Характерні риси культури східних слов'ян. Зарубинецька і черняхівська культура.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від IIдо V ст. н. с. Цейперіод в історії України характеризується вченими як культура анты. Анти — це племена чорняхівської культури, які проживали на Подніпров'ї і Подністров'ї У антів не було письма, тому вони не залишили писемних звісток про себе. Антське суспільство мало визначену державну організацію і базувалося, голови и м чином, на ранніх класових відносинах.

Походження назви "анти" точно ж встановлено. Найбільш вірогідною здається гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського, що означає ''кінець", "крайг. "той. що знаходиться на краю". В такому випадку значення слова "анти⁵⁵—"ті що живуть на окраїні".

Про соціально-економічні процеси в антському суспільстві свідчать, хоч і мало, візантійські історики. У племен чернігівської культури, порівняно з іншими племенами України, спостерігається прогрес у господарстві. Вони першими в Україні почали виробляти посуд на гончарному колі, випалювати його у спеціальних печах-горнах, відкрили склоробні майстерні. Анти вели жваву торгівлю з римськими провінціями, у їх середовищі існував грошовий обіг, користувалися римськими монетами.

Про швидке поширення серед місцевого населення прогресивних методів металообробки, гончарного ремесла свідчить досить високий рівень розвитку місцевої економіки та культури. Виготовлялися прикраси з кольорових металів у техніці литва. Про це свідчать знахідки глиняних тиглів і ливарних формочок. Срібні, золоті, бронзові прикраси анти інкрустували коштовним камінням, кольоровою емаллю. Мистецтво було важливим атрибутом життя: одяг прикрашався вишивками, побутові речі — орнаментом. До цієї доби відносять знайдені у середньому Подніпров'ї срібні рельєфи із зображенням людини і фантастичних тварин міфологічного і казкового характеру. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартенівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами.

Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали «город» для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Згодом навколо города виростали «остроги» як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості. Кераміка зарубинецькоі культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір. Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біляс. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі.

У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури антів.

Племінний союз антів існував до початку VII ст. Останній раз анти згадуються візантійським автором Феофілактом Сімокаттою у 602 році. Після цього у жодному писемному документі не згадуються анти. Натомість з'являється назва "слов'яни".

5. Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен.

Первісні релігійні вірування стародавніх слов'ян мали характер практичний, домашній і господарський. За характером вони були натуралістичного спрямування, тісно пов'язаніз навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосункахз природою, оскільки була в залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев, а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник навіть в нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище.Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Матір-Землю у слов'ян символізувала богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням якого було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів:

1) Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До вищого рівня слов'янської міфології належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Крім названих богів, до нього входили Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило.

2) До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Род. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу — Доля-Лихо (Недоля), Правда-Кривда.

3) До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів* тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає Дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів хтонічні тварини (змії, бобри). За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть.

Основою релігійного світогляду слов'янє вчення про трьохвимірність світу: Прав, Яв і Нав. Прав - це універсальний космічний закон, вона регулює рух Сонця,дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння богів. Яв - це світ живих людей, теперішній час. Нав (Пав'я) - це коріння нашого роду, світ предків, минулого часу.

Творпем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливавдощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я, їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя (чоловіків зображували у формі листків цього дерева,а жінок - - у формі квіточок). У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик,а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками. У давнину на честь Рода і. Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам.

Професор Е. Анічков стверджував,що дохристиянська Київська Русь мала три релігії: князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога», простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків. 6. Розвиток мистецтва у східних слов'ян.

Донас не дійшли пам'ятники давньослов'янського зодче< маємо свідчення, що воно було значним і своїм яскравим розквітом кам'яне будівництво Київської держави зобов'язане дерев'яному зодчеству язичницької Русі.

Археологічні дослідження дають нам уявлення про давньоруське житло. Воно прикрашалось різьбленим орнаментом на одвірках, на вікнах, біля порога. Писемні джерела дозволяють говорити, що, крім звичайного житла, теслярі язичницької Русі будували храми, фортеці, палаци, закладаючи основи монументального зодчества Київської Русі.

