 |
|
Школа й виховання як чинник культури
З основами наук сучасне суспільство масово знайомиться через освіту (школу – середню й вищу). Чим краще поставлено освіту в суспільстві, тим вищий загальний рівень його культури. Можна сказати й так: чим більш орієнтується в різних науках окрема людина, тим вона культурніша. Не в науці як такій, можна сказати, щастя, але той, хто більше знає, має більше шансів прожити життя щасливо. Отож, передача знань наступним поколінням є формою озброєння останніх перед майбутніми труднощами життя.
Рівень освіти залежить від загального рівня культури суспільства. Школа, у якій вчать ворожити або шукати їстівні корінці, дуже відрізняється від школи, де навчають користуванню комп'ютером.
Школа виникає разом з людством, бо передача знань наступним поколінням є умовою виживання людського роду.
У цивілізаціях давнини школа одразу ж починає відігравати визначну роль; знання тут рідкісне й дорогоцінне, а писець – носій мудрості – користується величезною повагою. Характерно, що там, де в повазі був інтелект, грамоті дітей починали навчати масово й рано. Так, у стародавніх євреїв дітей навчали читати й коментувати Біблію з 6 років; письму й читанню навчали як хлопчиків, так і дівчаток. Навпроти, монополізація знань правлячою верхівкою (як у Стародавньому Єгипті, наприклад) прирікали маси людей на рабське й темне існування.
Як ми бачимо, освіта й моральне виховання, а також проблеми педагогіки – методів навчання – становлять потужну частину культури в цілому. У Середні віки в цих галузях панувала релігійна (теологічно-моральна) установка. Змагання між релігійною та світською тенденціями починається від епохи Відродження. Зокрема секуляризація освіти й педагогіки на Заході, переважна увага до позитивного знання й прагматичної освіти відкривають шлях явищам, які формують сучасний світ.
45. Зародження освіти й виховання в первісному суспільстві.“Первісна людина цілком залежала від своїх вихователів, і тому виховання дітей було постійним клопотом суспільства”[6]. Нормою для первісного суспільства стає диференціація чоловічого й жіночого. Хлопці й дівчата виховувалися окремо (“чоловічі” будинки існують, наприклад, і в сьогоднішній Полінезії). Для того, щоб стати дорослим, потрібно було пройти важке випробування – ініціацію, у ході якої підліток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував суми знань (від міфологічних до позитивних), які раніше від нього приховувалися.
Найінтелектуальніші члени племені ставали не стільки вождями, скільки жерцями, які передавали членам своєї корпорації суму знань і спостережень над природою, зберігали й розвивали сюжети міфів, були знавцями ритуалів. Вони накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух небесних світил тощо. Жерці займалися не самою лише магією, як часто вважають: адже межі між позитивним знанням і парапсихологічними феноменами ще не були усвідомлені. Характерний приклад – усвідомлення первісного коваля як мага, що володіє таємницею перетворення однієї речовини на іншу. Отож, зачатки науки найчастіше зосереджувалися також у руках жрецтва.
48. Природа мистецтва.Яка сила примушує первісну людину брати уламок мамонтового ікла й різьбити з нього подобу людської фігури? Що примушує людину говорити віршами, коли всі навколо говорять прозою? Іншими словами, що дає нам мистецтво?
Якщо права півкуля нашого мозку керує логікою, то ліва – емоційно-художньою діяльністю. Тут формою осмислення буття виступає не умовивід або поняття, а художній образ. Він принципово відрізняється від точних формул логіки, бо є більш “живим”, конкретним і дуже часто оперує життєподібними фігурами (люди, рослини, тварини, речі й т. п.). Водночас він є плинним і невловимим, як саме життя; у ньому змішуються різні риси реальності (пригадаймо хоча б напівлюдину-напівтварину кентавра, народженого фантазією стародавніх греків) або й зовсім щезають, поступаючись чистій грі форм (орнамент, абстрактне мистецтво).
