 |
|
Наука и искусство 20 ст
Одной из принципиальных особенностей украинской культуры ХХ века является определяющая роль политического фактора. При этом преобладал не эволюционный характер динамики, а резкие изменения, которые четко разграничивают основные этапы развития украинской культуры. Поворотное значение имели Первая мировая война, Февральская и Октябрьская революции, борьба за украинскую государственность 1917-1920 гг., создание СССР, Вторая мировая война, кризис социализма и распад советской системы, обретения Украиной независимости. В советский период, который занял большую часть столетия, украинская культура прошла сложный путь, который сочетает достижения и потери, духовные взлеты и трагедии: национальный подъем 20-х лет, трагедию в годы сталинской диктатуры, хрущевскую "Оттепель", брежневский "Застой", горбачевскую перестройку. Вследствие огосударствление всех сторон жизни общества, его бюрократизации, централизации власти ведущую роль играла личность первого руководителя коммунистической партии и, соответственно, всего государства.
В 1991 произошло не только провозглашения независимости Украины, но и начались коренные изменения общественного строя.
Говоря о роли геополитического фактора в развитии украинской культуры, необходимо подчеркнуть, что к середине столетия территория Украины входила в состав разных государств: СССР, Польше, Румынии, Чехословакии. Лишь после Второй мировой войны произошло объединение украинских земель. В 1954 г. в состав Украинской ССР были включены Крым.
Неприятие большевизма, советской власти вызвали в 20-е годы значительную эмиграцию деятелей науки, литературы и искусства. Их творчество продолжалась, но оставалась неизвестной на родине. 40-е и 70-е годы отмечены новыми волнами эмиграции. Поэтому характерными для украинской культуры является два потока развития - в Украине и в диаспоре. В диаспоре было образовано ряд институтов (государственные - Украинский Национальный Совет во главе с Президентом УНР, Правительство УНР; научные - Свободная академия наук, ряд научных обществ, в частности в диаспоре действовало Научное Общество имени Шевченко, общество украинских инженеров, врачей и т.д.; церковные - православная и греко-католическая ветви украинской церкви; художественные, например, капелла бандуристов в США и Канаде, многочисленные народные хоры в ряде стран мира; библиотеки, издательства, система национальных воскресных школ и др..). Сегодня благодаря политическим изменениям восстановлено единое культурное поток, возвращено много имен.
Участие интеллигенции в политической жизни страны особенно активной была в переломные моменты. Достаточно вспомнить имена выдающегося украинского историка, главы Центральной Рады М. Грушевского, талантливого писателя, Председателя Генерального секретариата В. Винниченко, участников диссидентского движения И. Светличного, В. Симоненко, В. Стуса, современных политиков-поэтов И. Драча, Д. Павлычко, писателя Яворивского.
Начало ХХ века
В начале ХХ века культура Украины, с одной стороны, продолжала развивать народные, демократические традиции XIX века, а с другой - шел активный поиск новых форм, использование достижений других национальных культур. Это конкретно проявилось в двух ориентациях:
- 1) сохранение национально-культурных традиций (народническая теория);
- 2) ориентация на западноевропейский процесс в области художественной культуры ( "Европеизация", "Космополитизм", "Модернизм").
Традиционные тенденции в области литературы - романтизм и неореализм сочетались с развитием футуризма, символизма. Так, специалисты выделяют "новую школу" украинской прозы ( М. Коцюбинский, В. Стефаник, О. Кобылянская). И. Франко писал, что представители этой школы стремились вполне "модерным" европейским способом изобразить своеобразие жизни украинского народа. Такое направление в украинской литературе, как футуризм прежде всего связан с М. Семенко, который был одним из его главных теоретиков, основателем первого литературного объединения футуристов (Киев, 1913 год).
В начале века в украинской литературе заметное место занимали писатели, творчество которых в годы советской власти замалчивалась или искажалась. Среди них В. Винниченко - деятель Центральной Рады, прозаик, драматург, произведения которого характеризовались разноплановой проблематикой (сельское и городское жизни, изображения различных социальных групп). Б. Летант - поэт, прозаик, издатель произведений Т. Шевченко, И. Франко, М. Коцюбинского в переводах на польский и немецкий языки. Популярностью пользовался В. Пачевский, тематика произведений которого достаточно широка: любовная лирика, исторические события прошлого. Над драматической поэмой "Золотые ворота", где подчеркивалась национальная идея, В. Пачовский работал несколько десятилетий. В драме "Солнца руины" описаны события 1663-1687 гг, даются портреты П. Тетери, Ю. Хмельницкого, П. Дорошенко, И. Самойловича.
Начало столетия характеризовался прогрессом в области музыкальной культуры. Формируется национальный стиль, объединяющий динамику фольклорной выразительности и лучшие традиции классики. В этом направлении развивалось творчество М. Леонтовича, К. Стеценко, Я. Степного, которые по-новаторски осмыслили творческое наследие Н. Лысенко.
В Украине в области живописи и графики активно работали такие мастера, как А. Мурашко, А. Новаковский, И. Труш, П. Ковжун, М. Сосенко, М. Бойчук. Большинство из них имели европейское образование и находились под влиянием современных им художественных тенденций. Международного признания достиг украинских скульптор А. Архипенко - создатель нового направления в искусстве.
