Главная | Обратная связь

Культурно-освітня діяльність митців 17 ст.

В перші роки XVII ст. досить помітними стали прояви Ренесансу. Спеціфічна ренесансність української культури початку XVII ст. полягає саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Вимоги характерні для ренесансу, насамперед регулярне планування міст, характерне для Львова і Кам'янця-Подільського. З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній центр ренесансної культури у Східній Європі и заслужено називався "Волинськими Афінами". Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизані ідеями Відродження, є три іконостасі: П'ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох Львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пуха и Федір Сенькович. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців.

Портретний живопис 17 ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Серед відоміх світських портретів, виконання у реалістічному ренесансному дусі, - портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30 роки XVII ст.), намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори Києвської художньої школи 40-х років XVII ст. - Це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлісея Плетенецьким та інших видатних діячів української культури того часу.

Поширення ренесансної культури в українських землях сприяв насамперед розвиток освіти. На початку XVII ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і покатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразку.Початкова освіта здобувалась в початкових школах(Лівобережжя), братських та єзуїтських школах (Правобережжя). Середні освітні заклади — Чернігівський, Харківський, Переяславський, Львівський, Каменецький колегіуми. 1632 р. унаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл почала працювати Києво-Могилянська колегія ВНЗ — Львівський університет, КМА

«Граматика Славенския" Мелетія Смотрицького (1619), Що Була єдиним підручником з граматики в східнослов'янських землях аж до XVIII ст. Літописи: густинський, львівський, острозький

У першій половіні XVII ст. книгодрукуванням займався монах Пафнутій Кулчич, славетний український лексикограф Памво Беринда, Іван Кунотович, Михайло Сльозка. У Другій половіні XVII ст. видавнича діяльність братств занепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастирів, що призвело до зменшення кількості світських видань.

В українській літературі, що знаходилась під впливом європейського гуманізму и візантійського ісихазму, виділилось два напрямки: представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгицький , Йов Почаївській, Ісайя Копінський, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнська громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність, ісихазм. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблювало в світ релігійно-містичніх почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та Християнсько гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем'ян Наливайко, Стефан и Ліврентій Зізанії - проповідувалі активно діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантіїзмом, наближуючи суспільство до європейського ідеалу.

 

39. Братства та їх роль у розвитку культури.

Влив реформаційних ідей на Україні засвідчує діяльність православних братств. Братства – це були громадські організації православного українського населення – міщан, духовенства, української шляхти, козаків, які протистояли наступу католицизму. Вони здійснювали таку діяльність:

- відкривали друкарні, організовували випуск і розповсюдження творів, направлених проти католицизму;

- створювали школи, забезпечували їх підручниками;

- обстоювали права міських громад брати участь в управлінні церковними справами;

- ставали на захист міщанства від національного гніту;

- намагалися очистити релігійне життя від надмірної зовнішньої обрядовості, виступали за те щоб церква стала «дешевою та загальнодоступною»;

- виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва.

У 1586 році виникло Львівське Успенське братство, тоді ж було затверджено його статут, який установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, в тому числі й за єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося ставропігії - непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом його статут став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Активну участь у громадському житті братства брали: С. Зизаній, І. Борецький, П. Беринда. Львівське братство протягом тривалого часу очолювало боротьбу українського населення проти насильного запровадження Брестейської церковної унії 1596 року, виступало проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади. Мало тісні політичні і культурні зв'язки з Молдавією, Московією, підтримувало визвольну війну українського народу 1648–1654 років. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від влади шляхетської Польщі. Братству належала львівська братська друкарня, його коштом утримувалася Львівська братська школа. При матеріальній допомозі господарів Молдавії, церковних братств Речі Посполитої, української шляхти Львівське братство збудувало Успенську церкву. Значну увагу воно приділяло розвитку українського образотворчого мистецтва. Братство організувало у Львові шпиталь — притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможним членам. З середини 17 ст. керівництво братства захопили багаті купці. Систематичні грубі насильства з боку польсько-шляхетської влади, а також розорення братства 1704 року шведськими загарбниками привели до занепаду і зменшення його ролі у суспільно-політичному і культурному житті України-Русі. 1788 року австрійський уряд ліквідував братство.

