 |
|
Українське бароко: література, архітектура, музика.
Бароко – це своєрідний етап духовного розвитку, що, подібно Ренесансу, охоплює мистецтво, літературу, філософію, історію, культуру в цілому і характеризується сукупністю тих поглядів і уявлень, які в Європі мали місце в період від занепаду Ренесансу аж до початку Просвітництва.
Література Важливу роль у розвитку українського бароко відіграла Києво-Могилянська академія (колегія), заснована у 1632 р. Саме там відбувалася переорієнтація освіти із “словено-грецької” за характером і структурою на “латинську” (тобто західноєвропейського зразка). Система барокових поглядів відбилася в теоретичних курсах поетики та риторики, що викладалися у Києво-Могилянській Академії та були орієнтирами і для російських письменників не тільки XVIІ, а й XVІІI ст.
Яскраві зразки бароко дає українська поезія, найбільш популярними жанрами якої були: епіграма, геральдичні вірші, епітафії, курйозні та фігурні вірші.
Складна форма, словесно-декоративний орнамент, спроба через стилістичні ефекти зацікавити читача характерні для творів. Для масової панегіричної шкільної поезії характерні метафори, алегорії, графічні прикраси.
Значну частину літератури українського бароко становить емблематика. До жанру емблеми звертаються М. Довгалевський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. Емблема включала:
- малюнок;
- напис або заголовок;
- підпис, що пояснює весь предмет.
Важливою складовою літератури українського бароко була ораторська проза С. Яворського, Ф. Прокоповича зі складним декорованим стилем, де стилістичні прикраси часто приховували зміст, але Ф. Прокопович і тут зробив спробу вийти за межі барокового погляду, описати у промовах дійсні події державного життя.
Музика Музична культура цього часу теж відобразила барокові риси. Змінюється співвідношення словесного і музичного компонентів. Якщо в середньовічній традиції літературний і музичний текст були синкретичними і слово домінувало (це так званий розспів, коли літургійний текст залежно від жанру читався-виспівувався на певному висотному рівні), то тепер вони починають розділятися, і музика набуває самостійності. У XVІІ – першій половині XVІІI ст. виникають такі жанри, як кант і партесний спів.
Кант (від лат. cantus – спів, пісня) – трьохголосна пісня духовного або світського змісту. Канти співали кобзарі, учні й вчителі братських шкіл, колегій, бурсаки.
Партеcний спів (від лат. parstpartis – частина, і пізньолат. – partes – голоси) – багатоголосний хоровий спів за партіями без інструментального супроводу. Кожен з голосів (а їх було від чотирьох (бас, тенор, альт, дискант) до 12 і більше) вів свою мелодію. Партесний спів став оригінальним переломленням середньовічного григоріанського хоралу.
Архітектура В архітектурі важливими ознаками бароко були:
- динаміка форм;
- декоративність;
- детальне опрацювання атрибутів.
Українське бароко нерідко називають козацьким, бо саме козацтво в XVІІ ст. було носієм художнього смаку і саме воно відобразило характерну для українців, для української ментальності двоїстість характеру.
П’ятиверхий козачий собор – це ірраціональний образ світу, втілений в камені, це по-бароковому мінливий образ світу. І оцю барокову мінливість передано за допомогою рис, що відрізняли козачий бароковий собор від давньоруського, який був цілком раціональною будівлею: мав обличчя (фасад) і спину (абсиди), внутрішній простір раціонально поділяється на головне (“парадне”) і додаткові (нефи) приміщення.
У козачому соборі, який (через спосіб життя козаків) будувався не в монастирі, а на площі, нема обличчя й спини: він однаковий з усіх боків, ніби повертається весь час навколо своєї осі, передаючи суто барокове світосприйняття – відчуття неподільної єдності скінченого і нескінченого, безмежної складності всього сущого: церква в козацькім полку в Ніжині (1668) – перша така в Лівобережній Україні, Густинська церква (в ансамбль входило 4 церкви Троїцького собору (1672); Преображенський собор в Ізюмі (1684); Роменська Покровська церква (1764); Новгород-Сіверський Успенський собор (кінець XVІІ – початок XVІІІ ст.).
За часів І. Мазепи багато церков було перебудовано в руслі барокової естетики. Так і Софія Київська, строгий вигляд XІІ ст. якої ви бачили, дійшла до нас у пишному бароковому декорі:
- Софія часів Мазепи і Кирилівська церква, де внутрішній простір залишається здебільшого середньовічним (фрески – Ангел, що згортає небо) перебудована в бароковому ключі;
- Кирилівська церква.
У XVІІІ ст. уже Растреллі будує у Києві вишукані барокові будови: Андріївську церкву, що поєднує риси козачого бароко із європейським каноном; Маріїнський палац.