Главная | Обратная связь

Головні етапи розвитку світової культури

Питання про виникнення людини хвилює людство здавна. У XIX ст. склалося два погляди на дану проблему: релігійний і близькі до ньо­го (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких в тому, що життя і людина є неземного походження; та еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії. Пер­ший погляд не вимагає доказів, а приймається, як правило, на віру. Ми будемо виходити з другого погляду.

В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є тверджен­ня, що людина — це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції. Всесвіт виник приблизно 20 млрд років тому в результаті Великого вибуху, згідно з уявленнями сучасної космології, і життя людства залежить від організації космосу, від процесів, які протікають у ньому.

Близько 3 — 4 млрд років тому в результаті космічної еволюції створились сприятливі умови для виникнення життя. Дальший роз­виток життя хоч і залежав, безперечно, від космічної еволюції, та більшою мірою визначався еволюцією біологічною: 3,5 — 4 млрд років тому починається процес антропосоціогенезу. Матеріально-енергетич­ний вплив ближнього космосу як частини Всесвіту і протікання на Землі процесу антропосоціогенезу здійснювалися по двох каналах: через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо) і че­рез зміну органічної природи (мутації, природний добір). Залежність зміни клімату, ландшафту і біологічних процесів, що відбуваються на Землі, від характеру й ступеня сонячної активності доведені багать­ма вченими. Зокрема, радянський вчений А.Л. Чижевський ще в 30-ті роки переконливо довів, що періодичні й епізодичні коливання магніт­ного поля Сонця безпосередньо впливають на нервову систему, особли­во на центр блукаючого нерва, що регулює серцеву діяльність.

Наука нагромадила великий матеріал про вплив космічних факто­рів на еволюцію живих істот, людини. Наприклад, періодична зміна магнітних полюсів Землі приводить до послаблення електромагніт­ного поля, що захищає біосферу від космічної радіації. У результаті різко зростала іонізуюча радіація космічного походження, що при­наймні вдвоє збільшувало частоту мутацій в зародкових клітинах гомінід. Геолог Г.Н. Матюшин робить спробу довести збіг часу маг­нітних інверсій з часом змін фізичної будови людини. Найбільш відчувають космічну радіацію в процесі цих коливань екваторіальні області Африки. Багато дослідників вважають південно-східну Аф­рику прабатьківщиною людства,

Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, згідно з якою австралопітек як новий біологічний вид — попередник людини — виник в результаті мутацій людиноподібних мавп (горил, шимпанзе, орангутангів) під впливом зміни радіаційної об­становки. Справа в тому, що 4—3 млн років тому у південно-східній Африці починається активний рух земної кори, землетруси, вихід на поверхню землі магми, уранових руд, що також сприяло підвищен­ню радіаційного фону та зміні генофонду людиноподібних мавп (вищі мавпи — 48 хромосом, австралопітек — 46 хромосом). Італійським генетиком Бруно Кіареллі висловлена гіпотеза про злиття у далеко­го предка людини двох пар хромосом, в результаті чого "зміцніли" саме ті, які визначають розвиток мозку і нервової системи.

Як наслідок мутації виникли мавпи-потвори, що мали спрямле­ний хребет, слабке волосяне покриття, досить розвинений мозок (450 г) і пересувалися на двох ногах — вони були названі австралопітека­ми. Таким чином перехід до прямоходіння відбувався близько 4 млн років тому без допомоги знарядь праці. Навпаки, прямоходіння спри­яло тому, що австралопітек все частіше використовував природні зна­ряддя праці (палицю, каміння) для захисту від хижаків і полювання. Це положення є нині загальноприйнятим у світовій науці. Щоправ­да, прямоходіння і появу австралопітека багато зарубіжних вчених пояснюють не стільки факторами, пов'язаними з космічною еволю­цією (хоча й не заперечують їх), скільки факторами біологічної ево­люції.

Американський вчений Оуен Лавджой пов'язує появу прямоходін­ня з розмноженням. Розмноження — основа буття. У біологічному світі існують дві стратегії розмноження: Ч-стратегія, коли твари­на відкладає багато яєць і у подальшому не піклується про своє по-томство (крайнім прикладом Ч-стратегії є поведінка устриці, яка відкладає 500 млн яєць на рік); К-стратегія, коли у тварини неве­лике потомство, але вона ретельно доглядає його. З появою хребет­них, розвитком мозку посилюється К-стратегія: зменшується кіль­кість нащадків, але поліпшується турбота про них. У зайців на рік буває 12 дитинчат, у лева — 2.

К-стратегія знаходить свій найвищий вираз у людиноподібних мавп, які мають одне мавпеня за п'ять-шість років. Між тим, у при­роді часто трапляються непередбачені зміни, епідемії і просто нещас­ливі випадки, в результаті яких потомство може загинути, а вид при­пинить своє існування. Таким чином, біологічна еволюція поставила людиноподібних мавп на межу вимирання. Щоб вижити, слід було змінити стратегію розмноження, адаптуватись до навколишнього середовища. Змінився спосіб пересування, з'явилося прямоходіння, яке сприяло більшому збереженню енергії. Менша рухливість — вже адаптація. У результаті зміни способу життя самка людиноподібних мавп могла тривалий час доглядати двох-трьох дитинчат. Причому виживало потомство тієї особини, яка забезпечувала кращий догляд. Ретельна турбота прищепити потомству навички й поведінку, не­обхідні для життя, приводили до подальшого розвитку нервової системи, мозку як самки, так і її дітей. По цій лінії йшов природний добір.