Розрізняють дві форми прояву мистецтва у стародавніх слов'ян: ужиткове мистецтво — художнє оформлення одягу, знарядь праці, домашніх речей і культове мистецтво — предмети, пов'язані з релігійними віруваннями і призначені для сакральних ритуалів.

Це розмежування можна вважати умовним, адже часто прикрашання предметів повсякденного вжитку було пов'язане з язичницьким світоглядом. Лінійний і хвилястий орнаменти символізували воду, річку. У давніх вишивках зустрічаємо символіку рослинного і тваринного світу. Давньослов'янські зображення богів були здебільшого дерев'яними і тому майже не збереглися до наших днів. Лише у місцях, де були родовища каменю, збереглися кам'яні статуї, які дають уявлення про художню творчість східних слов'ян дохристиянської доби. Можна помітити стилістичну подібність цих статуй до кам'яних баб скіфської доби.

У середині XIX ст. з р. Збруч витягли слов'янського ідола, відомого під назвою Збруцький ідол, або Святовид. Зараз він зберігається у Краківському музеї. Скульптура потрапила в річку за часів християнізації Русі. Час створення статуї не встановлено.

Збруцький ідол являє собою чотиригранний стовп висотою понад два метри, увінчаний головою з чотирма обличчями, в слов'янській шапці напівсферичної форми, ніби облямованій хутром. Всі обличчя добре окреслені, з чіткими рисами. У верхній частині стовпа (нижче голови) знаходяться рельєфні зображення людиноподібних постатей. Отже, істота, відтворена стародавнім скульптором, мала не тільки чотири обличчя, а й чотири тулуба, вісім рук і вісім ніг. А можливо, це чотири окремі істоти під однією шапкою. Руки мають чітко окреслені пальці. В одному випадку в правій руці зображено ритуальний ріг, в іншому — маленьку постать коня біля ніг, а на поясі — шаблю з трохи вигнутим лезом. Середній ярус зображень на стовпі складається з чотирьох невеликих людських постатей з. непомірно високими головами, короткими ногами і розведеними руками. На нижньому ярусі з трьох сторін вирізані рельєфи облич з неприємним, злим виразом.

Три яруси зображень — це тривимірність світу: небо — місце, де живуть боги; земля, заселена людьми і царство злих духів під землею. Художник прагне за допомогою скромних засобів передати спокій небожителів у верхньому ярусі, безпорадність людей - - у середньому і гнів та злість на обличчях — у нижньому.

Зображення дохристиянських божеств і міфологічні мотиви були досить поширеними в ужитковому мистецтві. Образ великої богині зустрічається на ювелірних виробах, у художній вишивці. Цей образ можна вважати уособленням вічного кругообігу життя. Богиню зображують на весь зріст з піднесеними догори руками. Біля великої богині, як правило, зображувались два вершники. З часом первісний зміст цих зображень втрачається, і образ богині перетворюється на звичайний декоративний мотив. Вишивані зображення великої богині найчастіше зустрічаються на рушниках. Рушник здавна мав не тільки утилітарне, практичне призначення. Це був культовий предмет. Він був важливим елементом декоративного оздоблення давньослов'янських каплиць, храмів, культових місць.

Ювелірне мистецтво східних слов'ян мало досить високий рівень розвитку. Про це свідчать предмети, які складають так званий комплекс пальчастих фібул. Щодо композиції та художнього оформлення окремих виробів східнослов'янські ювеліри виявляли справжню віртуозність. Крім звіриного, антропоморфного вживався і геометричний стиль. До нього належать речі, прикрашені кільцями, рисочками, ромбиками тощо.

Інкрустацією та різьбленням оздоблювали металеві вироби, зокрема предмети зброї. Зображення на них складали різні фігури — півмісяці, кільця, гребінці, значки у формі двозубця. схожі на пізніші дво- і тризубці, відомі під назвою «Знаків Рюриковичів». Відгуками скіфською звіриного стилю можна вважати зображення коней, змій, лосів на давньослов'янських пластинах, фібулах, бляшках. Це свідчить про плавне, гармонійне поєднання двох складових (людського і тваринного світу), очевидно є характерним для мистецтва, співзвучного давньослов'янському світобаченню.