В настоящее время значительные достижения характерны для развития национального театра. В 1904 году Н. Лысенко начал в Киеве музыкально-драматическую школу, с 1907 г. там же функционировал украинский стационарный театр М. Садовского, в 1915 году И. Марьяненко основал Общество украинских актеров. Театры и трупа Надднепровское Украины и Галичины ставили пьесы Леси Украинская, О. Олеся, В. Винниченко, они стремились освоить мировую классику, обращались к произведениям европейских авангардистских авторов. В 1916 году Лесь Курбас стал организатором "Молодого театра" в Киеве, в котором на высоком художественном уровне решались задачи обновления украинского сценического искусства. Национальный театр предреволюционного периода воспитал таких выдающихся актеров, как М. Садовский, П. Саксаганский, Мария Заньковецкая и др.. Представители украинского театрального искусства были настоящими патриотами. Так, М. Заньковецкая на предложение переехать в Россию для того, чтобы сделать карьеру, ответила, что Украина слишком бедна, чтобы ее покидать.
Появляется украинских кинематограф. Первые украинские хроникальные фильмы были сняты в Харькове. Там же актер А. Алексеенко ставит фильмы по произведениям И. Котляревского, Гоголя, М. Старицкого. Первый украинский постановщик и оператор Д. Сахненко был создателем таких фильмов, как "Наталка Полтавка", "Запорожская Сечь", "Богдан Хмельницкий", в которых принимали участие выдающиеся украинские актеры - М. Садовский, М. Заньковецкая, Любовь Линницька.
В Украине продолжался прогресс науки. В условиях подъема национально-освободительного движения активизировались историки, этнографы, филологи. Д. И. Яворницкий пишет историю Запорожской Сечи, историю периода казачества - Крип'якевич, ряд выдающихся трудов по востоковедения - А. Крымский. Научное общество имени Тараса Шевченко, которое возглавил М. Грушевский, выпустило с 1892 по 1917 годы более 100 томов "Записок научного товарищества", 35 томов "Этнографического сборника", 15 томов "Материалов по украинскому этнологии", 15 томов были подготовлены историко-философской секцией.
Початок ХХ століття - час бурхливого розвитку повітроплавальних апаратів, перші кроки авіації. В 1909 виникає Київське Товариство повітроплавання, де працював видатний український авіаконструктор, киянин Ігор Сікорський, один з піонерів авіації, основоположник важкої авіації, автор одного з перших у світі проектів гелікоптера, побудованого в 1910 році у Києві. В 1913 - 1914 рр. І. Сікорський на важких літаках своєї конструкції "Руський витязь" та "Ілля Муромець" встановлює світові рекорди з тривалості польоту (1 год., 54 хв) та вантажопідйомності літака. В Черкасах і Києві брати Євген та Андрій Касяненки в 1911 - 1913 рр. будують першу в країні авієтку - малопотужний літак широкого використання, яку випробовує відомий летун того часу Петро Нестеров. Видатний український вчений-винахідник Ю. Кондратюк у 1919 році пише роботу "Завоювання міжпланетних просторів" (вийшла друком у 1929), яка вплинула на подальший розвиток космонавтики, зокрема розрахунки Ю. Кондратюка були використані американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля "Appolo" на Місяць.
Развитие медицини і медичної науки, досягнення в галузі мікробіології, загальної патології, інфекційних хвороб, гігієни, офтальмології пов'язані з роботою І. Мечникова та його учнів - Г. Мінха, В. Високовича, Д. Заболотного, М. Гамалії, В. Субботіна, Л. Гіршмана, С. Ігумнова.
Культура України розвивалася в умовах русифікації, що тривала. Хоча у 1904 кабінет міністрів Росії визнав шкідливим заборону української мови, до 1917 в Україні не було жодного державного навчального закладу, де викладання велося б українською мовою. На початку першої світової війни активізувався наступ на українство: заборона мови, масові арешти і заслання інтелігенції. Це насамперед стосувалося території Галичини, зайнятої Росією в ході воєнних дій.
Після повалення царату в Україні почався новий етап національно-визвольного руху, створювалися умови для прискореного розвитку національної культури. Вже в березні 1917 у Києві були відкриті дві українські гімназії. За активною участю Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалося переведення шкіл на українську мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна академія, історико-філологічний факультет у Полтаві, відкритий український університет у Кам'янці-Подільському. У період гетьманства заснована Українська Академія наук, яку очолив видатний український вчений В. Вернадський; восени 1918 року стала функціонувати Українська державна академія мистецтв. Великих успіхів в перші післяреволюційні роки досягли українська преса і книгодрукування. Лише в 1917 почали діяти 78 видавництв, вони організувалися і при приватних, кооперативних органах, при "Просвітах". Якщо в 1917 р. було випущено 747 назв українських книг, то в 1918 р. - 1084.
Ті роки
Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Культурний розвиток України у 20-і роки - один з разючих феноменів української історії. Країна, що пережила найважчу війну, вимушена відновлювати абсолютно зруйновану економіку, яка втратила багатьох видатних вчених, письменників (загибель, еміграція), переживає справжній культурний злет, як висловився історик О. Субтельний, "багатогранний спалах творчої енергії". Цей факт визнається не тільки прихильниками, але і критиками радянської влади. Справа в тому, що революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого. Серед майстрів культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які в розвиткові національної культури вбачали певну альтернативу незалежності, що не здійснилася. В умовах непу, внутрішньопартійної боротьби допускалися елементи демократії. Уперше за довгі роки українська культура отримала державну підтримку.
Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В. Винниченка, С. Черкасенка, Т. Шаповала, Д. Донцова, М. Садовського, О. Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних. У свою чергу стара інтелігенція, в тому числі і художня, не влаштовувала нову владу ні кількісно, ні за своїм світоглядом. Було поставлене завдання виховання, підготовки робітничо-селянської інтелігенції, якій повинні бути властиві ідейність, старанність, конформізм. Культура ставала частиною політики правлячої партії, мала виконувати її соціальне замовлення, суворий партійно-державний контроль став всеохоплюючим.
52.