Главная | Обратная связь

Розповідь викладача під час якої студенти самостійно складають таблицю «Народна творчість в Україні в XVII — XVIII ст.»

У XV — X V I ст. історичні думи та пісні стають одним і з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних і величальних пісень, у яких зазвичай прославляли князів, воєнні походи та інші історичні події.

За змістом історичні пісні є яскравим виявом світогляду волелюбного українського народу. У них уславлюються героїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм, беззавітне служіння батьківщині, боротьба з ворогами — загарбниками і гнобителями («Про Данила Нечая», «Про Байду», «Про Івана Сірка», «Про Максима Залізняка»). Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків і соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш. У пісні «Про Бондарівну» постає чудовий образ гордої, сповненої почуття людської гідності дівчини, яка дає таку зневажливу відповідь «вельможному» панові (імовірно, магнатові Миколі , 1712—1782), який залицявся до неї. Для багатьох історичних пісень характерними є елементи гострої сатири, звернені проти зовнішніх і внутрішніх ворогів вітчизни і народу.

Дума — найвизначніша частина українського народного епосу. До її особливостей належать реалістичність, історизм, поєднання героїки та трагедійності.Самі виконавці називали їх піснями про старовину, козацькими притчами, запорізькими псалмами, лицарськими піснями та ін. У думах значну увагу приділено боротьбі з турецькими й польськими поневолювачами. До «татарського» циклу належать думи: «Про Самійла Кішку», «Про трьох братів Азовських», «Про бурю на Чорному морі», «Про Марусю Богуславку» та ін. У «польському» циклі центральне місце посідають події Народно-визвольної війни середини XVII ст., значну увагу приділено народним героям — таким, як Д. Нечай, М. Кривоніс, Б. Хмельницький. Згодом з'явилися нові цикли дум — про шведчину, Січ та її руйнування, канальські роботи, гайдамаччину, панщину й волю. Українська дума має яскраві формальні особливості. Дума — це віршований твір, що виконується (зазвичай соло) речитативом, що інколи переходить у більш співучий мелодичний малюнок, під акомпанемент кобзи або бандури.Творцями й виконавцями історичних пісень, дум, псалмів, кантів уважають кобзарів. Вони грали на кобзах чи бандурах, що стали символом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі й чистоти моральних помислів народу. Головна риса дум — імпровізація. Кобзар запам'ятовує не текст слово в слово, а сюжетну лінію, яку висловлює під час свого співу. На початку думи може бути невеликий вступ, побудований на вигукових словах. Із метою максимальної драматизації кобзарі й лірники вдавалися до звукоімітацій — скриків, зойків, інколи справжнього плачу; вони щиро переживали зміст дум, драматичні долі героїв. Провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у опорі загарбникам і поневолювачам. Риса ця помітна в думах більш раннього періоду, що відбивають боротьбу з турками й татарами. Такими є думи про козака Голоту, про Івана Удовиченка (Коновченка). Думи цього ряду часто закінчуються загибеллю героя. Є й думи, що присвячені смерті козака чи козаків, знеможених від ран («Про Хведора Безрідного», «Про смерть братів на Самарці» та ін.). Характерними є кінцівки деяких дум, у яких герой або герої гинуть.

Тут не можна не помітити ознак світлого оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події...Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи й пісні періоду визвольної війни середини XVII ст., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому та його соратникам Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. Величчю народного торжеств; пройнята, наприклад, чудова маршова пісня того часу «Гей, не дивуйте, добрі люди». Глибоким проникненням у суть історичних подій відзначаються думі про Хмельницького та Барабаша.

Кобзарство — самобутнє явище світової культури, предмет нашої гордості .Його вивчення допоможе глибше збагнути духовну спадщину наших предків. Дослідження свідчать, що серед запорожців було чимало хороших музикантів, які грали на кобзі, лірі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці тощо. Та найулюбленішим і найпопулярнішим музичним інструментом на Січі була кобза — «дружина вірная», чи «подорожняя», як її називали кобзарі.

