 |
|
Значення кишковопорожнинних
Утворення кораловими поліпоми рифів
Корали очищують воду
Попередження шторму – «вухо медузи»
Біологічне значення кишковопорожнинних велике також у зв'язку з їхнім місцем у ланцюгах живлення.
Кишковопорожнинні є також об'єктами промислу. Засолених медуз використовують як їжу. їхній промисел має місцеве значення, в основному в Японії та Китаї.
Чорний та червоний корали використовуються в ювелірній промисловості.
Коралові вапняки — прекрасний будівельний матеріал. Окрім того, з них отримують вапно.
Деякі гідроїдні поліпи добувають з метою отримання біологічно активних речовин для медицини
Типи Черви та Молюски
ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ
Плоскі черви зустрічаються майже у всіх середовищах життя: морських і прісних водах, вологому ґрунті, багато хто перейшли до паразитичного способу життя. До типу Плоскі черви належить близько 25 тис. видів тварин. Частина з них — вільні хижаки, які мешкають у морях та прісних водоймах, інші — паразити хребетних тварин і людини, що спричинюють різні захворювання. Розміри тіла червів сягають від кількох часток міліметра до 10 метрів. За своєю організацією вони стоять вище кишковопорожнинних, мають третій зародковий листок - мезодерму і її похідні - м'язову систему, паренхіму.
М’язи дозволяють активно пересуватися в пошуках їжі. Тіло в плоских червів двобічносиметричне, тобто розрізняють праві й ліві, черевну й спинну сторони. Завдяки черевній стороні тіло має можливість перемішатися по твердій поверхні.
Поява мезодерми й двобічної симетрії визначило можливість виходу багатоклітинних тварин на сушу.
Плоский черв на поперечному зрізі:
1 — статеві клітини; 2 — ентодерма; 3 — ектодерма; 4 — поздовжні й косі м'язи; 5 — кільцеві м'язи; 6 — паренхіма; 7 — поздовжні нервові стовбури; 8 — статевий отвір; 9 — видільна пора; 10 — протонефридій; 11 — порожнина кишки
Для плоских червів характерний шкірно-м’язовий мішок. Усередині нього - пухка тканина паренхіма, що заповнює простір між внутрішніми органами. Паренхіма виконує опорну роль і служить місцем відкладення резервних речовин, зокрема глікогену.
На головному кінці тіла концентруються нервові клітини й органи почуттів, що поліпшує орієнтацію в просторі. Нервова система плоских червів представлена нервовими вузлами в головній частині й відходять від них двома нервовими стовбурами, є органи зору, відсутні в паразитичних видів, а також органи хімічного почуття.
Кишечник складається з передньої кишки (глотки) і середньої кишки, що закінчується сліпо.
У плоских червів уперше з'явилися органи виділення — протонефридії, що регулюють осмотичний тиск, виводячи з тіла надлишок води й розчинних продуктів обміну. Протонефридії - клітини грушоподібної форми, із зірчастими відростками, розкидані в паренхімі.
Статева система плоских червів улаштована дуже складно, включає статеві залози, і статеві протоки. За рідкісним винятком, всі плоскі черви - гермафродити. Характерний складний цикл розвитку (у сисунів і стьожкових).
Тип Плоскі черви включає три основних класи:
війчасті (молочна планария) – вільноживучі хижаки,
сисуни (печінковий сисун),
стьожкові черви (бичачий ціп'як).
Печінковий сисун живе в жовчних протоках печінки й жовчному міхурі. Життєвий цикл зв'язаний зі зміною хазяїв, остаточний хазяїн — травоїдні ссавці, проміжний — молюск (ставковик).
Яйце печінкового починає розвиватися, потрапивши у воду, де з нього виходить личинка, вкрита війками. Личинка вживляється в малого ставковика, де перетворюється в наступну личинкову стадію. Потім паразит залишає тіло молюска, активно пересувається у воді, прикріплюється до стінок рослин і перетворюється в цисту. Проковтнута твариною циста проникає з кишечнику в печінку, де досягає статевозрілості. Паразитичний спосіб життя супроводжується виробленням пристосувань: розвиток присосок, шипів, гачків, щільних оболонок, більша плідність. Відбувається морфологічна дегенерація: редукція органів почуттів, зору, спрощення нервової системи.
