 |
|
Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія
Одним із найвпливовіших освітніх центрів України XVIIІ ст. була Києво-Могилянська академія (академією вона стала називатися з 1701 року). До кінця століття вона залишалася університетом західноєвропейського типу з гуманітарною організацією освіти з латинською мовою викладання. Упродовж XVIIІ ст. академія дедалі більше модернізувалася. Курс математики, який спочатку включався до філософії, розширювався й виводився в окремий курс. Викладалася не тільки геометрія, а й алгебра, вища математика, а також іноземні мови (німецька, староєврейська, французька, польська й грецька). Українське православ’я та українське вище шкільництво зберігали зв’язки із Заходом, частими були виїзди на навчання за кордон. Курс філософії, який читався в Києві, був однотипним з подібними курсами в європейських університетах. Переважно це був арістотелівський курс, однак зустрічаються посилання й на середньовічних класиків, і на філософів Нового часу. Так, Георгій Щербацький (курс 1751 року) посилається на Спінозу, Гассіннді й ретельно розбирає принцип Декарта «Cogito ergo sum» («я мислю, отже, я існую»). Значну увагу професори Києво-Могилянської академії приділяють проблемам натурфілософії, теорії пізнання й логіки. Розуміння сутності людини, її місця у Всесвіті простежується ще в ранніх курсах, прочитаних в Академії. Так, іще в 1635-1636 навчальному році в курсі риторики Й.Кононович-Горбацький проголошував: «Нічого немає на землі великого, крім людини, і нічого великого в людині, крім розуму».
Українські мислителі XVII – XVIIІ ст. демонстрували досить різноманітні погляди на світ і людину, осмислювали й творчо використовували здобутки світової філософії, розробляли власні світоглядні моделі. Так, Яків Павлович Козельський середній (близько 1728р. – після 1793р.) був орієнтований на сучасну філософську думку Заходу. Після риторики в Києво-Могилянській академії навчався в Петербурзі механіці, артилерії, фортифікації, мав наукові праці в цих галузях. Я.Козельський доводив, що політика повинна керуватися гуманістичними критеріями; написав філософський твір «Философические предложения» (1768р.), переклав і видав філософські статті з Енциклопедії Дідро.
Визначною постаттю в історії української духовної культури був видатний філософ, поет, співак і музикант, байкар і педагог Георгій Савович Сковорода. Образно-символічний світ мислення Сковороди – цілком співзвучний його епосі – відповідає принципам барокової культури з притаманною їй алегоричністю. Разом з тим, дослідники його творчості пов’язують його ідейно-теоретичну спадщину з найрізноманітнішими філософськими течіями: античною (Сократ, Платон, Арістотель, стоїки, Плотін); з ідеями отців церкви; представників філософії просвітництва та німецькими містиками. Філософія Сковороди – явище цілком своєрідне. Він витлумачує філософію як «любомудріє» – любов до мудрості. Любомудріє для нього – це спосіб життя, який ґрунтується на шуканні істини й буття в істині згідно з нею. Результатом філософствування є життя, яке будується відповідно до вимог людського щастя.