 |
|
Анімістичні уявлення
Докладніше: Анімістичні уявлення
Перші поховання належать неандертальцям. Одна з найцікавіших для науки знахідок — поховання двох хлопчиків на річці Сунгір (північ Росії) 23 тисяч років тому. Одяг похованих був багато прикрашений намистинами, списи і кинджали з бивня мамута красиво оздоблені різбленням. Вивчаючи поховання в горах Загра (Ірак), вчені за аналізом пилку встановили, що останки покоїлися на ложі з квітів. Якщо смерть супроводжувалася ритуалом, це означає, що вона була пов'язана з низкою відповідних уявлень. Цей комплекс уявлень отримав назву — анімізм (від латинського — «душа»).
Анімізм — віра в існування душ і духів. Анімістичні образи — це, по-перше, душі живих людей; по-друге, духи померлих пращурів (тому анімізм нерозривно пов'язаний з культом предків); по-третє, уособлення сил природи (душі озер, гаїв, вітрів тощо).
Обряд поховання у давніх людей був досить складний. Померлих ховали в заглибленнях і ямах, клали на спину, чи на бік в зігнутому положенні, іноді голови огороджували кам'яними плитами. Мертвих наряджали і клали поруч з ними посуд, знаряддя праці, їжу і різні цінні предмети. Наявність поховального інвентаря пояснюється по-різному: або люди намагалися таким чином відігнати смерть від себе, запобігти помсті померлого, або хотіли забезпечити всім необхідним для життя в потойбічному світі, або давали речі в дорогу, щоб померлий добрався до світу предків і знайшов там спокій. У більшості поховань знаходять червону охру — своїм кольором вона нагадує кров — символ життя. Вичерпного пояснення цього ритуалу поки що не існує.
Есхатологія
Докладніше: Есхатологія
Етнографи зібрали великий матеріал, що характеризує первісні уявлення про душу і потойбічний світ. Адже анімізм властивий усім народам. Ці уявлення містять картини «відлітання» душі вмерлої людини з світу живих, її мандрівок в далеку країну мертвих (в українців це — вирій), а також описи життя, що чекає душу в потойбічному світі. Як писав відомий дослідник первісності Е. Тайлор, «небагато предметів будять в умах поетів-дикунів такі сміливі і живі уявлення, як думка про майбутнє життя».
Розташування країни духів могло бути різним — під землею, на землі, на Місяці, на зірках. Але вони чітко діляться на дві великі категорії: на думку одних — життя душі в царстві мертвих буде щасливим, а на думку інших — частина душ у потойбічному світі втішається, а частина — страждає. Більшість народів вважала, що душі померлих можуть приходити з царства тіней, відвідувати живих у сні, протегувати їм у земних справах або ж, навпаки, заважати.
Можна простежити, як разом з розвитком самої людини, ускладненням її діяльності, суспільного устрою розвивалися уявлення про навколишній світ. Імовірно, що перші магічні, тотемічні, анімістичні вірування переважають протягом усього верхнього палеоліту. Наприкінці цього періоду вони переросли у певні культи. Таким був, вірогідно, культ жінки-праматері («палеолітичні Венери»). З виникненням землеробства і скотарства у неоліті пов'язана поява землеробських культів, поклоніння Сонцю, стихіям, виникнення певної картини світу. Поступово утвердилася трирівнева система світобудови: підземний світ — помешкання божеств, зміїв, чудовиськ, земний світ — світ людей, живої природи, небесний світ — помешкання більшості божеств і душ померлих. Три цих світи втілювали в орнаментах на неолітичній кераміці, уявлення про них залишаються й потім. Виникли стійкі міфологічні образи, що пізніше склалися в цільну міфологію.
Протягом первісної епохи внаслідок дуже тривалого біологічного розвитку самої людини, вдосконалення її матеріальної культури, розвитку видів діяльності (від мисливства і збиральництва до землеробства і скотарства), еволюції мистецтва (від перших примітивних зображень через розквіт первісного реалістичного мистецтва до складних абстрактних образів, виражених в орнаменті), ускладнення і розшарування суспільства, поглиблення уявлень про навколишній світ були закладені фундаментальні основи всієї сучасної людської культури.
Пи́сьменность — знаковая система, предназначенная для формализации, фиксации и передачи тех или иных данных (речевой информации и др. элементов смысла безотносительно к их языковой форме) на расстоянии и придания этим данным вневременного характера. Письменность — одна из форм существования человеческого языка.
Мельчайшие смыслоразличительные единицы письма — графемы.