Главная | Обратная связь

Характеристика театрального митстецтва. Типи, види театру.

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.

Сцена

Найперші види театральних сцен зустрічаються в античному давньогрецькому театрі і вони поєднували у собі обидва типи сцени: круглу (нею була орхестра) і квадратну, що стала модифікацією орхестри, тобто її закінчення — прямокутний майданчик перед проскенієм (так називалася стіна з трьома дверима, яка перекривала простір скини). Спочатку вона була трохи піднятою над рівнем орхестри, мала невелику глибину і служила для появи з дверей персонажів. Потім вона розширилася до 5 метрів глибини, а в епоху еллінізму (3 — 1 століття до нашої ери) піднялася на один рівень і височіла над орхестрою на 2,5 — 3 метри, являючись першим ярусом скини. У давньоримському театрі майданчик для гри вже повністю замінив орхестру (на якій тепер знаходилися крісла для знатних глядачів), і вона була піднята на 1,5 метра, мала глибину 6 метрів і називалася словом «сцена».

В епоху Ренесансу сцена остаточно набула прямокутної форми. Єлизаветинська модель театру (в якому гралися п'єси Шекспіра) віддалено нагадувала давньогрецьку, тільки істотно трансформовану: відкритий прямокутний сценічний майданчик займав половину орхестри (на другій половині стояла частина глядачів, інша ж їх частина розташовувалася на ярусах галерей, що оточували акторів з трьох сторін) і ще використовувалися верхня сцена в глибині (свого роду аналог античної скини) і була ще прихована від публіки нижня сцена. Така трьохступінчаста конструкція була відображенням вертикальної моделі світобудови (основна, майданчик — «земля», верхня — «небо», нижня — «пекло»), яка, несла в собі тогочасне ренесансне розуміння і втілювала шекспірівський образ: «весь світ — театр».

Італійський театр бароко, ще більш видозмінив сцену, зробивши її динамічною, вона вже була призначена для зображення картин конкретних місць дії — за допомогою декорацій і в обрамленні «рами» театрального портику. Заради виконання цього художнього задуму вона оснащувалася різноманітним технічним обладнанням і постійно модернізувалася.

[ред.]

Глядацька зала

Всі театри надають простір для їх глядацької зали. Глядацька зала, як правило, відокремлена від виконавців аркою авансцени. Глядацька зала може включати всі з перелічених або деякі з таких частин зали:

Лавки або арена — це нижній ярус рівнинної площини залу чи майданчику, як правило, розташований нижче, або на тому ж рівні, як сама сцена. Балкон або галереї — один ряд (або більше) сидінь підняті на платформи із задньої частини залу. У великих театрах, кілька рівнів балконів укладені вертикально над або під кабінками. Перший рівень галерей, як правило, називають бельетаж або Ґрандколо. Наступний рівень за французькою версією — лоджія. Другий ярус, вмонтований, під основними балконами отримав назву мезонін. Найвища платформа, або верхній ярус іноді називають галерка, характерна у великих оперних театрах, де вона знаходиться дуже високо і далеко від сцени. Кабінки або ложі: зазвичай поміщаються безпосередньо перед галереями — по боках зали і трохи вище рівня сцени. Вони часто представляють окремі кімнати з відкритою площею огляду, яка розрахована, зазвичай, на сидіння п'ять або менше осіб. Ці місця, як правило, вважаються найпрестижнішими в театрі і надаються для високопоставлених осіб.

Крім того, багато театрів мають зони, спеціально призначені для зручності глядачів. До них відносяться фойє, каси, туалети та інші місцини, де глядачі можуть підготуватися або розслабитися перед, між і після виступами артистів.

Абсурдизм — цей стиль презентує глядачеві, що всі людські спроби та прояви мають нелогічну форму. Абсолютна правда вперемішку з хаосом, цинізмом, сутність і потреби, які управляють людством, тому всі намагання людини пізнати мету життя марні з огляду на те, що такого сенсу не існує (принаймні для людства).

Експресіонізм — анти-реалістичний у своїх візіях стиль, що тримається на спотворені істиних людських проявів. Зовнішній вигляд людини чи обставин на сцені може бути перекручений і таким чином, переносить глядача в нереальність, й спонукаючи спостерігати вічну істину через свої візії. Це відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.

Мелодрама — сентиментальна драма з музичним супроводом, з частими епізодами страждань доброго героя від руки лиходіїв, але закінчується щасливо де герой торжествує над обставинами людськими чи природніми.

Модернізм — це широка концепція, бачення мистецтва, включаючи театр, заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність.

Натуралізм — зображується життя на сцені з великою увагою до деталей, стиль оснований на спостереженні за реальним життям. Характерною була направленість на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився скрізь через призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дня, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички.

Постмодернізм — має кілька напрямків, і в театр він перейшов через надмірну популяризацію засобами масової інформації і порушує загальноприйняті жанрові норми і практики в колись заведених театральних концепціях. Це світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Маріонетки — древня форма, де виконавці (ляльководи) намагаються маніпулювати об'єктами. Маріонетковий стиль має багато варіацій і форм.

Реалізм — зображують персонажів на сцені, які близькі до реального життя, з реалістичною режисурою і постановкою. Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними греками та середньовіччям, головна їх філософська суть, чи вчення — предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. Найбільший розвій цього стилю припадає на 19 і 20 століттях, у мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації.

«Вертепом» називали театр, у якому вистави розігрували ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці. Вертеп – це вид народної драми, усної народної поетичної творчости, примхливе поєднання містерійних і народних мотивів. Инше подібне значення вертепу – «старовинний ляльковий театр, де ставилися релігійні і світські п’єси»