Інформація, яку подає людині мистецтво, інакше організована, ніж, скажімо, у сфері наукового знання. Припустимо, ми хочемо ознайомитися з природою Італії. Позитивне, наукове розв'язання цієї проблеми – це читання величезного масиву книжок і статей про географію країни, її клімат, архітектуру. Але й життя одного вченого не вистачить на повне дослідження хоча б однієї з цих галузей. Натомість споглядання кількох картин-пейзажів, що відбивають природу Італії, дасть нехай і дещо поверхове, але досить цілісне й повне уявлення про країну.
Отож, мистецтво подає інформацію більш “компактно”, “згущено” й “скорочено”, ніж наука. Окрім того, ця інформація зажди дуже суб'єктивна: так бачить художник. Та для звичайної людини цього, як правило, досить.
В одних людей переважають логіка й розрахунок, в інших – “гаряче серце”. Психологи твердять з цього приводу про “науковий” та “художній” типи психіки. Однак що важливіше для переважної більшості людей – розум чи емоція?
49. Диференціація літературно-митецької діяльності на роди й види.Існує певна система мистецтв: художня література, образотворче мистецтво та музично-театральне мистецтво (видовища).
Художня література поділяється за способом творення образу на такі роди й види:
1) епос (автор розповідає про інших людей, як правило – в минулому часі, довго, спокійно й навіть відсторонено); це – класична поема, епопея, роман, повість, оповідання тощо;
2) лірика (автор розповідає про себе, власні переживання – схвильовано й емоційно; тут “немає часу” – лише одна мить спалаху почуття); це – короткі ліричні вірші або мала за обсягом лірична проза;
3) драма (автор відсторонюється, відходить у тінь, давши ініціативу говорити й діяти дійовим особам – хоча це він сам насправді говорить за кожного його власним голосом, прагнучи не втратити розвитку єдиного сюжету); основні жанри (види) драми – трагедія й комедія, у яких люди постають то величними, то смішними.
Образотворчі мистецтва – живопис, скульптура й архітектура.
1) Живопис – зображення якихось речей зі світу природи або породжених уявою митця. Часто подолання площини, на якій намальовано картину (передача перспективи).
2) Скульптура – об'ємне зображення, яке складає враження дійсно існуючої речі. Є кругла скульптура (видима з усіх боків) та барельєф (напівкругле зображення на площині).
3) Архітектура – будівлі, які мають за природою утилітарну (практичну) функцію, але водночас виражають погляд архітектора, скажімо, на ідею житла – яким воно має бути (простим, прикрашеним, химерним – це також художній образ).
Музично-театральне мистецтво,природно, поділяється на сфери музики й театру.
Музика виконується на інструментах (сольно, групою – троїсті музики, квартет тощо, або оркестром). Найскладніший варіант інструментальної музики – симфонічний оркестр; найпростіший – пастуша дудка. Разом з музикою існує спів – сольний та хоровий.
Театр – мистецтво синтетичне: у ньому об'єднуються талант актора, можливості музики й живопису (грим, бутафорія, декорації), вплив архітектури (приміщення театру) тощо. Драматичний театр будується на декламації актора; оперний – на його співі. Є й проміжні форми – оперета, водевіль, естрада являють собою комбінацію співу й декламації.
Нині розважально-естрадне мистецтво займає в масовій свідомості головне місце. До цього долучилися такі могутні чинники, як кіно й телебачення, які впливають завдяки технічним можливостям на дуже широку аудиторію.
Здається, що класичні література чи живопис втрачають свої позиції під натиском цих форм. Але насправді не буває жодного шоу чи навіть концерту без певного літературного сценарію, а оформлення видовища доручається людям, які мають відповідну художню освіту.
Нарешті, значна роль прикладного (ужиткового) мистецтва, яке озоблює предмети побуту, одяг, автомобілі тощо (дизайн). Воно чи не найважливіше для основної маси людей – не всі регулярно ходять до бібліотеки, на вернісажі, театральні прем'єри і т.д., але одяг чи біжутерію всі добирають дбайливо.