Главная | Обратная связь

Розповідь вчителя, що супроводжується демонстрацією слайдів на мультимедійній дошці, студенти самостійно складають таблицю «Види мистецтва живопису в Україні XVII — XVIII ст».

Іконопис

Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою, яскравих кольорів, барвистих квіткових візерунків. Богоматір завжди малювали у пишному одязі з привітним, ласкавим обличчям.

Культ Божої Матері як покровительки українського народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів до сьогодні. В Україні церкви, присвячені Покрові, почали з'являтися ще у XV ст. Свято Покрови Пресвятої Богородиці було й залишається для українців днем виявлення великої любові та вдячності до Діви Марії, радісного звеличення її безперервного заступництва. Українські князі, козаки й гетьмани радо обирали Пречисту Діву Марію своєю покровителькою. Наші славні запорожці мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці.Із цією святинею пов'язано багато їхніх перемог, тому це свято й стало символом козацької слави. Саме на Покрови козаки обирали нового отамана, адже вірили, що це свято охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею. Щасливо повернувшись із походу, поспішали до неї зі щирою подякою. У часи всенародного лихоліття її свята ікона знаходилася у кожній українській хаті.Після зруйнування Запорізької Січі козаки, які пішли за Дунай, узяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Вони настільки вірили в силу Покрови і настільки щиро й урочисто відзначали свято, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву — козацька Покрова.

Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу саме Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі позолоченого різьбленого рослинного орнаменту. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Наприклад, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Калнишевського.

Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями простежувалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби.

Портретний живопис

Портрет лубенського полковника Григорія Гамалії, невідомий художник, кін. XVII ст.

Перехідне місце між іконописом і світським портретним живописом посідали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею.Художникам іноді навіть замовляли картини, що зображували селян.Популярним за тих часів був ктиторський портрет — зображення меценатів храму. У вівтарній частині Успенського Собору Києво-Печерської Лаври було зображено 85 історичних осіб (серед них — портрети князів Острозьких, Вишневецьких, Сангушків, гетьманів Б. Хмельницького й І. Мазепи). Улюбленим персонажем портретистів II половини XVII — XVIII ст. був уславлений гетьман Б. Хмельницький. Важливе місце у розвитку національного художнього мистецтва посідали мистецька школа при Києво-Печерській Лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком був Харківський колегіумі, що фактично були справжньою академією мистецтва.

Особливою і цікавою сторінкою українського мистецтва є портретний живопис. У ньому дуже своєрідно переплелися традиційні техніки іконопису, вплив народної творчості й новітні досягнення європейської живописної культури. Усе це, поєднавшись, знайшло своє відображення у єдності високої мистецької вартості й національної неповторності. Саме в портретному живописі XVIII ст. помітними стають тенденції переходу до цілком світського живопису.Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст.

У XVIII ст. з'являється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, до Академії мистецтв. Україна дала Російській імперії цілу низку талантів. Найвідоміші митці Росії того часу — українці: художники Д. Левицький (із Києва) і В. Боровиковський (із Миргорода). Загальною тенденцією розвитку образотворчого мистецтва в Україні з II половини X V I I ст. стає відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, представників козацької старшини.

Народна картина

В Україні XVII—XVIII ст. багато живописних творів створювалися народними майстрами. Образи для цих творів було взято з усної народної творчості. Серед найпопулярніших образів — так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Козаків писали олійними фарбами на полотні, стінах, кахлях, скринях, вважаючи символічне зображення козака оберегом. У народній картині козак виступає не лише як бандурист, а як людина, що над усе цінує волю.

«Козак Мамай» був утіленням вольових віковічних прагнень українців господарювати у власній хаті. Тюркською мовою «мамай» означає «ніхто, ніяк, без імені, порожнеча». Тюрки вірили, що за душу людини борються добро і зло. І знаходять цю людину за ім'ям. Якщо ж людина не має імені, злим силам вона не підвладна. Ідеалізований воїн-символ засвідчував собою миролюбність і глибинність духовного світу українців і силу духу й волі, змогу відстояти свою батьківщину.

Малювали козака Мамая завжди з кобзою-бандурою (символом співучої української душі), конем (символом волі народу) та сидячи під дубом (символом могутності). Часто на малюнках можна побачити зображення списа з прапорцем, козацького штофа й чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака: спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, у якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю. Такі народні картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами, часто з написом: « козак Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу господарів. Картини із зображенням Мамая, що збереглися донині, відлежувалися подалі від людського ока. їх не показували широкому загалу. Перша виставка цих картин відбулася у 1929 р.

Існує кілька варіантів сюжету картини «Козак Мамай». Придивимося до спільного в сюжеті картини, що дещо варіюється в різних списках. Козак Мамай — із кобзою, він статичний. Поруч без діла лежить зброя — рушниця, шабля, пістолі; далі — його вірний супутник кінь, який низько схилив голову. Динаміки немає, вона вже у минулому. Зачароване грою козачої кобзи рослинне і тваринне царство неначе застигло в очікуванні невідворотної небезпеки, що насувалася на стомлену своїм стихійним самоствердженням степову вольницю

1 2 3

До першої групи належать найпростіші за композицією картини із зображенням козака, який самотньо сидить на землі. Ані коня, ані дерева — характерних прикмет пізніших варіантів картини — тут немає. В одному випадку козак грає на бандурі, у другому — сидить, стиснувши пальці. Серед нових композиційних елементів на полотнах другої групи слід акцентувати увагу насамперед на дереві та коневі, збільшенні кількості речей козака, а отже, й символічності кожної із цих речей. У третьому варіанті основним елементом композиції залишається традиційна постать козака, який грає на бандурі. Позаду нього — гайдамаки, які карають панів, уніатських попів, орендарів. Поряд із цим іноді зображували й суто побутові сцени: гайдамаки варять куліш, п'ють горілку тощо.