 |
|
О. Пушкін та російська культура епохи романтизму.
Новації О. Пушкіна: нова літературна мова, новаторські жанрові форми, реалістична естетика.
Тільки Пушкін перший у російській літературі XІ століття зміг й у віршах й у прозі знайти адекватні засоби для втілення різнобічного духовного миру, історичного вигляду й поводження того нового, глибоко мислячого й героя, що почуває, російського життя, що зайняв у ній центральне місце після 1812 року й особливо після повстання декабристів.
У ліцейських віршах Пушкін ще не міг, та й не зважувався зробити героєм своєї лірики реальної людини нового покоління з усією властивої йому внутрішньою психологічною складністю. Пушкінський вірш представляло як би рівнодіючу двох сил: особистого переживання поета й умовної, "готової", традиційної поетичної формули-схеми, за внутрішніми законами якої оформлялося й розвивалося це переживання.
Однак поступово поет звільняється від влади канонів й у його віршах перед нами з'являється вже не юний "філософ"-епікуреєць, мешканець умовного "містечка", а людина нового століття, з його багатим і напруженим інтелектуальним й емоційним внутрішнім життям.
Аналогічний процес відбувається у творчості Пушкіна в будь-яких жанрах, де умовні образи персонажів, уже освячені традицією, поступаються місцем фігурам живих людей з їх складними, різноманітними вчинками й психологічними мотивами. Спочатку це ще трохи відвернені Бранець або Алеко. Але незабаром їх поміняє цілком реальні Онєгін, Ленский, молодий Дубровский, Герман, Чарский. І, нарешті, самим повним вираженням нового типу особистості стане ліричне "Я" Пушкіна, сам поет, духовний мир якого являє собою найбільш глибоке, багате й складне вираження пекучих моральних й інтелектуальних питань часу.
Однією з умов того історичного перевороту, що Пушкін зробив у розвитку російської поезії, драматургії й оповідальної прози, був здійснений їм принциповий розрив із просветительски-рационалестическим, внеисторическим поданням про "природу" людини, законах людського мислення й відчування.
Складна й суперечлива душа "парубка " початку XІ століття в "Кавказькому бранці", "Циганах", "Євгенії Онєгіні" стала для Пушкіна об'єктом художньо-психологічного спостереження й вивчення в її особливій, специфічній і неповторній історичній якості. Ставлячи свого героя щораз у певні умови, зображуючи його в різних обставинах, у нових відносинах з людьми, досліджуючи його психологію з різних сторін і користуючись для цього щораз новою системою художніх "дзеркал", Пушкін у своїй ліриці, південних поемах й "Онєгіні" прагне з різних сторін наблизитися до розуміння його душі, а через неї - далі до розуміння відбитих у цій душі закономірностей сучасної йому суспільно-історичного життя.
Історичне розуміння людини й людської психології початок зароджуватися в Пушкіна наприкінці 1810 - початку 1820-их років.