Виконуючи бойові завдання, козаки почасти залишалися на самоті, пильно чатуючи на ворогів. Тоді лише кобза розраджувала тугу, звеселяла засмученого.Кобзарство розкривало перед народом світ на засадах духовності та краси, проповідувало вустами своїх національних бардів найвищі людські цінності: вірність Богові й батьківщині, повагу до старших, вірність побратимству, порядність, чистоту людських взаємин. Народні думи значно вплинули на розвиток художньої літератури та образотворчого мистецтва. Кобзарі були патріотами. Вони не залишалися осторонь від епохальних подій в Україні, брали активну участь у народно-визвольному русі. Гетьман Богдан Хмельницький посилав кобзарів по містах і селах закликати народ до боротьби з ворогами.

Після повстання українського народу 1768 р., відомого під назвою «Коліївщина», польська шляхта вчинила розправу над повстанцями у містечку Кодні (Житомирщина). Із Коденської судової книги відомо, що трьом кобзарям, учасникам гайдамацького повстання — Прокопу Скрязі, Василю Варченку і Миколі Соковому — відтяли голови за те, що вони «гайдамакам на бандурі грали».

Кобзарі й лірники різнилися своїми інструментами і репертуаром. Кобза, як відомо,— досить великий за розмірами багатострунний щипковий інструмент. Ліра — теж струнний інструмент, має клавіші й особливе коліщатко, що крутять за допомогою ручки. Крім цього, відмінності полягали в тому, що думи здебільшого виконували кобзарі, а для репертуару лірників характернішими є вірші духовного змісту. Різниця в репертуарі кобзарів і лірників пов'язувалась певною мірою з інструментами, оскільки «багата строєм» бандура придатніша для виконання світських пісень, ніж «тягуча ліра». Утім, думи співали й лірники, хоча й рідше, аніж кобзарі. Ще одна відмінність стосувалася регіону поширення лірництва й кобзарства. Справа в тому, що якщо лірництво побутувало на території Середньої Наддніпрянщини, то кобзарство —• переважно на Лівобережжі.Кобзарі та лірники, яких водили хлопці-поводирі, ходили по селах і містах.Вони грали й співали на ярмарках, храмових та інших святах; їх запрошували на весілля, хрестини тощо. На ярмарки та храмові свята збиралися цілі гурти лірників і кобзарів.

Співали кобзарі та лірники думи, псалми, народні історичні, суспільно-побутові, ліричні пісні, пісні-балади, а крім того, сатиричні та гумористичні пісні. А ще вони грали танці на весіллях, родинних святах, народних гуляннях. Більшість із них уміли імпровізувати; дехто й сам складав пісні. Кобзарі й лірники зазвичай мали сім'ї й домашнє господарство. Інколи заміж за сліпих музикантів виходили такі самі сліпі дівчата, проте зазвичай їхні дружини не мали фізичних вад. Майже кожен лірник або кобзар, крім хати і двору, мав декілька десятин землі, де господарювала його родина. Наймали й робітників, оскільки це дозволяв лірницько-кобзарський заробіток. Сам «дід», крім допомоги в домашньому господарстві, зазвичай володів якимось додатковим ремеслом. Відомо, зокрема, що сліпі музиканти часто виготовляли ліри й бандури — для себе й на продаж. Дуже поширеним серед них ремеслом було виготовлення мотузок, наритників та іншої упряжі. Були й такі, які бондарювали, кравцювали тощо.

Кобзарі та лірники — уособлення національного характеру, джерело духовності сучасників та прийдешніх поколінь. їхній внутрішній світ характеризується широтою інтересів, багатством та глибиною емоцій і потреб, здатністю перейматися долею інших людей і долею всього народу, багатством уяви, винятковою волею. І водночас їм притаманні непримиренність у ставленні до зла і неправди, почуття власної честі та гідності, масштабність осмислення історичних подій, тонкий ліризм. Кобзарі були людьми виняткової моральної чистоти і громадянської гідності, тому не дивно, що саме вони змогли поєднати в слові, музиці та співі особисте і з такою силою висловити співчуття усім покривдженим і приниженим.