 |
|
Етапи сусп-істор розв Укр та процеси формув укр. Нації
Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапів
еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культурологічної науки. У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації
історії української культури.
Перший період розвитку культури України пов’язаний з її глибинними джерелами.
Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської цивілізації на цій території до культури східнослов’янських племен дохристиянської доби.
Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культуру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний прогресивний розвиток.
Відчутний слід залишили в історії культури України племена трипільської культури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної організації. Трипільська кераміка надовго пережила своїх творців і слугувала взірцем для наступних поколінь. Античні джерела сповіщають про племена кіммерійців, які проживали на нашій території і мали культурні зв’язки з народами Малої Азії і Кавказу. У другій половині ІХ ст. переважно завершився тривалий
процес становлення давньоруської держави — Київської Русі.
Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. За
часів князювання Володимира Святославича на київських землях було введене християнство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християнство сприяло розширенню економічних і культурних відносин Київської Русі з європейськими країнами і, по суті, володіло монополією на культурне творення у державі.
Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літератури, мистецтва. Давньоруська культура — одна з найяскравіших сторінок історії культури середньовіччя. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури багато нового і цінного. Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишнього
світу. Релігійні сюжети, створені ними, сповнені живою красою реального буття, зворушливо передають ідеї гуманізму і добра. У всіх творах давньоруських майстрів можна
простежити риси, які йшли з життєдайного джерела народної творчості. Культура Київської Русі створила ті традиції, що використовувалися всіма поколіннями давньоруської й
української народностей.
Наступний період — третій — це час, позначений формуванням української народності. З середини ХІІІ ст. Русь зазнавала руйнівних нападів монголо-татарських орд, що
мали катастрофічні наслідки для її економіки і культури. За цих умов феодальна роздробленість посилюється, цього ж часу починаються процеси етногенезу — визрівання
етнічних спільностей — української, білоруської, російської, які розвивалися на ґрунті
стародавніх племінних відмінностей. Формування української народності проходило на
території Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинського і Галицького князівств. Центром цього процесу стало Середнє Подніпров’я. Українська народність починає виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією,
особливостями економічного життя і своєрідною культурою. Назва «Україна», яка спершу вживалася тільки у Південній Русі, набула також етнічного значення і поширилася
на всі землі, де формувалася українська народність. До середини ХVІІ ст. тривав процес
формування основних рис української народності, складалася її територія, мова, економічна спільність, психічний склад. Процес формування української народності супроводжувався загостренням соціальних суперечностей, викликаних боротьбою народних
мас проти іноземного гноблення. У цей період з’являється в Україні нова соціальна верства — козацтво, якому судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України.
Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом визвольної
війни народу під проводом Богдана Хмельницького. Усна народна творчість другої половини ХVІІ ст. відобразила найголовніші події тієї доби. У процесі визвольної боротьби значно поширився світогляд українців, зросла їх етнічна самосвідомість. Розвивається
освіта, книгодрукування сприяє зміцненню культурних відносин України з іншими
народами. Події визвольної війни опиняються у центрі уваги літераторів, художників,
музикантів, істориків. Триває розвиток системи літературних жанрів, розробляються
теоретико-мистецькі проблеми.
У другій половині ХVІІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилем
епохи, цілісною художньою системою. У ХVІІІ ст. українська культура продовжувала
розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав,
обмежувалися культурні права українського народу, гетьманська влада слабшала, а згодом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автономію, стала частиною Російської церкви. Однак навіть у цих умовах творчій геній українського народу створив ряд неперевершених шедеврів, які стали надбанням не тільки вітчизняної, а й світової культури. Культура цього часу стає більш оригінальною і
національною, поступово відходять старі традиції та ідейно#естетичні концепції.
Наступний період розвитку української культури пов’язаний з глибокими перетвореннями у всьому слов’янському світі. Уже наприкінці ХVІІІ ст. почалися процеси формування слов’янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національних культур, формуванням етнічної самосвідомості. Джерелом, з якого постають процеси українського національно#культурного відродження ХІХ ст., був фольклор.
Українська інтелігенція, яка народжується цього часу, сприяє розвитку демократичних
напрямів у культурі. Розвиток нації знаходить вияв у неповторних національних формах культурної творчості. Розквітає українська література, відбувається становлення
професійного театру, започатковується музична класика, реалістичного вияву набуває
живопис. У ХІХ ст. витворилася не лише національна культура, спільна для сходу і заходу України, але й виник особливий тип митця, діяча української культури, який характеризувався тісним зв’язком із народним життям.
Історія української культури ХХ ст. — складний і суперечливий час – це шостий
період розвитку етнокультури українців. Культура України ХХ ст. — це свідчення незламного духу народу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної пам’яті, мистецьких надбань минулих часів. Початок століття був періодом, коли закладалися головні, фундаментальні засади, з яких виходив розвиток культури України у подальші часи. ХХ ст. характеризується аритмією культурного розвитку. Бурхливе століття
відбилося на формах, змісті та ідейному розвитку української культури. Високі злети
чередувалися з падіннями, українська культура виходила на високу орбіту світової культури і одночасно зазнавала нечуваних утисків тоталітарної системи 90-ті роки ХХ ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про державну незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991 р., відкрив нову сторінку в історії
культури України. Чи не вперше український народ отримав можливість вільно творити.
У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця.
По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до людини, гуманістичного усвідомлення ролі людини у процесі творчості. Гуманістична орієнтація суспільства має на
меті втілення у практику пріоритетів загальнолюдських цінностей, які знаходять вираження у національній культурі. У площині відродження національної культури актуальною залишається мовна проблема, адже культура і мова належать до найголовніших
духовних цінностей кожної особистості і всього суспільства.
У ХХІ ст. Україна увійшла незалежною державою. Поступово вона посідає гідне
місце у світовій системі економічних, політичних і культурних зв’язків.