 |
|
МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Рівненський інститут слов’янознавства
Київського славістичного університету
Кафедра загального мовознавства та славістики
ЗАТВЕРДЖУЮ
Проректор з науково-педагогічної роботи РІС КСУ
___________доц. Новак С.М.
„____”__________________2011 р.
Робоча програманавчальної дисципліни
“Теорія мовознавства у міжпарадигмальному вимірі”
для студентів денної форми навчання галузь знань 0203 „Гуманітарні науки” напряму підготовки 8. 020303 „Філологія” професійне спрямування „Мова та література” освітньо-кваліфікаційного рівня „магістр”
Рівне-2011
УДК
ББК
Програма навчальної дисципліни „Теорія мовознавства у міжпарадигмальному вимірі” для студентів денної форми навчання складена на основі Освітньо-кваліфікаційної характеристики підготовки магістра напряму підготовки 0203 „Філологія”, спеціальності 8.020303 “Мова та література”, затвердженої Департаментом вищої освіти, НМК з філології та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти (відділом змісту вищої освіти) Міністерства освіти і науки України 12.03.2008.
(Шифр_______)
Укладач: в.о.проф.Тищенко О.В.
Робоча навчальна програма дисципліни розглянута та схвалена на засіданні кафедри загального мовознавства та славістики, протокол № 1 від 30 серпня 2011 р.
Завідувач кафедри загального мовознавства та славістики
____________________доц. Архангельська А.М.
Робоча навчальна програма дисципліни схвалена радою факультету романо-германської та словянської філології, протокол №2 від15 вересня 2011 р.
Голова ради факультету
_____________________проф. Калініченко М.М.
СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ
„ТЕОРІЯ МОВОЗНАВСТВА У МІЖПАРАДИГМАЛЬНОМУ ВИМІРІ”
(за вимогами ECTS)
ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ
| Курс: 2-ий | Напрям освітньо-кваліфікаційної діяльності | Характеристика навчального курсу |
| Кількість кредитів ЕCTS: 2 Модулів: 1 Змістовних модулів: 5 Загальна кількість годин: 30 Тижневих годин: 2 | Філологія. Мова та література (англійська, німецька). бакалавр 6.0305 | Цикл фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін 1 триместр: Лекції (теоретична підготовка): -10 Практичні заняття: 10 Самостійна робота: 5 Індивідуальна робота: 5 Вид контролю: диференційований залік |
МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Сучасна лінгвістика ХХІ століття підводить підсумки попередньої доби і визначає перспективи подальшого розвитку. Еволюція цієї науки характеризується як зміна трьох наукових парадигм: 1) генетичної, історичної; 2) таксономічної, системно-структурної; 3) комунікативно-функціональної, прагматичної. Загальною тенденцією сучасного лінгвістичного пізнання є рух від сфери системи до центру всіх цих систем – до людини. Гуманізація мовознавства, поворот до мовної особистості як медіума для проникнення у мову, занурену в життя, зумовили перехід традиційних та нових лінгвістичних дисциплін на якісно новий науково-пізнавальний рівень. Знання, набуті раніше, не зникають, вони лише відходять на задній план і на новому оберті спіралі можуть актуалізуватися у новій якості.
Різноманітність і багатоплановість наукових шкіл, течій, напрямів, маргінальних з іншими науками галузей лінгвістики і поглядів на певні мовні та мовленнєві явища зумовили потребу цієї навчальної дисципліни.
