 |
|
Україна в сучасному світовому культурному контексті (кіномистецтво, театр, живопис, архітектура)
Однією з тенденцій сучасного культурного життя України є її перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей. За своїм змістом це форма входження в світовий культурно-інформаційний простір і разом з тим оприлюднення тих здобутків культури, які не були визнані. Цей процес супроводжується проникненням до нашої культури продукції інших культур, особливо західної. Якщо здобутки зах. класики та елітарної культури були відомі і раніше, то тепер інтерес зростає до масової культури, а насамперед-кінопродукції.
Починаючи приблизно з 2003 року в Україні спостерігаються подібні процеси, а саме – поступове, проте впевнене кількісне та якісне зростання вітчизняного телевізійного кіновиробництва. На вітчизняній виробничій базі досить активно продукується телевізійне кіно всіх найпопулярніших нині форматів – теленовели та серіали (понад 100 серій), телесеріали (8-16 серій), телефільми (1-2 серії).
Крім того, за останні роки у державі сформувалася доволі розвинена система аудіовізуальних ЗМІ та розгалужені телевізійні мережі, що дає можливість охопити достатньо широку аудиторію на всій території країни.
Агресивна пропаганда західних цінностей в її не кращих зразках почала деформувати ще неусталену систему національних цінностей та пропаганду вати чужі нашій моралі і менталітету цінності.
Нині в Україні існує декілька крупних центрів теле- та кіновиробництва. Кіностудія ім. О. Довженка повністю перебуває у власності держави. Її великі, хоча й здебільшого застарілі павільйони та технічні потужності активно орендуються низкою провідних українських продюсерських компаній („Українська Медійна Група”, „Стар Медіа”, „ПРО-ТВ”) та телеканалів („Інтер”, „Студія ”1+1”). Контрольним пакетом акцій ЗАТ „Одеська кіностудія” володіє держава в особі Фонду Держмайна. Національна кінематека України (колишній „Кіївнаучфільм”) залишається найбільшою в Європі спеціалізованою студією неігрового кіно. Павільйони студії активно використовуються як для зйомок телепрограм, музичних кліпів та роликів, так, подекуди, і кінофільмів (наприклад, „Аврора” Оксани Байрак). Студія „Укртелефільм” вважається сьогодні найкращою в Україні з технічної точки зору, причому саме для телевізійних зйомок.
Професійні театри України щороку дають близько 30 тис. вистав. Переважну більшість гастрольних вистав (бл. 4 тис. на рік) українські колективи показують в Україні, а поза її межами – близько 200. Щороку в нашій країні відбувається 10-12 театральних фестивалів, що фінансуються, принаймні більшою частиною, з державного та місцевих бюджетів.
Сучасний український живопис – різноманітний і щедрий на творчі палітри, багатий прикладами сучасних неординарних прийомів художньої творчості. Новизна живописного мислення – відмінна особливість творчості Людмили Корж-Радько. Також яскравими представниками сучасного українського сучасного живопису є Т. Яблонська, Р. Голувко.
Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі.
В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.
З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).
Завдання сучасної української архітектури — різноманість у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.