Главная | Обратная связь

Тема № 7 Право зовнішніх зносин

1. Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Система органів зовнішніх зносин держав.

Право зовнішніх зносин – це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій.

Предметом права зовнішніх зносин є міжвладні відносини політичного характеру, що виникають між суб’єктами міжнародного публічного права, представленими їх офіційними спеціально утвореними органами та їх посадовими особами.

Систему права зовнішніх зносин як галузі міжнародного публічного права складають такі підгалузі:

1) дипломатичне право;

2) дипломатичне право міжнародних організацій та конференцій;

3) право спеціальних місій;

4) консульське право.

Основними джерелами права зовнішніх єміжнародні договори та звичаї.

2. Дипломатичний корпус. Дуайен дипломатичного корпусу..

Дипломатичний корпус — це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих у державі перебування.

Слід зазначити, що дипломатичний корпус не признається в якості самостійної юридичної особи на території країни перебування, він не має будь-яких політичних функцій.

З огляду на наявність у дипломатичного корпусу колективних інтересів протокольного характеру, із числа глав дипломатичних представництв виділяється дуайен (в англомовних країнах він іменується старійшиною, деканом) дипломатичного корпусу. Зазвичай ним стає старший за класом і за часом акредитації в державі перебування дипломат.

3. Початок і закінчення дипломатичної місії. Склад і функції дипломатичного представництва.

Призначення і вступ на посаду глави дипломатичного представництва - акредитування - складається з декількох етапів:

- підбір кандидатури посла чи посланника;

- держава, що акредитує, направляє державі перебування запит про згоду на призначення особи на посаду

- агреман (від франц. — згода) — це позитивна відповідь держави перебування на призначення конкретної особи як посла, посланника чи повіреного у справах.

- видання акта внутрішнього права, що оформлює призначення;

- видача вірчих грамот;

Випадки закінчення місії дипломатичного представника:

♦ оголошення державою перебування дипломатичного представника persona non grata (небажаною особою)

♦ розірвання дипломатичних відносин або виникнення стану війни між державами, що акредитує дипломатичного представника, і державою його перебування

♦ відкликання дипломатичного представника акредитуючою державою (відзивна грамота)

♦ припинення існування як суб'єкта міжнародного права держави, яка акредитувала представника, або держави перебування

♦ докорінна зміна державного устрою в держав, що акредитувала дипломатичного представника.

Також глава дипломатичного представництва припиняє місію у разі відкликання в установленому порядку, відставки, смерті.

Структуру та кількісний склад персоналу дип. представництва затверджує міністерство закордонних справ з урахуванням доцільності. Обов'язково до дип. представництва входять

1) Глава дип. представництва ;

2) Члени дип. персоналу ( радник, секретар, аташе встановлених рангів);

3) члени адміністративно-технічного персоналу

4) члени обслуговуючого персоналу.

Функції дипломатичного представництва ( Віденська конвенція 1961 р.):

- представництво держави у державі перебування.

– захист у державі перебування інтересів власної держави та її громадян у межах міжнародного права.

– ведення переговорів з урядом держави перебування.

– з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду власної держави.

– заохочення дружніх відносин між власною державою та державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

4. Дипломатичні класи та ранги.

В сучасній міжнародній практиці загальноприйнятими є три основні класи глав дипломатичних представництв — посли, посланники та повірені у справах. Як правило, посли очолюють посольства, а посланники — дипломатичні місії. Повірені у справах можуть керувати роботою як посольства, так і місії, хоча найчастіше вони очолюють місії

Дипломатичний ранг – це особистий ранг дипломата, який присвоюється йому відповідно до існуючих в кожній країні законів та правил проходження дипломатичної служби. Цей ранг зберігається незалежно від того, яку посаду обіймає дипломат у той чи інший момент.

5. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва.

Недоторканність приміщень і території дипломатичного представництва.Приміщеннями дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права вважаються будинки, споруди, що зайняті представництвом і його службами, а також земельна ділянка, на якій вони розташовані. Дипломатичне представництво не повинно використовувати свої приміщення не за своїми функціями.

Недоторканність архівів і документів. Архіви і документи представництва є недоторканними в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження чи будь-яких інших обставин (наприклад, війни).

Свобода офіційних зносин дипломатичного представництва розуміється досить широко: «При зносинах з урядом і іншими представництвами та консульствами акредитучої держави, де б вони не знаходилися, представництво може користуватися всіма придатними засобами, включаючи дипломатичних кур´єрів і закодовані та зашифровані депеші».

Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї). Акредитуюча держава та глава представництва звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит... окрім податків, зборів і мит, що представляють собою плату за окремі види послуг (такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, електроенергія тощо).

Право користатися прапором і гербом акредитуючої держави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові.

6. Поняття і джерела консульського права.

Консульське право – сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їх персоналу, визначає їх статус, функції, права і обов'язки.

Консульства не пов'язані з питаннями великої політики, їх основне завдання – вирішення практики захисту прав та інтересів громадян, обслуговування потреб економічного хар-ру.

Джерела :

1) Міжнародний договір – Віденська конвенція про консульські зносини; Віденська конвенція про дипломатичні зносини.

2) Міжнародний порядок.

 

7. Консульський статут України 1994 р. Імунітети та привілеї консульських установ. Консульські функції та засоби їх здійснення. Консульський округ.

-кодифікований нормат.-правовий акт, який регламентує діяльність конс. служби України. Затв. Президентом України. У розд. І визначено завдання та організація укр. консульських установ. їх осн. завданнями є: сприяти розвитку дружніх відносин України з ін. д-вами, розвивати екон., торг., н.-т., гуманіт., культурні та спортивні зв'язки і туризм (ст. 1). Статут встановлює 4 класи конс.установ.

Розд. II присвячений функціям консула щодо юрид. осіб і гр-н України.

Новим у конс.практиці є визначення функцій консула з питань сан., фітосан. і вет. охорони (розд. VIII). Передбачені норми спрямовані на запобігання проникненню на тер. України небезпеч. хвороб та шкідників сільськогосп. рослин.

Ост. розділ присвячений організації роботи нештатних (почесних) консулів.

Що стосується питання про консульські привілеї та імунітети, то в порівнянні з дипломатичними їх теж можна визначити як сукупність особливих пільг, переваг та преференцій, що надаються іноземним консульським установам та їхнім співробітникам відповідно до норм міжнародного права та законодавства країни перебування. В консульському праві, як і дипломатичному, розрізняють дві категорії привілеїв та імунітетів:

Серед переваг, привілеїв та імунітетів консульських установ найсуттєвішими є: недоторканність консульських приміщень; звільнення консульських приміщень від податків; недоторканність консульського архіву та документів; свобода зносин; безперешкодні зносини і контакти з громадянами акредитуючої держави. Функції загального характеру закріплені у консульських конвенціях. Перша група цих функцій спрямована на спри­яння розвитку економічних і культурних відносин між заці­кавленими державами. Друга група має на меті захист прав та інте­ресів акредитуючої держави та її юридичних і фізичних осіб. Третя група — це консульські функції, що сприяють роз­витку дружніх відносин між акредитуючою і приймаючою державами. Четверта група функцій включає питання за­хисту громадян акредитуючої держави.

Консульський округ — це територія, яка визначена консульській установі для виконання консульських функцій; а також територія, на яку поширюється компетенція глави консульської установи. Консульським округом може бути як частина, так і вся територія держави знаходження консульської установи. Територія консульського округу визначається шляхом переговорів між акредитуючою та приймаючою державами.

8. Призначення консулів. Консульський патент і екзекватура.

Глави консульських установ звичайно призначаються главою відомства закордонних справ, проте може бути й інший порядок.

Консулу, при його призначенні, видається спеціальний документ - консульський патент, що засвідчує його повноваження і містить дані про консула, його клас, консульський округ, в який направляється консул, і місце розташування консульства.

Для виконання консулом своїх обов'язків у країні перебування він повинен дістати згоду компетентних органів цієї країни. Ця згода називається екзекватурою. Зазвичай, екзекватура видається міністерством закордонних справ.

Припинення виконання обов'язків консула настає у випадках:

- його відкликання,

- оголошення його persona non grata,

- виходу території консульського округу з-під суверенітету країни перебування,

- закриття консульства,

- початку воєнних дій між державою направлення і державою перебування

консула.

9. Імунітети та привілеї персоналу консульських установ.

Серед переваги, привілеї та імунітети штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ виділяють становлять особиста недоторканність консульських посадових осіб; повідомлення про арешт, попереднє ув'язнення або судове переслідування; імунітет від юрисдикції; обов'язок давати свідчення; звільнення від реєстрації іноземців та від отримання дозволу на проживання; звільнення від отримання дозволу на роботу; звільнення від митного збору та огляду; звільнення від особистих повинностей і обкладень.