У центрі уваги мовознавчої спільноти постало поняття наукової парадигми. На початку ХХІ ст. у лінгвістичних студіях значно посилився лінгвофілософський компонент, що звичайно, як це було і на початку ХХ ст., зумовлене прагненням переглянути загальні підходи і принципи дослідження мови, визначитися стосовно її ролі в житті людини, соціумі, культурі; з ясувати функціональну природу мови як семіотичної системи і, врешті-решт, упорядкувати й виробити відповідний новому парадигмальному просторові інструментарій її дослідження. (Селіванова:10)
В американському мовознавстві на позначення дисципліни, що досліджує загальнофілософські засади лінгвістики, використовується термін "Metalinguistics".Однак застосування цього терміна принаймні у славістичних студіях ускладнене його багатозначністю, оскільки він позначає й розділ лінгвістики, спрямований на вивчення метамов природних умов - універсальних формалізованих семіотичних кодів семантичного й синтаксичного опису; і розділ лігвістики, який вивчає співвідношення мовної системи з іншими семіотичними системами певної культури (кодами мистецтва, фольклору, обрядів, ритуалів тощо); і комплекс дисциплін, обєктом яких є екстралінгвальні аспекти функціонування мови (те маме, що й зовнішня лінгвістика). У Франції на позначення дисципліни, що вивчає методологічне підгрунтя мовознавчих теорій, застосовується термін "epistemologie" Лінгвістична епістемологія в цій країні сформувалася наприкінці 70-х р. р. ХХ ст. завдяки працям С. Ору. У 1978 р. було створено Товариство історії й епістемології наук про мову, а у 1979 р. вийшов перший номер журналу "Історія, епістемологія, мова", що стало "свідченням існування нової галузі, яка поєднує ерудицію історика-мовознавця з теоретичним осмисленням його науки" (Ору 2000). Однак епістемологія в розумінні С. Ору та його колег більше нагадує лінгвоісторіографію, ніж лінгвометодологію (пор.: випуск трьох томів "Histiore des idees linguistiques" (1989;1992;2000), що присвячені історії граматики, компаративізму тощо). (Селіванова;13)
Антропоцентризм (від гр. antropos- людина) є методологічним принципом, згідно з яким людина розглядається як центра і найвища мета світобудови. У лінгвістиці він застосовується при дослідженні мови як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника спілкування, засобу зберігання її досвіду, знань, культури. За влучним висловом В. Гака, мова існує в людині для людини і реалізується через людину. З. Тураєва проголосила антропоцентризм загальною тенденцією сучасного лінгвістичного пізнання, що здійснюється шляхом руху сфери систем до центра ци систем - до людини (1994, 105). Антропоцентризм упроваджувався ще античними філософами (Сократ, Платон, Геракліт, Протагор, демокрит, Аристотель), які розглядали людину як "мірило всім речам". (Селіванова;38)
Особливої ваги антропоцентричний підхід набув у лінгвістичній концепції В. фон Гумбольта, хоч і мав у цілому націоценричну спрямованість, зумовлену потребою обєднання германської нації ( мова є одночасно витвором нації та витвором індивідів за умови, що кожна людина покладається на розуміння всіх, а сві виправдовують її очікування (1984,66). Античні концепції були сприйняті вченим опосередковано, як асимільоване знання (Шпет 1927, 33). Дослідник поєднав колективний й індивідуальний антропоцентризм на грунті взаєморозуміння носіїв однієї мови, що було потім розведене по різних лінгвістичних школах і до середини ХХ ст. до антропоцентризму лінгвісти практично не поверталися. Гумбольдтівське розуміння цього принципу співіснувало з положенням про зворотний вплив мови на людське сприйняття світу. Це положення стане у ХХ ст. основою для неогумбольдтіанської гіпотези мовної відносності, підгрунтям американської антрополінгвістики. (Селіванова;39)
Тим самим проголошується альтернативнийантропоцентризму принцип дискурсоцентризму. З одного боку, людина є творцем мови, однм із регуляторів мовни змін і мовного розвитку, користувачем мов в комунікації, з іншого, мова у вигляді численних дискурсивних практик конструює різні світи людської життєдіяльності, спотворюючи реальний світ, і визначає вчинки й оцінки людини та мовної спільноти.
Принцип дискурсоцентризму у класичному мовознавстві мав вигляд мовоцентризму, проголошеного ще В. фон Гумбольдтом, який зазначав, що "людина живе із предметами, як подає їй її мова", а "кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, коло, звідки людині дано вийти лише постільки, поскільки вона вступає до кола іншої мови" (1984,135). Концепція антропології), більшіть представників якої абсолютизувала вплив мови на процеси сприйняття світу, зокрема, і під кутом зору гіпотези мовного детермінізму Е. Сепіра та його послідовника Б. Уорфа. Так, американський антрополог К.М. Клакхон стверджує, що "людина бачить і чує те, до чого її робить чуттєвою граматична система мови, те, чого мова привчила чекати від сприйняття. Людина, яка виховувалася в тому чи іншому мовному середовищі, сприймає останнє як частину самої природи речей, що завжди залишаються на рівні фонових явищ" (1998,190) (Селіванова, 41)
Етноцентризм передбачає розгляд мови як конвенційної символьної системи, яка фіксує риси характеру, ментальності та культури певного етносу, його світогляд, систему етичних й естетичних цінностей, норм поведінки, традицій, звичаїв, обрядів, міфів, вірувань, забобонів тощо. Цей принцип був упроваджений ще в ХVІІІ ст. німецьким ученим І. Гердером, який акцентував увагу на звязку мови, мислення й духу народу. Етноцентризм декларував і В. вон Гумбольдт і його послідовники. В американській антропологічній лінгвістиці етноцентричні тенденції виявилися у гіпотезі лінгвістичної відностності Е. Сепіра та Б. уорфа, у наукових працях прихильників
Етноцентризм протистоїть, з одного боку, універсалізму, з іншого, індивідуальному антропоцентризму. Його можна ототожнити із принципом колективного антропоцентризму, згідно з яким мова є кодовою системою інтнріоризації світу представниками певного етносу, їхнього внутрішнього рефлексивного досвіду, і кожне нове покоління засвоює разом із мовою й національно-специфічний спосіб категоризації концептуалізації. У культурології та теорії міжкультурної комунікації наявне інше тлумачення етноцентризму як типу ціннісного судження про культурні надбання іншого народу з позицій переваг ціннісних орієнтацій і критеріїв власного етносу. Жорсткий етноцентризм означає сприйняття носіями культури власного культурного стандарту як єдиного можливого та правильного (рідна культура завжди перевершує кльтури інших етносів). У такому розумінні етноцентризм не розглядається нами як дослідницький принцип сучасного мовознавства. (Склівонова, 46)
Дослідники виокремлюють чотири глобальних методології, які були використані як пізнавальне підгрунтя різних напрямів, течій, шкіл у процесі розвитку лінгвістики; кожна з них має спільність принципових онтологічних і гносеологічних постулатів щодо обєкта і предмета мовознавства та його конкретних галузей:
1) Феноменоголічну, що грунтується на філософії Платона, Аристотеля, схоластиці Середньовіччя, монадології Г. Лейбніца, теоріях духу народу І. Гердера та В. фон Гумбольдта, феноменології Г. Гегеля, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Г. Гадамера та марксистській концепції історичного матеріалізму;
2) позитивістську, до якої тяжіють ті лінгвістичні школи й течії, що спираються на філософські вчення античних матеріалістів, середньовічних номіналістів, емпіриків (Д. Юма, О. Конта, Дж. Мілля), біхевіористів тощо;
3) раціоналістську, що виодить із теорії Р. Декарта, логіцизму, деяких положень І. Канта, індивідуалізму І. Фіхте, екзистенціалізму, естетизму Б. Куайна, Л. Вітгенштейна й ін;
4) функціональну, підгрунтям якої вважаються деякі ідеї І.Канта, погляди В. Джеймса, Ф. Шіллера, Д.Дьюі, К. поппера, Л. Виготського, В. Франкла, М. Бахтіна, І.Лакатоса й ін. (Лещак 1996) (Селіванова 14)
Наукова парадигма також уживається в кількох значеннях, як-от :1) способу пізнання й усвідомленн світу, що визначає загальні принципи дослідження обєкта в різних науках; 2)представлення обєкта науки в ракурсі понятійного апарату та процедур опису і аналізу певної течії, наукової школи (дескриптивістська, генеративна парадигма в мовознасвстві); 3) зразка наукових уявлень і дій у певний період або на певній території (європейська, азіатська або західна, східна наукова парадигма; американська, європейська, радянська наукова парадигма і т. ін.).
