 |
|
Києво-Могилянська академія визначний центр української освіти і науки.
Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія. Водночас вона стала провідним центром філософської думки в Україні у другій половині XVII — XVIII ст. 1631 р. П. Могила відкрив вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. перетворилася на Київську колегію. З 30 — 40-х років вона почала іменуватися академією, проте надання їй прав і титулу "Академія" відбулося 1694 р., вдруге підтверджене 1701 р.За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Молодь не лише України, а й зарубіжних країн ішла до Києва "по науку". Своїм важливим завданням вчені академії вважали залучення якомога ширших верств до навчання. Адже освіта — запорука розкріпачення особистості й суспільного прогресу. В академії навчалися діти всіх суспільних станів.Різнобічна освіта досягалася вивченням багатьох мов, серед яких важливе значення надавалося національним, зокрема українській. Це сприяло піднесенню самосвідомості українського народу. Велика увага приділялася поетиці, риториці, світовій літературі, філософії, богослов'ю. В академії викладались історія, географія, математика, фізика, астрономія, музика, архітектура, економіка, медицина тощо. Були закладені основи нової української літератури і мови, формувалась київська поетична школа, вітчизняна професійна філософія, йшло становлення природничих наук. В академії був започаткований перший в Україні театр.Чимало випускників академії стали відомими істориками, медиками, діячами мистецтва й працювали не лише в різних куточках України, але й Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії та ін. Вони були справжніми просвітниками, встановлюючи культурні контакти різних народів. 26 вересня 1701 р. Києво-Могилянській колегії надано статус академії. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу.У Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. У народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували кантати й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, у селах - біля церков, у містах на майданах студенти показували свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи «тружениківнауки».Києво-Могилянська академія стала центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в академії належало професорам І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. До слова, Ф. Прокопович започаткував в академії (і в усій тодішній Російській імперії) вивчення вищої математики.У другій половині XVIII ст. були відкриті навіть спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, та змішаної математики, де викладалась механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія і математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Що стосується архітектури, то хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху. Прикладом може бути діяльність визначного випускника академії Івана Григоровича-Барського (1713-1791) - киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належить більше 30 споруд.В академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії. Формувалась також історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка-Романовський (1623-1702), Самійло Величко (1670-1728), Григорій Граб’янка (р. н. невід. - 1738) навчались в академії. Писали вони свідомо для прийдешніх поколінь. Зі стін академії вийшли такі відомі історики, як автор «Хроніки» Ф. Софонович, П. Симоновський - автор «Краткогоописания о козацкоммалороссийском народе», В. Рубан - автор «КраткоилетописиМалойРоссии» з додатком «ЗемлеописаниеМалойРоссии» (1777), М. Бантиш-Каменський - вчений, історіограф, управитель Московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей, М. Берлинський - археолог та історіограф Києва та багато ін. Студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в академії, були: І. Митура, І. Мирський, Л. Тарасевич, Г. Левицький, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. Неабиякого розвитку в могилянці досягло музичне мистецтво. Ще з середини XVII ст. тут існувала хорова школа. Хори академії та братського монастиря нараховували часом до 300 і більше осіб. Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі Подолу. Музика органічно впліталась у академічне життя. Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Микола Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. Загалом могилянка стала центром, де формувалися кадри провідної української верстви - козацької старшини, зокрема - писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. Особливо великого розвитку набула діяльність могилянців у Росії з останньої третини ХVII ст. до першої половини ХVІІІ ст. Великою подією для російської культури було відкриття в Москві на основі «Еліно-грецької школи» (1687) Слов’яно-латинської академії (1701-1775) - першого вищого навчального закладу Росії. До її відкриття долучився професор і ректор Київської академії, на той час, митрополит Рязанський і Муромський, С. Яворський. Завдяки його ініціативам, у Слов’яно-латинській академії почали вивчати латинську мову, європейські мови та філософію. Від 1702 р. до 1762 р. в Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Слов’яно-латинської академії та 95 із 125 її професорів. Працювали у Росії такі визначні вчені, вихованці моги-лянки, як Ф. Прокопович, С. Кулябка, Г. Бужинський, Т. Кролик. Зокрема, Ф. Прокопович, колишній ректор могилянки, а на 1724 р. один з очільників Російської православної церкви, взяв участь у створенні академії наук в Петербурзі. У 1734 р. в Києво-Могилянській академії навчався російський вчений-натураліст, геохімік, поет, реформатор російської мови Михайло Ломоносов (1711-1765). За І. Мазепи в Києво-Могилянській академії одночасно навчалося до двох тисяч студентів як з України, так і Білорусі, Росії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції (після полтавської поразки кількість студентів зменшилась до 161, але на 1715 р. вже становила 1100 осіб). Всестановість давала змогу навчатись дітям як аристократії, так і простих козаків та селян. Останній період підйому в культурно-освітній діяльності Києво-Могилянської академії пов’язаний із діяльністю митрополита Р. Заборовського (р. н. невід. - 1747). У 1731 р. він зібрав новий культурний-освітній осередок, до якого входили М. Довгалевський, С. Ляскоронський, П. Конюскевич, Г. Сломинський, Т. Александрович, Г. Кониський та ін. У цей час оновлено будівлі академії та реформовано навчальний процес. У другій половині XVIII ст. академія заходами імператриці Катерини ІІ поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва без матеріальної бази. Централістична політика Катерини ІІ поклала кінець вищій та середній освіті на українських землях. Києво-Могилянська академія підняла затребуваність освітніх закладів.
Українське бароко
Українське бароко 17 ст. нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17 — 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.Церква Святого Пророка Іллі в Суботові, споруджена коштом Богдана Хмельницького впродовж 1651—1656 рр.Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.Такі хрещаті дерев'яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.Перше таке кам'яне диво на Лівобережній Україні з'явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З'явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з'явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.