Класицизм в укр.. культурі. – стр.1

опозиційний рух у культурному середовищі –шістдесятників, які захист української культури перетворили в основний рупор боротьби за державний суверенітет та незалежність. У незалежній Україні культура, попри історичні, економічні, політичні, правові та організаційні труднощі, розвивається у всіх сферах та напрямах.

Найпомітнішим культурним проривом періоду хрущовської відлиги став вихід на арену культурно-історичних процесів шістдесятників – представників нової генерації борців за порятунок нації, її духовності, культури, мови тощо. Це були люди різних професій, здебільшого творча молодь – поети, прозаїки, критики, перекладачі, художники, науковці, студенти, робітники різних переконань та поглядів. Серед них: І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Ліна Костенко,В. Шевчук, Є. Гуцало, А. Горська, В. Кушнір, В. Стус, Д. Павличко та ін. До мистецької когорти шістдесятників входили М. Осадчий, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Новаторська діяльність українських митців значно вплинула на процес культурно-національного пробудження України. Відродження розпочалось із захисту мови, історії, етнографії тощо. У відповідь на утиски збоку влади в колі шістдесятників почала створюватись і поширюватись література самвидаву, здебільшого присвячена питанням розвитку української культури.

Яскравими бароковими зразками архітектури є пам’ятки кам’яного будівництва українських земель на захід від Дніпра, що належали до Речі Посполитої. Один з кращих в Україні адміністративних будинків – ратушу в Бучачі споруджено близько 1750 р. Над її створенням працювали архітектор Б. Меретин (р. н. невід. – 1759) та скульптор Й. Пінзель (р. н. невід. – 1761). Фасади ратуші оформлені коринфським орденом і великою кількістю скульптур (спочатку їх налічувалось 30, збереглось 9). Ратуша вражає зібраністю, витонченістю пропорцій і закінченістю деталей.На замовлення і при фінансовій підтримці графа М. Потоцького (1712–1782), Б. Меретин та Й. Пінзель звели низку визначних пам’яток пізнього бароко, які сформували образ міста: придорожня фігура св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура св. Анни (1751), монастир отців Василіянів (1751–1753), Парохіяльний костел (1761–1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).

Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у чотирьох шедеврах Галичини: церкві св. Юра та Домініканському костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенському соборі Почаївської лаври.

Помітною пам’яткою бароко є костел Здвиження та св. Йосипа (1752–1766, арх. Ц. Романуса), який розташований навпроти Підгорецького замку (Львівська обл.)

Яскраву сторінку національного зодчества епохи Бароко становить дерев’яна архітектура. Храмове будівництво представлено низкою збережених пам’яток Волині, Галичини, Закарпаття. У Галичині поширився тип дерев’яної тризрубної церкви з трьома верхами. Найвизначнішими спорудами, де найповніше і найяскравіше сконцентрувались творчі досягнення народних майстрів галицького дерев’яного будівництва, є церква св. Юра та Воздвиженська церква в Дрогобичі.

Розвиток архітектури сприяв піднесенню скульптури. Головним напрямом розвитку української скульптури в добу Бароко залишалася система оздоблення іконостасів. Її традиції були закладені ще на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. і суттєвих змін не зазнали, обмежуючись лише вдосконаленням техніки виконання робіт. Основним матеріалом було дерево та камінь.