Поняття парадигми відоме ще з часі античност. Протягом багатьох століть воно використовувалося переважно на позначення зразка словозміни в метамові лінгвістичного опису. Іноді парадигмою називали приклад з історії, що слугував доказом чогось. У 1961 р. американський соціолог Т. Кун у книзі "Структура наукових революцій" висунув концепцію розвитку науки, як процесу революційних перетворень, маючи на увазі природничі науки. (Селіванова, 15)
За словами Ф. Березіна, поняття наукової парадигми було висунуте з метою забезпечення внутрішньої єдності різноманітних поглядів, гіпотез та ідей (2000,9)
М. Алефіренко зазначає, що в сучасній лінгвістиці наукова парадигма - це панівна на кожному етапі історії лінгвістичних учень система поглядів на мову, яка визначає предмет і принципи лінгвістичного дослдження відповідно до культурно-історичного й філососького контексту епохи (2005,18). Дослідник підкреслює, що поняття наукової парадигми в умовах численної кількості ідей і підходів було покликане виконати місію систематизації, відтворити й пернедбачити металінгвістичну стійкість і змінність, показати складний і багатоаспектний процес зміни способів "лінгвістичного філософствування" (О. Л. Факторович) (2005,18). Д. Руденко наголошував на множинності тлумачень терміна "наукова парадигма" в лінгвістиці, що порівнюють її з підходом, течією, школою, теорією: 2парадигма, яка визначається в розширеному розумінні, тлумачиться як домінуючий дослідницький підхід до мови, пізнавальна перспектива, методологічна орієнтація, широка наукова течія (модель), навіть науковий "клімат думки" (1990). (Селіванова 15)
Функціоналізм як дослідницький підхід передбачає сприйняття обєкта в його взаємодії із середовищем як діяльності. функціонування системи. Функціоналізм у лінгвістиці забезпечує дослідження мови як "інструмента, знаряддя, засобу, механізму для реалізації людиною певних намірів як у сфері пізнання дійсності, так і в актах спілкування" (Полюжин 1999,11) (Селіванова 42)
Діяльнісність передбачає дослідження "поведінки системи" (Марков 1982, 14-17). У лінгвістиці це поняття вперше було уведене В. Гумбольдтом, хоч ще Аристотель вимагав вивчати обєкти із двох боків - статичного й динамічного. В. Гумбольдт підкреслював:"Мову варто розглядати не як мертвий продукт (Erzeugtes), але як процес (Erzeugung) мова являє собою постійно відновлювану роботу духу, спрямовану на те, щоб зробити артикульований звук придатним для вираження думки. У справжньому й дійсному розуміння мову можна аналізувати тільки як усю сукупність актів мовної діяльності" (1984,69-70).Дослідник розумів мову в діалектичній єдності процесу, продукту і частини психічної діяльності людини. Учень В. фон Гумбольдт Г. Штейнгель трактував мову лише як процес:"вона(мова-О.С.) не є сутністю у спокої, а діяльністю, що здійснюється"(Steinthal 1871,85).
Сучасна лінгвістика висовує новий параметр діяльності - енергетичний, який також випливає із концепції В. фон Гумбольдта, адже дослідник називав мову "обєднаною духовною енергією народу, чарівним способом закарбованою в певних звуках, у цьому вигляді та через звязок своїх звуків зрозумілою всім мовцям, мова збуджує в них приблизно однакову енергію" (Гумбольдт 1984,227-228). Енергеичний феномен людської мови, репрезентований словом, іменем, Божественним Логосом як "енергією сутності речі". за словами О. Лосєва (1990,185), проголошується ще з часів античності, розробляється у працях російських філософів С. Булгакова, П. Флоренського, М.Бердяєва, О. Лосєва й ін. В. Базильов підкреслює:"Енергетична трактовка природи імені (слова, мови) передається за допомогою категорій сутності й енергії. (...) енергія сутності є сама сутність, але сутність не є її енергія. Слово є синергія того, хто пізнає, та речі" (1998, 46). Тм самим проголошується думка про збереження у слові або мові енергії діяльності людини по сприйняттю світу дійсності, переробці отриманої інформації та призначенню. (Селіванова 44).
