Здавалка
Главная | Обратная связь

Розв мист Київ Русі: архітектура малярство. Візантійський стиль



Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий

досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як

головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку

доступна. У центрі поселень знаходилися "гради", які служили для захисту від

ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у

слов'янських "градах" споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні

вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби

закладалися в основу кріпосних валів.

Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від

дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства

переробку візантійських зразків.

Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира

Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успення

Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною

грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви

склалася трагічно: в 1240 р., коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала

останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і

зберігається її підмурівок.

Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування

соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці,

підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з

центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну

композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі

східного боку, в вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди -

напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння.

Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я,

виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення -

концентрувати духовну енергію людей, "молитовне горіння" і направляти в небо.

Вважалося, якщо молитва окремої людини може "не дійти" до Бога, то молитва

багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов'язково почута. Згідно з

візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або

забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори - золотистий і зелений -

вважалися у Візантії священними.

Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. Стіни

соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються, і плінфи (плоска цегла,

близька до квадратної форми). Будівельники застосовували метод так званої

«утопленої плінфи», коли ряди цегли через один були заглиблені в стіну, а

проміжки, які утворилися, заповнювалися цем'янкою (розчин вапна, піску і

товченої цегли). У результаті стіни були смугастими. Сірий граніт і червоний

кварцит у поєднанні з оранжево-рожевим кольором плінфи та рожевим відтінком

цем'янки надавали фасаду ошатного вигляду. Кладка виконувалася на високому

художньому рівні і була однією з головних прикрас будівлі. Пізніше київську

кладку запозичила і Візантія.

Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став

Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже

перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці

його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.

Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на

митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з

народом.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але

являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму

первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з

тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п'ять нефів

на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар.

Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального

купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом

створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була розрахована так, щоб при

порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії.

Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка,

шоломоподібна форма куполів - ось те нове, що давньоруські майстри привнесли

у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський

Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської

лаври. Споруда головного собору - Успенська церква - була важливим етапом у

розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів,

основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була

зруйнована в 1941 р., а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж

монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква.

На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михайлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ ст. Незалежна Україна відновила свою святиню. тогочасна влада причину руйнування Михайлівського собору сформулювала так: «у зв'язку з реконструкцією міста». Зараз український уряд здійснює ряд заходів для повернення унікальних мозаїк Михайлівського собору з Росії, куди вони були раніше вивезені.

Не менш цікаві архітектурні пам'ятники й інших центрів Київської Русі, які

особливо піднялися в ХII-XIII ст., в епоху дроблення Русі на питомі князівства.

Роздробленість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і

торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою

народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: в

Подніпров'ї і на Волині - на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі -

на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель. Найкраще архітектура XI-XIII ст. збереглася у «стольному граді» Сіверської

землі - Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному

Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до

західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла

сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє

вираження в однокупольній церкві Параскеви П'ятниці. Існує припущення, що ця

будівля зведена видатним архітектором того часу Петром Милоногом. Він уперше

застосував «сходинкові арки, які набули надалі значного поширення. Петро

Милоног також побудував у Києві складну інженерну споруду - кам'яну підпірну

стіну під горою, яка розмивалася водами Дніпра. Живопис, різьблення по каменю, художнє

лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.