Главная | Обратная связь

Проблема походження релігії

Міф не є казкою – це спроба узагальнити характерні риси явища. Так, для сьогоднішнього австралійського дикуна райдуга – це змія, що випиває воду з ріки: цей образ ґрунтується не лише на подобі райдуги до зміїного тіла, а й на спостереженні над водяними парами після дощу над водоймищем. Отож, у міфі алогічно-поетичне сполучається з тонким спостереженням над явищами природи. Уявлення про богів та демонів виникають саме звідси.

Вважається, що подібність речей, подібність частини до цілого дають підстави оперувати над предметами або їхніми частинами, аби отримати владу над ними. Так, чаклун ворожить над слідом ворога, над його волоссям або одягом, вважаючи, що матиме у своїй владі всю людину. Тому міфологічні уявлення органічно переростають у магію, яка, у свою чергу, закріплюється в системі ритуалів.

Магія – сурогат релігії, ритуальне “знешкодження” темних сил. “

У первісних віруваннях обожнено сили природи, якою люди захоплювалися і якої боялися водночас.

· Формується політеїзм, віра в численних богів і демонів, які втілюють у собі сили природи[5]. Часом вони сполучають риси звіра чи рослини з людськими; це ознака “надлюдськості”, божественності.

· У зв'язку з обожненням звіра та рослинності (тотемізм) виділяють промисловий культ – вшанування звіра, який не тільки харчував своєю плоттю, але й викликав жах та захоплення в силу своїх недосяжних людині можливостей (наприклад, літати), та аграрний культ – вшанування родючості та плідності природи (ймовірно, що аграрний культ почав складатися в епоху неоліту). Звірі та рослини поступово набувають людиноподібних форм в ідолах.

Обожнювалися іноді й окремі люди, наприклад, культурний герой, який у переданнях племені колись навчив людей здобувати вогонь, обробляти землю і т.д.

Часто святині оточувалися аурою недоторканості, заборонності – наприклад, деякі священні імена не можна було і вимовляти.

В первісних суспільствах існувало табу́ (заборона) – тієї чи іншої їжі, доторкання до речей вождя, контактів між хлопчиками та дівчатами до посвячення в дорослі, спілкування між зятем і тещею тощо.

Життя і смерть також являли собою загадку. Люди палеоліту, очевидно, вже уявляли собі посмертне буття і намагалися забезпечити його. У цьому їх підтримували спостереження над рослинністю, яка щороку вмирає і воскресає – безперервність вітального життя давала надію на вічне існування. Водночас осіння смерть рослинності викликала уявлення про потребу жертви: у давньому суспільстві жертви (аж до людських включно) приносилися як викуп надлюдським силам часто й охоче.

28. Нормативність як засіб співробітництва й спілкування людей.Людство виробляє певні норми, які регулюють взаємовідносини між членами суспільства. Ці норми не можуть бути кимось “нав'язані” надовго: в історії культури зберігаються лише ті норми, які живуть тисячоліттями, отже – кристалізують у собі досвід багатьох поколінь. Вони органічно відповідають потребі людини жити за законом – навіть у кримінальному середовищі, що спеціалізується на порушенні законів, нинішнє слово бєспрєдєл є сигналом хаосу й небезпечної загальної руйнації. Ці норми захищають природні права людини – право на життя, право на освіту, право на кохання тощо. Саме ці права й потребують пильної охорони.

Нерідко молодь сприймає нормативність життя як безглуздий або й злонамірений диктат “дорослих”, які, мовляв, прагнуть скувати силу й енергію молодого покоління, аби воно не відібрало в старших їхнє пануюче положення. Та, хоча зловживання своїм положенням з боку старшого покоління таки зустрічається, суть ситуації полягає не в тому. Як рослина, якщо її не полоти, обростає шкідливим бур'яном, так і людина, яка виховується поза нормами людського співжиття, виростає дикою й свавільною істотою, шлях якої невідворотно веде до ізоляції й відчуження з боку суспільства.

Буває, щоправда, й таке, що певний комплекс нормативів поведінки безнадійно застарів і зв'язує людей, які вже мислятьі почувають інакше. Бувають також стадії деградації культури й духовного зубожіння, регресу, коли високі норми цивілізації здаються огрубілій спільноті занадто складними, тяжкими й непотрібними.

У всякому разі, немає суспільства, яке жило б без правил і кожний член якого керувався б лише власними імпульсами. Ці правила стосуються суспільної поведінки особи й набувають вигляду релігійних приписів, політичних структур та юридичних законів, обов'язкових для виконання.

29. рольові функції та рольові конфлікти.

У цих умовах варто поставитися з особливою увагою до питання про соціально-психологічну роль, яку мусить обрати собі та чи інша особа, аби максимально реалізувати свої можливості, не розгубитися у вирі конкуренції й життєвої боротьби, часом невблаганно жорстокої та агресивної.

Мудреці різних епох незмінно порівнювали світ з театром, у якому кожен грає свою роль. Хоча таке порівняння, як і всяке порівняння, кульгає, в ньому є значна частка правди. З дитячих років людина призвичаюється до того, що якісь її якості схвалюються оточенням, а якісь – навпаки. Ми ніколи не буваємо серед людей “самі собою” до кінця. Усі прагнуть грати саме ті ролі, які добре вдаються. Лише найсильніші особистості шукають нелегких ролей, зростаючи в боротьбі з труднощами. За висловом Наполеона, справжній солдат завжди носить у ранці маршальський жезл.

Ролі змінюються з плином часу: начальник на пенсії може за звичкою гримати на оточення й прагнути до лідерства, але це не завжди йому вдається, й людина поступово звикає до нової життєвої ролі. Та ще важче знайти свої майбутні життєві ролі молодій людині без належного досвіду, особливо якщо її виховання відбувалося без належної підтримки таких поважних інституцій, як сім'я, школа й церква, покликаних виховувати людину в річищі стабільних культурних традицій і допомагати їй знайти саму себе.