Мовознавці постулюють історію лінгвістики як послідовну зміну домінанти (або співіснування, згідно з концепцією швейцарського лінгвіста П. Серіо) трьох або чотирьох головних наукових парадигм (Тураева 1994,105-115; Кубрякова 1995; 2004, 41-57; Алефиренко 2005, 17-21):
1) генетичної (порівняльно-історичної, еволюційної), яка набула особливої ваги у мовознавстві ХІХ ст., керувалася принципами історицизму, діахронічного розгляду мови, почасти - емпіризму, психологізму й аналогійності, була спрямована на дослідження еволюційних змін мов, закономірностей розщеплення прамов, генетичної близькості мов світу;
2) таксономічної (системно-структурної), що домінувала в першій половині ХХ ст. і грунтувалася на принципах синхронічності лінгвістичного опису, онтологічного дуалізму інваріантів мовних одиниць, системності мови, її рівневої ієрархії, наявності відношень на всіх мовних рівнях, а також була редукціоністською, логістичною й реляціоністською (спрямованою лише на мову, її структурну організацію без урахування зовнішніх чинників, зокрема, й людського);
3)прагматичної (комунікативно-функціональної), становлення якої відбулося у другій половині ХХ ст. і позначилося на переорієнтації лінгвістичних досліджень на аналіз людського чинника в мові, діяльнісної та телеологічної поведінки мовної системи в комунікативному середовищі (мова почала розглядатися як знаряддя досягнення людиною успіху, оптимізації інтерактивних відношень мовців у комунікативній ситуації, різних типах дискурсу);
4) когнітивної (або когнітивно-дискурсивної), спрямованої на пояснення постійних кореляцій і звязків між мовою, мовними продуктами, з одного боку, і структурами знань, операціями мислення та свідомості, з іншого.(Селіванова 16)
Спосіб переходу від однієї парадигми до іншої лінгвісти представляють по - різному: як коливання маятника (П. Паршин), як коловий рух (Д. Руденко), як послідовну зміну (З.Тураєва), як рух по спіралі (Ю.Степанов), як співіснування за умови домінування однієї чи двох парадигм (О. Кубрякова). (Селіванова 17)
Сучасний парадигмальний простір лінгвістики представлений співіснуванням двох домінантних парадигм: прагматичної та когнітивної, адже сьогодні увага дослідників насамперед зосереджена на мові як знарядді комунікації та впливу, з одного боку, і когніції та концептуалізації, з іншого. До того ж процеси функціонування мови в комунікації опосередковані когнітивними операціями свідомості, що створює підгрунтя для дослідження ї у взаємодії. О. Кубрякова підкреслює:" важко сказати, де закінчується влсне лексикон і де починається сфера існування оперативних механізмів мовлення, - вони нерозривно звязані між собою, лише спільно забезпечують нормальне протікання мовної діяльності - процесу, що постійно черпає необхідні для цього дані з людської памяті"(2004, 370). (Селіванова 18).
На початку нового тисячоліття відбувається зміна ставлення лінгвістичної спільноти до співвідношення наукових парадигм: якщо історію ХХ ст. характеризували як історію перманентного методологічного повстання у формі послідовних теоретичних переворотів (Паршин 1996,19), то ХХІ ст. може стати часом терпимості до різних стилів лінгвістичного мислення й поєднання їхніх найкращих здобутків. (Селіванова 19).
Сьогодні до мовознавчих студій усе активніше проникають принципи синергетики, що постулюють погляд на мову як синергетичну суперсистему, нелінійну, неівноважну, детерміновану зсередини й ззовні, яка перебуває у стані переходу від хаосу до порядку й далі - до нового порядку через взаємодію деструктивних тенденцій і параметрів самоорганізації цієї суперсистеми.
