 |
|
Основні історичні етапи розвитку музики в Україні. Сучасна музична культура.
Украї́нська му́зика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва — народну і професійну, академічну і популярну музику.
Умовно розвиток музики в Україні можна поділити на наступні етапи, залежно від етапу історичного розвитку:
1. Становлення музичного мистецтва
Загалом первісне музикування носило синкретичний характер — пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. В музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували в людей і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості ґрунту і плодовитості худоби.
2. Музика в епоху середньовіччя
В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу — феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях, розвивається духовний спів. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого «профілю» (на Русі — скоморохів).
3. Музика в епоху Відродження
В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.
4. Музика в епоху Просвітництва
В композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера. В кінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії строгого стилю, в побутовій танцювальній, а пізніше в професійній музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад (див.фактура (музика)).В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів, насамперед хорових концертів (творчість М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. З'являються також перші
5. XIX століття. Романтизм.
Розвиток європейської музики кінця 18 — початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує цілу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в тому числі Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах.
На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики. Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур — польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М. І. Глінка, пізніше — П. І. Чайковський та композитори «Могутньої купки»), пізніше — української (М. В. Лисенко).
6. XX століття. Сучасна музика.
В кінці 19 — початку 20 століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій.
В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки — імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г.Свиридова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятошинського та Л.Ревуцького).
Повоєнні роки поглибили експериментаторські тенденції попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася у руслі соцреалізму.
Радикальні зміни в соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової культури, що включила до себе цілу низку музичних напрямків. В 1920-х — 30-х роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська пісня.
Українці завжди були співучим народом, майстром народної пісні визнано Ніну Матвієнко( побутові, ліричні, календарно-обрядові пісні, а також твори сучасних композиторів). Нагороджена орденами М. Чудотворця, кн.. Ольги 3 ступеня.
В оперному мистецтві значних успіхів досягла Валентина Степова-солістка нац. опери, вона лауреат багатьох конкурсів, її чули у багатьох країнах світу.
Цікава укр. Популярна музика цього часу. Здобули визнання такі співаки як Руслана( участь у Євробаченні…), Ані Лорак, гурти Океан Ельзи, ВВ.
46. Основні етапи розвитку української літератури. Сучасна українська література. Жанри, представники.Основні етапи:
: 
Українська література XVIII - XIX ст.
1.Бароко - стиль у мистецтві XVIII ст., для якого характерні намагання поєднати непоєднуване: ідеологію i чуттєвість, розум i природні сили, аскетизм з розкошами i т.д. Барокова людина - багатогранна особистість зi складним внутрішнім cвітом, вона може перебувати в конфлікті з оточенням. Бароко повертається до релігійності. Стилю притаманне тяжіння до прикрас, алегоричності тощо.
2.Реалізм (від лат.rеаlis - речовий, дійсний) - мистецький напрям XIX ст., для якого xapaктepнi правдиве, об'єктивне відтворення icнуючої дійсності, пізнання соціальних зв'язків особистості, відбиття у творах мистецтва реального життя шляхом типізації образів. Основна проблема реалістичних творів - взаємини людини i середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. В icторії літератури XIX століття виділяють просвітительський реалізм (увагу передусім звернено на моральні аспекта) та критичний реалізм (в ocновi якого -критичне ставлення до дійсності). Просвітительський реалізм в українській літературі виявився у творчості І.Котляревського, а також байкарів: П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки та інших. Серед представників критичного реалізму слід відзначити одного iз його фундаторів -Т.Шевченка, а також П.Куліша, Марка Вовчка, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, драматургів театру корифеїв, 1.Франка та інших письменників II половини XIX століття.
3 .Сентименталізм (від фр. Sentiment - почуття, чуттєвість, чутливість) -напрям у європейській літератypi кінця XVІІI - початку XIX століття, що розвивався як утвердження чуттєвої стихії в художній творчості на противагу культу розуму та раціоналізму, що були характерні для просвітництва й класицизму. Сентименталізм звертає увагу читача на почуття й переживання людини з народу (здебільшого селянина), ідеалізує героїв, показує численні перепони на шляху до їх щастя, що має на мeтi розчулити читача, викликати у нього співчуття до героїв. В українській літератypi XIX століття риси сентименталізму виявилися у повістях Г.Квітки-Основ'яненка, в окремих оповіданнях Ю.Федьковича.
