Главная | Обратная связь

Історичні пісні та думи 15-17 ст.

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.
За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.
У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".
Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).
Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.
Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.
Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) "Думи про козака Голоту: "Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота".
Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.
Прикметною рисою побудови дум є їх неподільність на строфи. Дума може поділитися на окремі періоди (тиради). Вона відзначається нерівномірністю рядків. У них може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів
Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві змінювати мелодію, слова, імпровізувати. Для виконання дум потрібна спеціальна підготовка. Сьогодні таку підготовку здійснюють кобзарські школи. Відомою кобзарською школою в Україні є Стрітівська, в якій працюють такі талановиті кобзарі, як брати Микола та Василь Литвини. Кобзарське мистецтво, виконання дум зберегли українці в діаспорі. На весь світ стали відомі виконавці цього жанру - Китастий та Мішалов.
Найдавніша згадка про думи є в хроніці («Аннали», 1587) польського історика С. Сарницького.

Перший відомий запис думи датується 10 січня 1684 р. Це — твір «Козак Голота». В рукописному збірнику Кондрацького, віднайденому в архіві Ягеллонського університету в Кракові, зафіксовано чотири зразки дум з Волині. Цей збірник був виявлений і опублікований академіком Возняком у 1928 році.

У теперішній час збереглися лише згадки про думи XVI століття в різних письмових джерелах, але жодного повного тексту на сьогодні немає. З анналів Сарницького довідуємося, що українці співали думи вже на початку XVI ст. думи про героїчну смерть братів Струсів, однак, на превеликий жаль, цей літописець не вніс до анналів жодного рядка цієї думи.

Більш успішним щодо даних, які збереглися про думи, є XVIІ століття. Зокрема, у рукописному збірнику Кондрацького збереглося аж чотири зразки української думової творчості: «Козак Нетяга», «Смерть Корецького» і два зразки жартівливих пародій на думи. Оскільки усна народна творчість породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбувалися в житті народу. З попереднього огляду історичних умов побутування фольклору в 15—18 ст. природньо випливає висновок, що саме на той час припадає особливо інтенсивний розвиток і розквіт українського героїчного епосу. Започаткований ще у княжій добі, історичний епос з новою силою продовжує оспівувати козацькі походи, героїчні подвиги народних ватажків, лицарську доблесть, життя і побут козаків. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображаються всі віхи та події української історії. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам´яті. Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецько-татарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами. Крім дум та історичних пісень, козаччина знайшла своє відображення і в прозових жанрах (легендах, переказах), що були надзвичайно популярними серед народу, який у такий спосіб возвеличував і пошановував своїх ватажків та захисників-месників (С. Наливайка, П. Сагайдачного, М. Залізняка, І. Ґонту, О. Довбуша, І. Кармалюка та ін.).

Поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя і вчинки пов´язані з подіями суспільно-політичного життя, в яких відтворено дух певної історичної епохи.

Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з другого, — належить до епічної поезії. Співвідношення цих двох елементів може бути різним для різних епох, але вони зберігаються в усіх історичних піснях. Про сутність і жанрову природу історичної пісні ведуться суперечки, існують різні, часто протилежні точки зору. Самоочевидними є деякі ознаки цього жанру: дійові особи — не видумані персонажі, а реально існуючі історичні постаті, події — реальні історичні події.

Звісно, характеристика героїв та їх дій, відтворених у піснях, не завжди повністю відповідають фактичній історії. В них народ дає волю своїй творчій фантазії, художньому вимислу. Тому тут ми стикаємося з найскладнішою проблемою історизму в народній творчості: наскільки повно і широко фольклор відбиває справжню, конкретну історію народу, в якій мірі народна творчість є історичним джерелом, ступінь вірогідності відображених подій — співвідношення життєвої і художньої правди в історичній творчості народу. З цього приводу принципово важливою є думка В. Проппа: «Історизм Цих пісень полягає не в тому, що в них правильно виведені історичні особи і розказані історичні події або такі, які народ вважає дійсними. Історизм їх полягає в тому, що в цих піснях народ висловлює своє ставлення до історичних подій, осіб і обставин, виражає свою історичну самосвідомість. Історизм тут є явище ідейного порядку».

Творцями та виконавцями історичних пісень були очевидці чи безпосередні учасники подій. Тому «дійсність, охоплена історичною піснею, включає сферу історичного життя народу, життя політичного, як внутрішнього, так і зовнішнього. Народ не тільки відтворює події, але і дає їм свою оцінку». Звідси й абсолютно інше ставлення до зображуваного в пісні, як до чогось, що бачив чи чув сам, чого немає у жодному іншому жанрі героїчного епосу.

Чи не першим, хто звернув увагу на історизм української народної пісенної творчості, був М. Гоголь. Він і ввів в літературний обіг термін «історичні пісні», вперше використавши його у статті «Про малоросійські пісні» (1833 p.). Проте він не виділяє окрему групу пісень, а історичними називає усі без винятку пісні, обґрунтовуючи це тим, що у кожній пісні, навіть якщо у ній не говориться про конкретні події чи постаті, якимось чином відображається історична епоха, в яку вона виникла (через відтворення рис побуту, народних звичаїв, уявлень, почуттів). Він, зокрема, зазначав: «Пісні малоросійські можуть з повним правом називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди вірні тодішній хвилині й тодішньому стану почуттів. Історик не повинен шукати в них сказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; з цього погляду небагато пісень допоможе йому. Та коли він захоче віднайти вірний побут, стихії характеру, всі вигини й відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів зображуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого й порізно кожного окремого, тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкриється перед ним у ясній величі».