Главная | Обратная связь

Політика українізації, її суть та наслідки.

Українізація 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація - здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також висування на керівні посади представників українського(корінного) населення.

Квітень 1923 р. 13 з’їзд РКП(б) – взято курс на проведення коренізації(українізації).

Причини: більшовики прагнули збільшити свою підтрику на місцях, намагалися щоб не було протиріч між центром і національними районами, а коренізація(українізація) мала показати перед світом справедливе розв’язання національного питання, українців прагнули переконати, що радянська влада – це не окупаційна, а їх власна влада

Досягнення українізації:за відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення, завдяки українізаційним заходам у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УРСР почали набирати українського характеру.

Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Від 1923 до 1933 кількість українців у Харкові зросла з 38% до 50%, у Києві з 27% до 42%, в Одесі з 6% до 17%. Головним було те, що система освіти повинна була забезпечити виховання «нової радянської людини», прихильника комуністичних ідей. Зусиллями Народного комісаріату освітидо кінця 20-х років більше 90% українських дітей навчалися рідною мовою. Такі високі результати були досягнуті, незважаючи на брак кваліфікованих вчителів, великі труднощі в забезпеченні школярів українськими підручниками. Вузи республіки поступово українізувалися.

Центром розвитку наукив Україні стала Всеукраїнська академія наук(ВУАН), де працювали такі видатні вчені, як М. Грушевський., С. Єфремов, А. Кримський та інші.

Відроджувалася україномовна преса. До 1927р. українською мовою публікувалося більше половини книжок, а в 1933р. з 426 газет республіки 373 виходили рідною мовою.

Потужний імпульс розвитку української літератури дало молоде покоління українських прозаїків і поетів- В. Сосюра, П. Тичина та багато інших. Широку популярність отримала творчість письменника-гумориста О. Вишні. У центрі дискусій різних літературних течій другої половини 20-х рр.. перебувала особистість М. Хвильового, який виступав за необхідність широкого використання досягнень європейської культури і визнавав згубність орієнтації виключно на російську культуру.

Яскравим прикладом відродження українського мистецтва служив театр «Березіль», створений в Києві талановитим реформатором театру Курбасом, який зібрав у своєму творчому колективі. Всього в Україні в середині 20-х рр.. працювало 45 професійних театрів.

Кіно: у 1922 р. була введена в дію Одеська кінофабрика, в 1927 р. розпочато будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії.

Музика: На 20-і рр. припадає розквіт творчості українських композиторів Г. Верьовки, Л. Ревуцького та інших. Всесвітню славу завоювала хорова капела «Думка».

Ось такими були успіхи українізації. Але Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початка, про що й свідчить лист 1926 року Сталіна до Л. Кагановича з попередженням проти Хвильового, який кинув гасло «геть від Москви»; того ж року усунено було Шумського з України; протягом 1928-1929 років було ліквідовано літературні організації ВАПЛІТЕ і Ланка-МАРС, відбувся розгром Української Академії Наук та заслання Грушевського до Москви. Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 року П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933-1934 років більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий) і відтоді неофіційно почалася русифікація, яка особливого прискорення набрала по Другій світовій війні.