Главная | Обратная связь

Освітні осередки у Україні за часів Речі Посполитої

Острозька академія. Острозька школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь заснував слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. У 1580 році за активного сприяння найвидатнішого православного мецената - князя К.Острозького в його фамільному маєтку Острозі на базі діючої раніше школи було відкрито Острозький греко-слов'яно-латинський колегіум. З цією метою К.Острозький зібрав групу високоосвічених фахівців, які стали основою педагогічного колективу. В Острозькій академії навчали слов'яно-руською, грецькою та латинською мовами, тому називали її ще "тримовнимліцеєм".

В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, І.Лятос,Кирило Лукаріс та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Із заснуванням 1624 р. єзуїтської колегії в Острозі О. Ш. занепала і 1636 р. перестала існувати.Першим ректором Острозької академії був відомий письменник, шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький. Викладачами працювати відомі культурні діячі й письменники. На жаль, академія після смерті князя К.Острозького (1608р.) занепала. Коли Острог перейшов до його онуки - католички, школу було реорганізовано в єзуїтську колегію. Проте, за час дії навчального закладу його закінчили близько 500 осіб, які стали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками.

Києво Могилянська академія. У 1631 році визначний культурний діяч, на той час архімандрит Києво-Печерської лаври, Петро Могила (1595-1647) заснував при лаврі нову школу за латинськими взірцями, яка вже 1632 року була об'єднана з Київською братською школою. У 1631 році при Києво – Печерській лаврі була відкрита школа архімандритом Лаври Петром Могилою. У 1632 році школа була об’єднана з братською школою, внаслідок чого утворилася колегія. На честь П.Могили колегія дістала назву «Києво - Могилянської». На власні кошти П.Могила будує кам’яний корпус для навчання, будиночки для вчителів, бурсу для бідних студентів, студентську церкву на честь Бориса та Гліба. Крім того, він утримує бідних студентів, посилає в закордонні університети молодих викладачів. Обов’язковою була програма «семи вільних наук»: граматика, поетика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Національними мовами були: слов’янська, руська, грецька, латинська, польська.

Колегіум, що мав стати академією, від самого початку задумувався не лише як навчальний заклад, а й як осередок учених та письменників. Уболіваючи за розвиток освіти в Україні, П.Могила передбачливо заснував філії колегіуму у Вінниці (1634) і в Кременці (1636). Вінницьку філію у 1639 році було переведено в Гощу на Волині, де вона вже як Гоштський колегіум діяла до пожежі 1672 року.

Учені Київської колегії зробили перші кроки до започаткування науки археології. Під керівництвом митрополита Петра Могили були розкопані залишки Десятинної церкви у Києві, збиралися написи з пантеону Києво-Печерської лаври. Петро Могила активно записував народні оповіді, перекази, місцеві легенди, пов'язані з духовною культурою й збирався видати їх друком.

Києво - Могилянська колегія грамотою Петра І у 1701 році отримала статус і права академії, їй була призначена щорічна субсидія в розмірі 1000 золотих. Організація навчального процесу була розрахована на 12 років. Це був єдиний вищий навчальний заклад Східної Європи. Вагомий внесок належить Феофану Прокоповичу (1681 – 1736 рр.), першому ректору Київської академії. Києво – Могилянська академія проіснувала 150 років. Меценатом академії був І Мазепа, який збудував новий будинок та Братський собор, але після подій Полтавської битви, почалися репресії Петра І, заборона вчитися в академії підданим Польщі. У 1709 році замість 2 тисяч студентів в академії залишилося 160 студентів.

Львівське братство. У 70-х роках XVI століття активізувало свою діяльність Львівське братство. У 1572 році Львівське братство очолило виступ української громади міста з вимогою до королівської влади про визнання за українським населенням права посилати своїх синів до шкіл, в яких викладалися "вільні мистецтва" і добилося свого. Згодом братства виникли і діяли в Рогатині, Городку, Комарні, Любліні, Дрогобичі, Самборі, Холмі, Галичі, Перемишлі, Кам'янці-Подільському, Києві, Луцьку та ін.