4. Романтизм (від фр. Romantisme) - напрям у мистецтві XIX ст., що є породженням розчарувань i революційних настроїв, для якого характерне тяжіння до інтуїтивного, позасвідомого, високого, екзотичного. Притаманні романтикам i пошуки ідеального світу на противагу жорстокій реальності, iнтepec до фольклору, до icтopiї як джерел творчості, домінування культу почуттів тощо. Романтики у центр всесвіту поставили людину з її внутрішнім світом, проблемами i переживаниями. Герой романтиків, як правило, людина обрана, незвичайна, а відтак перебуває у конфлікті з оточенням, яке не розуміє цієї обраності. Серед героїв романтичних творів чимало митців. В українській літературі романтичний рух був дуже поширеним, пов'язаним із національно-визвольною боротьбою. Серед представників українського романтизму XIX століття найвідомішими є представники Харківської школи романтиків, "Руської трійці" Т.Шевченко (рання творчість).
Українська література XX ст.
1. Екзистенціалізм - умовна назва ряду течій XX ст., що висувають на перший план абсолютну унікальність людського буття. Тяжіння до екзистенції вказує на пошуки шляху до себе самого як единої цінності у цьому cвiті. Про екзистенціалізм найперше говорять, розглядаючи творчість Василя Стуса.
2. Експресіонізм (від лат. Вираження ) - мистецька течія, що виникла в Hiмеччинi на початку XX ст.. i відзначалася суб'єктивністю світобачення, гіпертрофованістю
Один iз чільних представників в українській літературі - Василь Стефаник.
3. lпресіонізм (від фр. Враження) - одна із течій модернізму, що характеризується витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Отже, це мистецтво передачі безпосередніх відчуттів, мінливих нюансів настрою.
Риси iмпресіонізмy наявні у творах Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового.
4. Модернізм (фр. Moderne - новітній, найновіший) загальна назва "некласичних" течій кінця XIX - початку XX ст., характеристика нової потужної хвилі новацій. Постмодернізм - умовна загальна назва тенденцій, що виникли в літературі після модернізму.
5. Неоромантизм (новоромантизм) стильова течія, яка характеризувалася прагненням подолати протистояння між ідеалом i дійсністю, зробити бажане реальним.
Представники неоромантизму - Леся Українка, О. Кобилянська, наявні тенденції неоромантизму в окремих творах О. Олеся, В. Винниченка тощо.
6. Символізм - модерна течія, яка грунтується на постулаті, що реальний cвіт є символічним воображенням певних ідей. Символ постає як умовний знак, натяк на таємну сутність, що протиставлена об'єктивному свiтy.
Представники українського символізму: «Молода муза», paнній П. Тичина, М. Вороний та iн.
7. Соцреалізм - штучний творчий метод часів радянської влади, який певною мірою копіював командно-адмінітративну систему, намагався поставити мистецтво в залежніть від партійної ідеологiї.
8. Сюрреалізм - («над» реалізм) - напрям, який в основу мистецького твору ставить підсвідомість.
9. Футуризм (лат. майбутнє) - модерна течія, якій притаманні принципи ексцентричності, зламу традицій тощо.
Сучасна українська література— українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.
Тиск на літераторів в СРСР зменшився із політикою Перебудови. Одним із перших принципово нових явищ в українській літературі кінця ХХ століття було літературне об'єднання Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець), створене 1987 року. Особливо впливовою була творчість Юрія Андруховича, присутність якого в Івано-Франківську в значній мірі призвела до виникнення Станіславського феномену і разом з ним групи письменників-постмодерністів таких як Юрій Іздрик та Тарас Прохасько. Слідом за Бу-Ба-Бу письменниками 1990-х та 2000-х років було утворено численні інші літературні групи такі як ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Пропала грамота, Нова деґенерація, Червона Фіра, Творча асоціація «500», Західний вітер, Пси святого Юра, Орден Чину Ідіотів, Друзі Еліота та інші.
Твори сучасних поетів і прозаїків видавалися у численних антологіях: Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Іменник, 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки, Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років та ін.
Однією з особливостей творчості українських поетів 1990-х та 2000-х є застосування мультимедіа та перформансів. Так Юрій Андрухович виконував свої вірші разом з гуртом Карбідо, а Сергій Жадан — разом з гуртом Собаки в космосі. Для цього періоду характерна також велика кількість фестивалів та слемів. Важливим літературним фестивалем сучасної України став щорічний Форум видавців у Львові.
Популярними авторами в Україні є Марія Матіос, Люко Дашвар, Андрій Курков та інші. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків.
На поприщі історичних та детективных романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ть видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках .