 |
|
Розвиток освіти й книжкової справи у Київській Русі
Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Розвиткові сприяло запровадження християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молодих з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах.
Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для «дітей кращих людей», давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 році заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу.
Після християнізації Київської Русі починає швидко розвиватись книжна справа. Накопичення книжок дуже скоро привело до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, про яку згадує літопис під 1037 роком. Організація бібліотеки при Софійському соборі — велика культурно-історична подія, яка свідчить про нагромадження в той час великої кількості книг. На думку вітчизняних дослідників, тільки в цій бібліотеці вже за Ярослава Мудрого налічувалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури з різних галузей знань — художньої, юридичної, історичної.
Чітко виділяються два напрями: передовсім — це перекладна література, оригінали творів якої йшли на Русь з Болгарії чи Сербії, Візантії чи Риму, з інших країн Заходу та Сходу; а також — оригінальна література, яка творилася своїми авторами на місцевому, національному грунті. Якщо подивитись на співвідношення перекладної й оригінальної літератури, то протягом усього періоду тут переважала перекладна література
Найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі був Псалтир. Він використовувався і як книга богослужбова, і як навчальна, і як призначена для домашнього душеспасенного читання, і, нарешті, як магічна, за якою можна було ворожити в скрутну хвилину. Ще популярнішим були переклади Нового Заповіту, особливо "Четвероєвангелія" та "Апостола". Біблійна література Київської Русі була представлена також апокрифами(заборонялися церквою, про народження життя і загибель…) і житійною літературою.
Особливе місце серед перекладів агіографічних оповідань того часу належало патерикам (від лат. райег — отець). Укладалися вони не за календарем, а за так званим топографічним принципом. Це — оповідання про подвиги пустельників певної території, наприклад, Палестини, Сирії, Єгипту, Італії або ченців якоїсь певної общини чи групи общин. Перекладна література світського характеру була представлена повістю, історичним і природничо-науковим жанрами.
Оригінальна література.Безпосередня розробка нової соціологічної теорії державного централізму і самобутності Київської держави належить Іларіону, видатному мислителю і публіцисту вітчизняного середньовіччя, авторові "Слова о Законі і Благодаті". Іларіон був першим митрополитом Київської Русі, введеним у сан без згоди візантійського патріарха.
Такі жанри оригінальної літератури Київської Русі, як "повчання" ("Повчання" Володимира Мономаха, послання Феодосія Печер-ського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література також відстоювали ідею самобутності Київської церкви.
На особливу увагу заслуговує розгляд оригінальної, на думку дослідників, української збірки легенд і житій початку XIII ст. — "Києво-Печерського патерика". В її основі лежать порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів.
"Слово о полку Ігоревім". Найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури є "Слово о полку Игореве, Игоря, сьіна Святослава, внука Ольгова". Знайшов цей знаменитий твір під кінець XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав. Про автора "Слова" на сьогодні нічого певного нам невідомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська.
"Моленіє" Данила Заточника. Це також один із цікавих творів доби Київської Русі. "Моленіє" ("Слово", "Посланіє") творилося на межі XII—XIII ст. Автор його невідомий. В основі твору лежить ідея сильної князівської влади. В авторському баченні князь — опора і надія всіх своїх підданих. Тільки у нього варто шукати порятунку і захисту від усіляких бід та напастей. Князь — джерело багатства й слави для всіх, хто йому служить.
Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання.Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до Нас, вважається "Повість врем'яних літ", яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 році