Здавалка
Главная | Обратная связь

Основні жанри усної народної творчості



Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин визначає загальний рівень соціальної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу.

Усна народна творчість багата та різноманітна. Існує декілька видів усної народної творчості. Це казки, прислів’я, приказки, пісні, загадки, байки, народні балади, думи, народні романси, анекдоти тощо.

Усі жанри усної народної творчості дуже цікаві для вивчення та їхнього охарактеризування, але наразі хочу представити характеристику лише трьом жанрам творчості нашого народу.

Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі «Вінок русинам на обжинки» у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й.Бодянський книгою «Наськіукраїнські казки» в 1835 році. Казки збирали, систематизовували, досліджували М.Максимович, П.Куліш, Д.Мордовець, К.Шейковський, М.Драгоманов, П.Чубинський та ін. У 1857 році П. Куліш видає «Записки о Южной Руси», казки є складовою частиною цієї книги.

Фейлетон – це художньо-публіцистичний жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів.

Жанр фейлетону має двохсотрічну історію. Неабияку цікавість привертають до себе фейлетони 20-50-их років ХХ ст., особливо прозорі твори класиків Остапа Вишні, І. Ільфа та Є. Петрова, М. Зощенка та ін.

Фейлетон може набирати найрізноманітніших форм. Він може наближатися до гумористичного оповідання, або бути написаним у формі листа, щоденника, комедійної сцени між кількома особами. Фейлетоністи часом запозичують у своїх творах образи з відомих книг світової і вітчизняної класики, пародіюють відомі твори і т.д. Це потрібно для головного у фейлетоні – сатиричної типізації, розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного у суспільстві.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.