 |
|
Вертеп. Ілюстрація зі збірника Галагана
«Український вертеп», який вийшов у 1882 році Персонаж вертепу
Досі нез'ясованим залишається час появи цього театрального мистецтва, але відомо, що ще в останній чверті X V I ст. існував звичай ходити по селах і з ляльками. Перші зафіксовані свідчення про вертеп датовані 1666 р. Авторами постановниками та виконавцями вертепних дійств були студенти Києво-Могилянської академії, мандрівні дяки. Вони влаштовували вертепні вистави для студентів, панів, козаків і селян під час різдвяних свят. Для розігрування вертепного дійства зазвичай створювали двоповерхову дерев'яну «скриню», відкриту з одного боку для глядачів. Вона мала вигляд будиночка.
Підлога сцени обох ярусів прорізувалася щілинами, крізь них просували дріт, на якому закріплювали ляльок. Цих ляльок водили актори. Вертепні ляльки виготовлялися з деревини. Два поверхи будиночка-скрині сприяли розкриттю сюжету вистави.
У чому ж полягав зміст вертепного дійства? Вистава мала дві частини — релігійну та народно-побутову, комічну. Релігійні сюжети були присвячені народженню Ісуса Христа і тому розігрувалися на верхньому «небесному» поверсі.Ця частина вистави містила монологи й діалоги головних дійових осіб (якими були Марія, Йосип, волхви), а також співи янгольських хорів, кантів та колядників. На нижньому поверсі відбувалась народно-побутова, комічна частина вертепної вистави. її головними героями були Дід, Баба, Запорожець, Жид, Москаль, Циган та інші, які уособлювали собою яскраві народні типажі. Характер цих персонажів розкривався за допомогою слова, пісні, танцю тощо.Завдяки цьому відтворювалися особливості соціально-національного складу українського селянства, характер взаємин, симпатії та антипатії, що в ньому існували, звичаї народу. Більшість дійових осіб розмовляли народною мовою.
Шкільний театр
Ще одним різновидом театрального мистецтва був шкільний театр. Він зародився у таких навчальних закладах, як Києво-Могилянська академія, колегіуми, братські школи, тому що в ті часи в межах обов'язкових предметів (поетики й риторики) учнів обов'язково навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (планів), послань на різні теми суспільного та шкільного життя. Отже, із віршованих діалогів і бере початок шкільна драма. Особливість української шкільної драми полягала в тому, що між віршованих діалогів релігійного змісту учні братських шкіл вставляли для розваги глядачів веселі, насичені національним гумором побутові сценки.
Художньо-образна система й мова шкільної драми мали особливий характер. Її головне призначання — висвітлення людських чеснот і вад, ствердження праведного способу життя.Тож автори п’єс чітко розподіляли своїх героїв на позитивних і негативних. Кожен персонаж — символ, уособлення «добра» чи «зла», про що свідчили його репліки, костюм навіть ім'я (Любов, Радість або Ненависть, Заздрість), Символічність є характерною особливістю й самого дійства. Наприклад, перевдягання героя Істиною у світлі одежі означало його каяття, духовне відродження. Репліки персонажів драми буди написані «високим» стилем, виконували виховну роль як настанови глядачам.
В антрактах шкільних драм студентами розігрувалися невеликі комедійні п’єс на побутові теми. У них автори й актори гостро висміювали людські вади: жадібність, глупоту, зарозумілість, хитрощі тощо.
У цей час з'являються драматичні твори, що були спеціально написані для театру,— «Володимир» Ф. Прокоповича та «Комічне дійство» М. Довгалевського. Декламації та діалоги — безпосереднє джерело виникнення шкільної драми, які, використовуючи елементи театралізації, практикували також під час філософських диспутів та «орацій». Беручи участь у таких «виставах», учні набували ораторської майстерності.
Відомо, що такі діалоги писали викладачі поетики, проте учні не лише розігрували готові п'єси , але й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба.