Здавалка
Главная | Обратная связь

Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні доби бароко



У козацькій державі розвиток освіти та науки став пріоритетним напрямом. За часів гетьманування Івана Мазепи (1639–1709), Івана Скоропадського (1646–1722), Данила Апостола (1654–1734) та Кирила Розумовського (1728–1803) Гетьманщина вийшла на рівень однієї з найосвіченіших країн Європи. 26 вересня 1701 р. Києво-Могилянській колегії надано статус академії. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу.* У Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. У народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія.

(Вертеп – мандрівний театр маріонеток, який був поширений в Україні в барокову добу. Мав форму двоповерхового дерев’яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому – сатирично-побутову інтермедію. Інтермедія – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.)

У другій половині XVIII ст. зроблено спробу заснувати український світський університет у Батурині. За зразком західноєвропейських університетів проект такого навчального закладу в 1764 р., за дорученням гетьмана К. Розумовського, розробив його секретар Теплов. Згодом планувалось створення двох університетів у Києві та Чернігові. Однак після зречення К. Розумовського, створення українського університету вже не було можливим.

2. Назвіть і дайте коротку характеристику основним художнім течіям в українському мистецтві поч.. 20 ст.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму: - раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); - наслідування зразків античного мистецтва; - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); - у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів; - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви; - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як запе­речення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...

Варіант

Розкажіть про розвиток укр. театру кін ХІХ-поч. ХХ ст. –Український театральний процес кінця ХІХ- початку ХХ ст. засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис Українська хата розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора. Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка, де викладалася теорія і практика сценічного мистецтва. Таким чином, створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їх творчість зумовила три течії театру: театр настрою, театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р. e Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і Молодий театр. З 1860-х рр. з літературою тісно був пов’язаний український театр, який в Галичині почав співіснувати з австрійським і польським. Ініціатором, автором статуту та основним сподвижником відкриття українського народного театру у Львові був Ю. Лаврівський.

У кінці 1861 р. йому вдалось відкрити українське товариство «Руська бесіда», при якому мав діяти театр. Для цього при товаристві створено театральний відділ, який працював над підготовкою репертуару і акторського колективу. Під опікою відділу діяв аматорський театр. Основу аматорського театру склали студенти Львівської духовної семінарії. Вони, крім постановки вистав, з ініціативи Ю. Лаврівського, займалися перекладами з німецької і польської мов літературних, драматичних творів на українську. Дозвіл на відкриття театру при «Руській бесіді» було надано в лютому 1864 р., з умовою, що керівництво подбає, щоб на рік ставилось не менше 40 вистав. Управління театром було доручено режисеру О. Бачинському (1833–1907), який приїхав до Львова на запрошення театрального відділу з Житомира в кінці 1863 р. У Житомирі він був директором польського театру.

Охарактеризуйте розвиток культури у роки ІІ світової війни. Музичними засобами радянські композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. У 1942-1943 рр. одночасно з музичними творами малих форм зявляються великі музичні твори. Визначним явищем музичної культури була патріотична контата-симфонія Україно моя, написана в 1943 році А.Я. Штогаренком на слова А.С. Малишка і М.Т. Рильського. Не припиняли художники інтенсивної роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав В.І.Касіян. Серед інших видів образотворчого мистецтва провідне місце посів плакат. Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах. Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури.

Варіант

Розстріляне відродження в укр. Культурі-Це відродження було логічним продовженням розвитку української нації, діяльності тих українських митців, що навіть за умов замовчування й заборони пригадаймо Емський Указ створили тексти, гiднi світового визнання П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»

Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.

Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.