У 1585 році Львівське братство організувало свою школу. Виховання носило церковний характер. Предмети викладалися українською мовою. Викладали слов'янську та грецьку мови, а також "вільні науки". Старшим учням братської школи дозволялося проповідувати в церквах.

Статут Л. Б. Ш. («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. Б. Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов'янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів'я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. Із каталога братської бібліотеки видно, що значну увагу приділяли творам класичних авторів: тут були видання Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та інших. В 1591 р. була надрукована греко-слов'янська граматика «Адельфотес», складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.

Київська братська школа - одна з братських шкіл в Україні у 17 столітті, заснована у 1615 році Київським братством за зразком єзуїтських освітніх закладів. (На деревориті Ковдена 1869 р. зображено Київський Братський монастир, в якому свого часу містилось Київське братство).

В основу її статуту (1620 р.) покладено статут Львівської братської школи. Київська братська школа була спробою православних міщан Києва зберегти свої звичаї та підняти на вищий рівень православну освіту, які занепали на фоні зростання популярності ідей унії та католицької єзуїтської системи освіти.

Першим ректором школи був І.Борецький (1615 —1618). Ректорами також були М.Смотрицький (1619-1620), К.Сакович (1620-1624) та Хома Євлевич (1628-1632).

Школа поділялася на окремі класи, які самі носили назву шкіл. Для учнів викладалися слов'янська, грецька, польська та латинська мови.У 1632 р. було об'єднано школу Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і реорганізовано у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію, яка з1701 року була перейменована на академію.

85. Принципи радянської системи освіти та виховання.

Перший принцип визначає рівність всіх громадян СРСР в отриманні освіти незалежно від расової і національної приналежності, статі, ставлення до релігії, майнового і соціального стану і відображає величезні завоювання радянського народу. Наступний – обов’язкова середня освіта для всіх. Третій принцип визначає державний і суспільний характер всіх навчально-виховних установ. Це означає, що структура і діяльність установ, що входять в систему народної освіти, підпорядковані інтересам Радянської держави, завданням політичного і культурного розвитку всіх членів соціалістичного суспільства. До перелічених принципам тісно примикають наступні два, гарантують свободу вибору мови навчання: навчання рідною мовою або мовою іншого народу СРСР, а також безкоштовність всіх видів освіти, зміст частини учнів на повному державному забезпеченні, стипендіальне забезпечення учнів середніх спеціальних навчальних закладів та студентів і надання їм іншої матеріальної допомоги.

Ці принципи у всій повноті характеризують турботу Комуністичної партії і Радянської держави про підростаючі покоління. З року в рік зростають витрати на народну освіту, і це знаходить відображення в п'ятирічних планах розвитку народного господарства СРСР.

Принцип єдності системи народної освіти і наступності всіх типів навчальних закладів забезпечує можливість переходу від нижчих ступенів навчання до вищих. У всіх союзних республіках структура системи народної освіти однакова, однакові і типи навчальних закладів (є лише незначні розбіжності, що відображають національні особливості навчання у різних республіках). При зміні місця проживання діти легко включаються в заняття на новому місці, так як всі школи працюють за однаковими навчальними планами, програмами та календарні терміни проходження програм одні й ті ж.

Принцип зв'язку навчання і виховання підростаючого покоління з життям, з практикою комуністичного будівництва обумовлений основною метою системи народної освіти - підготувати підростаючі покоління до життя, до творчої праці в різних галузях суспільного і державної діяльності.

Наступний принцип визначає науковий характер освіти, її постійне вдосконалення на основі новітніх досягнень науки, техніки, культури. Цей принцип вимагає невпинно підвищувати науковий рівень освіти, розкривати в навчальних курсах школи і вузів фундаментальні закони розвитку суспільства і природи.