Згідно парадигм у мовознавстві спричиняє перегляд базових моделей-метафор, які характеризують той чи інший погляд на мову. Американський дослідник Т. Виноград простежує таку зміну метафор: прескриптивне мовознавство уподібнює мову юридичному закону, копаративістика оперує концептуальною сферою біології, структуралізм описує мову як систему хімічних елементів, генеративізм повязує мову з математичними операціями, когнітивізм - із компютером. Сучасний синергетичний погляд на мову уподібнює її кінематографу, що відповідає "нелінійному, всеосяжному, енергеальному логосу, який спостерігається в кожному фрагменті існування людини" (Бардина 2002,12-13), або людському організму, взаємно детермінованому різними внутрішніми й зовнішніми чинниками (Селіванова 2006). (Селіванова,20)
В. Постовалова наголошує на формуванні, особливо в російському мовознавстві, теоантропокосмічної наукової парадигми, яка характеризується прагненням до ідеалу цілісного всеєдиного знання й дослідженням мови під кутом зору такого знання (1995, 344). Витоками цієї парадигми є релігійно-філософстка концепція В. Соловйова, П.Флоренського, С. Булгакова, О. Лосэва й iн.
Іноді наукову парадигму підміняють одним із головних принципів дослідження мови (наприклад, пор.:антропоцентризм багатьох лінгвістичних течій і децентрованість суб єкта у критичному дискурс-аналізі). Антропоцентризм навіть вважають над-або суперпарадигмою: "це зумовлене тим,що концепції, що були в її складі, все більш очевидно себе переростали й перетворилися на самостійні лінгвістичні парадигми. Найбільш виразно сприймаються контури таких наукових парадигм, як когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, лінгвокультурологія, комунікативна лінгвістика, прагмалінгвістика" (лефиренко 2005,25) (Селіванова,21).
Важливим поняттям лінгвометодології є Епістема (від гр. пізнання). Поняття було введене М. Фуко у 60-ті р. р. ХХст. на позначення погляду на співвідношення слів і речей у свідомості певного угруповання у процесі еволюції науки. Сьогодні поняття розширило свій зміст і використовується зі значенням головного принципу сприйняття світу і внутрішнього рефлексивного досвіду людини. Епістема є ключовим принципом методології, що визначає кваліфікацію природи досліджуваного об єкта під кутом зору пізнавальних і світосприймальних засад відповідної епістемології. і. Штерн наголошує, що епістема як "світосприймальна домінанта є специфічною для кожного історичного періоду;фона формує певну методологію наукового, зокрема, гуманітарного дослідження" (Штерн 1999, 124). (Селіванова, 21).
Мета дисципліни – дати майбутнім дослідникам мови певний інформаційний простір для наукового пошуку, зорієнтувати їх щодо кола проблем та перспектив, ініціювати у них головний принцип – вивчення наукової спадщини попередників. Послідовність викладу матеріалу визначається системою ступневості лінгвістичної еволюції – від слова та його значення до комунікативної діяльності мовної особистості; узагальнити і структурувати лінгвістичні знання студентів, розширити й поглибити лінгвістичний досвід з теорії й методології мовознавства майбутніх викладачів та перекладачів іноземних мов. Ця дисципліна знайомить студентів з основними напрямами, ідеями, проблемами сучасного мовознавства, спрямована на вивчення методології наукового дослідження мови й поглиблення наукового-теоретичного і професійного рівня вчителя й перекладача з іноземної мови.
Спираючись на міжпарадигмальний характер сучасних гуманітарних знань, програма курсу зорієнтована передусім на вивчення пограничних з мовознавством сфер - менталінгвістики, етнолінгвістики, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, психолінгвістики, когнітивної лінгвістики, ознайомлення студентів із станом і перспективами розвитку мовознавчої науки на сучасному етапі. Ефективна методика викладання як рідної, так і іноземної мови може створюватися і впроваджуватися тільки за умови постійного і всебічного врахування досягнень, здобутків мовознавчої науки, тенденцій і перспектив її розвитку.
Основними завданнями курсу теорія мовознавства є:
●ознайомлення з предметом і об‘єктом мовознавства як комплексної міждисциплінарної галузі (зв‘язок мовознавства з іншими науками), галузевою диференціацією мовознавства;
●розгляд мовної системи на різних рівнях, показ системно-структурної організації та багатоярусності мови, розкриття складного характеру взаємозв‘язків між мовою і мисленням;
●з‘ясування природи мови, її суті як особливої знакової системи, висвітлення процесів історичного розвитку мови, зовнішніх і внутрішніх законів її розвитку, розкриття соціальної природи мови, її зв‘язків із суспільством, проблеми контактування і взаємодії мов, ознайомлення з різноманітними методами мовознавства.
