 |
|
Розвиток наукових знань в Київській Русі. Право.
Поява и поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут і наукових знань. Науковий центр на Русі в Період розквіту Київської держави булі передусім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існували школи, в першу чергу засновані духовенством. Серед них було багато вчителів, письменників, ораторів, художників, літописців, творців тодішньої української науки, яка, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії.
Осердям тогочасної науки була, звичайна, теологія, часто забарвлена філософськім змістом. Її твори пов'язувалися не тільки з думками святих отців церкви й античної філософії (характерною щодо цього є полеміка Клима Смолятича з Хомою близьким 1147 року про використання теології Гомера, Платона й Арістотеля), а й з власним народною мудрістю та її оригінальним світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію.
Тогочасні наука опрацьовує також інші галузі знання - історію, право, природознавства, математику, астрономію - в таких більш-менш обсягах, як це було у Візантії та західноєвропейських країнах.
За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі.
Медицина – лікар Агапіт (відомості про нього містяться в Києво-Печерському патерику – збірка оповідань про печерських угодників).
Важиливе значення посідають літописання:
1. Повість минулих літ (1113р.) Нестора Літописця
2. Київський літопис ХІІст.
3. Галицько-Волинський літопис ХІІІст.
У накопиченні математичних знаньпровідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками). Ці літописи вважаються окремими частинами літопису Руського.
Право:
Правова система Київської Русі ґрунтувалася на досить широкій базі загальних та партикулярних (особливих) законів.
Джерелами, тобто засобами існування і вираження норм права, були:
1) правовий звичай - одруження, спадкування, кровна помста, перерозподіли землі, її використання, зобов'язальні дії - угоди;
2) княжі угоди - міжнародні та міждержавні (Олега у 907 та 911 pp., Ігоря у 944 p., Святослава у 971 p.), договори князів між собою (у Любечі, на Долобському озері), договори князів з народом;
3) князівські устави (закони) землям, містам, окремим станам;
4) княжий урок, тобто постанови і узаконення фінансового, податкового та штрафного характеру;
5) церковні устави князів Володимира і Ярослава про врегулювання правовідносин між церквою та державою і між церквою та віруючими;
6) рецепція візантійського канонічного та цивільного права, що містилися у збірниках "Номоканон", "Прохірон", "Еклога", "Закон судний людям" та в "Кодексі Юстиніана" (Книга законів);
7) судовий (юридичний) прецедент, про що є згадка в збірниках права;
8) "Руська правда " - збірник законів XI-XII ст., вперше кодифікований за Ярослава, a продовжений його синами (Ярославичами) та Володимиром Мономахом. Складався з "Короткої правди" (43 статті) та "Розширеної правди" (121 стаття).
Руська Правда – 1054р. поклала початок писаному законодавству. Обмеження кровної помсти, покарання за посягання на життя і майно, рівноправна кара за злочини, заборона перетворювати закупів на холопів без підстав.