Бичачий ціп'як має голівку, шийку й сплющене тіло зі члеників, які відділяються в міру росту. У кожному членику - свій статевий апарат. Остаточний хазяїн паразита - людин, проміжний - велика рогата худоба.
Розвиток бичачого ціп'яка. За добу черв відокремлює 5—7 члеників, у яких перебуває до 2 млн яєць. Яйце попадає з фекаліями людини в ґрунт, потім разом із травою — у травний тракт великої рогатої худоби, у кишечнику з яйця виходить личинка, озброєна гострими гаками, що пробуравлює стінку кишечнику й з током крові проникає в м'язи. У м'язах личинка росте й перетворюється у фіну - пухирець із укрученою усередину голівкою й шийкою. В організм людини фіна попадає з погано провареним м'ясом, де й перетворюється в статевозрілу форму.
Велика шкода, що її завдають широко розповсюджені паразитичні черви, зумовила появу спеціальної науки — гельмінтології. Для боротьби з паразитичними червами розроблені спеціальні санітарні заходи. До них належать: очищення води, ветеринарно-санітарний контроль за м'ясом, прибирання населених пунктів. Позитивний ефект дають систематичні медичні огляди населення, що дозволяють виявити осіб, заражених гельмінтами, для їхнього лікування.
Стьожак широкий— це паразит людини, який живе в тонких кишках. Ланцюжки з 3—4 тисяч члеників можуть досягати довжини понад 9 метрів. За голівкою й тонкою шийкою розташовані членики, ширина яких більша, аніж довжина. Середину й задню частину ланцюжка займають зрілі членики. Яйця у великій кількості потрапляють в отвір кишки й виводяться з випорожненнями.
Розвиток широкого стьожака відбувається за участю двох проміжних хазяїв, роль яких виконують веслоногі рачки (циклопи й діаптомуси) та різні види риб. Споживання свіжопросоленої ікри, недостатньо провареної, просмаженої або в'яленої риби призводить до зараження широким стьожаком.
Стьожак широко розповсюджений у Європі та Азії, а зараз і в Північній Америці. Частіше він зустрічається там, де населення харчується прісноводною рибою.
Аби не заразитися широким стьожаком, слід добре проварювати або просмажувати рибу.
Ехінокок.Статевозріла форма ехінокока складається всього з 3—4 члеників і сягає довжини 5 мм, проте фіни черв'яка утворюють пухир, що досягає розмірів яблука, а іноді дитячої голови. Сам ціп'як живе в тонкій кишці собаки, лисиці та вовка, а стадію фіни проходить у різних органах (особливо в печінці та легенях) великої рогатої худоби, овець, свиней, рідше коней, кроликів, а також і людини. У худоби зараження відбувається при поїданні разом з травою яєць ехінокока, що потрапили на траву з екскрементами собак. Людина заражається при необережному поводженні із собаками. Яйця ехінокока такі малі (35 мкм завдовжки), що легко можуть потрапити в рот, якщо не мити руки перед їжею після того, як ви погладили зараженого собаку. Те саме може трапитися, якщо дозволити собаці лизати собі руки або обличчя. Тим часом собаки заражаються фінами ехінокока, поїдаючи нутрощі зараженої рогатої худоби та свиней.
З яєць ехінокока, що потрапили в кишечник, розвиваються шести-крюкові зародки. Вони проникають через стінки кишечника, розповсюджуються з кров'ю по організму й осідають у різних органах, наприклад у легенях. Розвиток зародків ехінокока відбувається дуже повільно. Через місяць після зараження пухирець фіни досягає 1 мм в діаметрі й лише через 5 місяців — 1 см в поперечнику. Фіна розвивається, росте роками й формує на своїй внутрішній стінці дочірні пухирці з численними голівками.
Шкідливий вплив ехінокока залежить у кожному окремому випадку цілком від його величини та місцезнаходження. Ехінококи невеликих розмірів хворі іноді навіть не помічають і, як правило, виявляють лише випадково. Тим часом великі ехінококи не тільки руйнують орган, в якому поселилися, але й механічно подразнюють сусідні частини організму, натискаючи на нерви, кровоносні судини. Видалити ехінокок можна тільки оперативним шляхом.
Симптоми зараження приблизно однакові для всіх кишкових стьожкових червів. Насамперед до них належать різні порушення травлення. При тривалому перебуванні паразита в кишечнику поступово настає загальна слабкість, втома та недокрів'я.