В процесі опанування курсу "Теорія мовознавства" студенти повинні знати
історію розвитку мовознавства, основні напрямки та школи, теоретичні проблеми лінгвістики, методи та прийоми лінгвістичних досліджень та вміти застосовувати їх у своїй практичній діяльності, при підготовці кваліфікаційних та магістерських праць, опрацюванні лінгвістичних джерел для оформлення виступів, доповідей, письмових повідомлень.
Курс передбачає індивідуальні завдання, написання контрольних робіт і рефератів, які мають велике значення як для організації самостійної роботи студентів, так і в процесі формування фахівців у галузі романо-германської філології.
Міжпредметні зв‘язки
Теорія мовознавства вичається на випускному курсі, тому вона ґрунтується на всіх попередніх лінгвістичних дисциплінах: вступі до мовознавства, теорії та практиці перекладу, сучасній англійській мові, граматиці та лексикології англійської мови, вступі до германської філології, лінгвокраїнознавстві, стилістиці сучасної англійської мови. Крім того, курс "Теорія мовознавства" пов‘язаний з такими дисциплінами, як філософія, антропологія, історія, психологія, логіка, етнографія, літературознавство. Крім того, курс тісно пов’язаний із такими дисциплінами: “Загальне мовознавство”, “Методологія та організація наукових досліджень”, “Наукова мова”, “Комунікативні стратегії”, “Історія лінгвістичних вчень”, “Теорія і практика перекладу”, “Методи лінгвістичних досліджень”.
Зв’язок дисципліни з суміжними науками відбувається у різних напрямах: спільність об’єкту, взаємодія, інтеграція наук.
1.3. ПЕРЕЛІК ЗНАНЬ ТА УМІНЬ, ЯКИМИ ПОВИННІ ОВОЛОДІТИ СТУДЕНТИ:
Відповідно до вищевизначених завдань студенти повинні володіти наступними навичками: У процесі вивчення дисципліни студенти повинні знати:
- предмет і завдання курсу;
- проблеми сучасної семасіології;
- сучасні ономасіологічні дослідження;
- актуальні проблеми психолінгвістики та етнопсихолінгвістики;
- когнітологічний напрям сучасної лінгвістики;
- теорію картини світу;
- функціональний напрям сучасної лінгвістики;
- сучасну теорію тексту;
- сучасну комунікативну лінгвістику.
Студенти повинні вміти:
- застосовувати теоретичні знання на практиці;
- здійснювати тематичний аналіз тексту;
- логічно мислити та викладати думку;
- володіти культурою мовлення;
- користуватися словниками.
-
· знати й оперувати основними лінгвістичними поняттями й категоріми, вести співбесіду на конкретно задану лінгвістичну проблему;
· демонструвати знання основних лінгвістичних персоналій, шкіл і напрямків, їхніх основних ідей та здобутків
· вміти робити реферування й аналітичний огляд лінгвістичної літератури
НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
| № | Назви модулів дисципліни | Кількість годин | |||||
| Всього годин | Лекц. | Практ. | Сам. Робота | Інд. роб. | |||
| Заліковий модуль 1. Навчальна аудиторна та самостійна діяльність студентів | |||||||
| Змістовий модуль 1.Проблеми сучасної лінгвістики | |||||||
| 1.1. | Проблеми сучасної семасіології та ономасіології | ||||||
| 1.2. | Актуальні проблеми психолінгвістики та етнопсихолінгвістики | ||||||
| 1.3. | Когнітологічний напрям сучасної лінгвістики. Теорія картини світу | ||||||
| 1.4. | Функціональний напрям сучасної лінгвістики. Сучасна теорія тексту | ||||||
| 1.5. | Сучасна комунікативна лінгвістика | ||||||
| Заліковий модуль 2. Індивідуальна навчальна та науково-дослідна діяльність студентів | |||||||
| 2.1. | Навчальний проект (індивідуальні навчально-дослідні завдання) | ||||||
| 2.2. | Індивідуальна науково-дослідна та творча діяльність | ||||||
| Всього годин | |||||||