Главная | Обратная связь

Відносини з офіційною владою

Зростання чисельності козацтва й поширення його способу життя не могло не відбитися на його взаєминах з офіційною владою. Слід зауважити, що ці взаємини розвивалися в контексті міжнародних відносин Польщі та Литви, а згодом Речі Посполитої з Кримським ханством. Урешті й сама козацька проблема постала перед владою внаслідок звернень до неї з боку татарських властей (перші згадки про українське козацтво). У численних зверненнях татарських ханів до державних структур Литовського князівства містилися скарги на пограбування торговельних караванів, напади на міста-фортеці та вимоги покарати козаків. Але часто на такі закиди уряди Литви і Польщі відгукувалися відписками такого змісту: «Набіги здійснюють люди, які не мають постійних осель і живуть у степах як дикі звірі, живляться з грабунку, нічиїй владі не підлягають, і через те нелегко ловити таких людей і карати» або: «то купа людей з різних народів, які ходять самопас, не мають постійного прибутку, ані певних законів, ані якоїсь влади над собою»^[12]. Така сама ситуація спостерігається й у ставленні офіційної влади Франції, Англії та Голландії щодо нападів флібустьєрів на іспанські кораблі та володіння, коли вона відхрещувалась від піратських нападів. Те саме було і у Великому Новгороді, де представники влади заявляли, що ушкуйники діють без «слова новгородського».

Така офіційна урядова позиція цілком зрозуміла. Коли для відкритого протистояння з об'єктом експансії ще не було достатньо сил, а потреби політико-економічного характеру диктували необхідність такої експансії, держава, як правило, крізь пальці дивилася на дії промислово-розбійницьких угруповань, що діяли у потрібному їм напрямі, тим більш що деякі представники влади мали з цього зиск.

Але у такого політичного курсу існував й інший бік медалі. У той час козацтво (як і інші подібні угруповання у світі) було радше стихійною, неконтрольованою силою, ніж організованою структурою, хоча старости порубіжних міст почали частково використовувати козаків для оборони міст-фортець уже на початку XVI століття.

Козацтво як неконтрольована військова сила

У переважній більшості випадків козаки діяли на власний розсуд, що досить часто суперечило зобов'язанням литовських князів та татарських ординців, «підставляючи» литовську владу і накликаючи тим самим на неї всілякі неприємності з боку Криму і Туреччини. Козаки як неконтрольована стихійна військова сила, яку панівні кола Литовського князівства вважали дестабілізуючим, руйнівним чинником як внутрішнього життя держави, так і зовнішньополітичних відносин, не лише привертали до себе увагу владних структур, а й спонукали до намагання приборкати їхню енергію, спрямувати її в річище загальнодержавних інтересів. Таке прагнення стало передумовою організаційного формування козацтва.