У 1615 році виникло Київське братство, в його організації брали участь Й.Борецький. Гальшка Гулевичівна заповіла йому свій двір на подолі та значні кошти. З усім своїм військом до нього був вписаний П.Сагайдачний(взагалі більшість свого майна він заповів після смерті братствам Києва та Львова). З 1620 мало права ставропігії.Як і інші братства, Київське Богоявленське братство ставило своїм завданням боротьбу проти полонізації, зокрема проти наступу католицизму. Спираючись на допомогу козацтва, Київське Богоявленське братство широко розгорнуло свою діяльність. Воно стало значною перешкодою для запровадження унії в Україні. При братстві було відкрито Київську братську школу. В 1632 р. з нею було об'єднано школу Києво-Печерської Лаври, що поклало початок Києво-Могилянській колегії. Утримувалося Київське братство за рахунок пожертвувань (внесків) членів братства. Діяльність Київського Богоявленського братства в 1-й половині 17 ст. позитивно впливала на згуртування сил українського народу в його боротьбі проти гніту шляхетської Польщі, особливо напередодні і під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.

40. Стан української культури в 18 ст.
Початок і середина ХVІІІ ст. у Гетьманщині ознаменував пожвавлений розвиток культури. Києво-Могилянська академія залишалася єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. Повний курс навчаня в Києво - Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в академії викладались латинською мовою. Основою навчання були"сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. У ній сформувався один із центрів філософської думки слов’янської думки. Філософом світового рівня був вихованець академії – Г.Сковорода. Він вважав філософію – міфічною ниткою Аріадни, що допомагає знайти людині вихід із найскрутніших ситуацій. Провідна ідея філософії Сковороди втілена у словах «пізнай себе», а також стосується проблем людського щастя та сенсу життя. Г. Сковорода був талановитим байкарем і поетом. За 5 років він написав 30 байок («Харківські байки»), в основі яких лежать оригінальні сюжети. Байки пронизує пафос гуманізму і демократизму. Найвище письменник цінує високі моральні якості людини: чесність, доброту, працелюбність, скромність, природний розум, засуджує гонитву за чинами, високими титулами («Бджола і Шершень», «Олениця і Кабан»). На його думку тільки «сродний труд» приносить щастя людині і користь суспільству. Крім збірки байок йому належить ще близько двох десятків поезій і поетичних перекладів, частина яких написана латинською мовою. Києво-Могилянська академія давала студентам і медичні знання. Вихованці академії стали знаними медиками, засновниками лікувальних закладів не лише в Україні, а й у Білорусії, Росії, Грузії. Тут слід згадати Амбодика, який був засновником вітчизняного акушерства, Мухіна – який досліджував боротьбу з холерою, Самойловича – основоположника вітчизняної епідеміології.Театр: розвивалася шкільна драма, до шкільних драм додавалися інтермедії – гумористичні сценки. Що їх грали в антрактах, була розвинена вертепна драма. Яку ставили в ляльковому театрі(в вертепі), на ярмарках і базарах актори влаштовували балаган – імпровізований тимчасовий театр, в 1789році відкрився перший в Україні постійний театр. Музика: справжнім музичним центром України був Глухів, тут в 1737 році було відкрите перше в Україні музичне училище, у Києво-Могилянській академії велася професійна підготовка музикантів і співаків, відомими композиторами цього часу були: Березовський, Ведель, Бортнянський. Освіта:За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Велику роль відігравали братські школи на західноукраїнських землях, в 1786 році царський уряд прийняв Статус народних училищ, за яким відкривалися народні училища 2 типів: 2-річні(початкова освіта) і 5-річні(середня освіта). Існувало 3 найвідоміших літописи:- Літопис Самовидця: охоплює події 1648-1702 рр., на його основі П.Куліш написав відомий твір «Чорна Рада»;- Літопис Самійла Величка: описував визвольну боротьбу під проводом Б.Х., свій рукопис С.Величко прикрасив портретами 10 гетьманів;- Літопис Григорія Граб’янки.Архітектура:поширюється українське бароко або козацьке бароко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко, в 1752-1755 рр. було збудовано Маріїнський палац(за проектом Ф.Растреллі), в 1747-1753 рр. – збудовано Андріївську церкву, 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври(Шедель), у Львові споруджено Собор Св. Юра(архітектор – Меретин), видатними українськими архітекторами були – Ковнір, Григорович-Барський. Значного поширення набули паркові, та палацово-паркові ансамблі(парк Софіївка в Умані 1796-1805 рр.).