Здавалка
Главная | Обратная связь

Концепція укр культурно-історичного процесу у працях М. Хвильового



Мико́ла Хвильови́й (Микола Григорович Фітільов)— український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Основоположник течії активного романтизму та пролетарської поезії. Автор поетичних збірок «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), збірок оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924), романів «Вальдшнепи», «Санаторійна зона», «Сентиментальна історія». Виступав за утвердження у новій пролетарській культурі високих естетичних ідеалів замість насадження масовості (лінія, яку проводили «Гарт» та спілка селянських письменників «Плуг»). Своїми публіцистичними та критичними працями (серія «Камо грядеши?» 1925; «Думки проти течії» 1926; «Апологети писаризму» 1926) зініціював літературну дискусію 1925-28. Під час неї висловив вимогу перед новою українською літературою перестати наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Вважав, що на зміну провідній ролі Європи в культурному процесі має прийти «євразійський Ренесанс», в якому провідну роль відводив новій українській культурі. Його літературне гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!» набрало політичного звучання.

Олекса́ндр Шумськи́й — укр політичний діяч. Він був одним із лідерів лівої течії УПРС, після її саморозпуску став членом КП(б)У, згодом членом її ЦК, займав відповідальні партійні та державні посади. У 1924-1927 pp. - нарком освіти УСРР, активно проводив політику українізації, виступав за розвиток і поглиблення національного відродження. Під час зустрічі з Й. Сталіним у жовтні 1925 р. він поставив питання про усунення Л. Кагановича з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У та заміщення його українцем В. Чубарем. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам політбюро ЦК КП(б)У» від 26 квітня 1926 р. Й. Сталін поклав на О. Шумського відповідальність за поширення антиросійських настроїв в Україні. У лютому березні 1927 р. на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б) з ініціативи Л. Кагановича Олександр Шумський був звинувачений у «націоналістичному ухилі» (т. зв. «шумськізмі») і направлений у розпорядження ЦК ВКП(б). У 1931-1933 pp. він працював головою ЦК профспілки працівників освіти, був членом президії ВЦРПС. У 1933 р. його було засуджено на 10 років виправно-трудових таборів, з 1935 р. - на засланні. У 1946 р. Шумський був вбитий за особистим розпорядженням Й. Сталіна по орозі з Саратова до Києва.

66.Концепція укр культурно-історичного процесу у працях Є Сверстю́к, В Шевчу́к, І. Дзюба

Євге́н Сверстю́к — укр письменник, головний редактор газети «Наша віра», октор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму. Найвідоміші книги „Собор у риштованні (1970), „Блудні сині України“ (1993), „Шевченко і час“ (1996), „На святі надій“ (1999). також автор численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англ, російської. Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасности, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність укр культури від Івана Котляревського до наших днів. Публікації: Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку (Інтерв'ю УНІАН, 14.04.2010), Євген Сверстюк — про агентуру в політиці, фальшивих священиків і люстрацію та ін..

Вале́рій Шевчу́к — укр письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор укр літературного бароко. У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.

Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16 — 19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986 — 87, та інше.

Іван Дзюба укр літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой Україн, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України ім Т. Шевченка (1999–2001). Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України».

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з В Стусом та В Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

Автор сценаріїв фільмів: «Василь Симоненко» (1988 в кіно) «Українці. Надія» (1992 в кіно) Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко.Заповіт», «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін.

Іван Дзюба є автором близько 400 наукових праць. Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800–1863 роки)» (2009).

67.Концепція укр культурно-історичного процесу у працях М.Попо́вич, С.Кримський, О.Забужко

Миросла́в Попо́вич — сучасний український філософ, доктор філософських наук, професор, академік НАНУ. З 2001 директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Публікації: «Григорій Сковорода» (1984, співав.), «Нарис історії культури України» (1999), «Універсальний словник-енциклопедія» (1999, головний редактор), «Червоне століття» (2005)

Кримський Сергій-український філософ, культуролог, яскравий представник Київської філософської школи. виділив архетипи української культури. Запропонував цілісну концепцію людини як носія й осередку культури. Автор понад 200 наукових праць, зокрема — 14 монографій, присвячених проблемам логіки й методології науки, культурології, філософської антропології.

Оксани Забужко- укр. поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист.

Інопланетянка (1992), Польові дослідження з українського сексу (1996),. Казка про калинову сопілку (2000), Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003), Музей Покинутих Секретів (2009)Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. «Тарас Шевченко: Життя і творчість»: У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютності постаті Шевченка в українській духовній культурі?

68. Концепція українського культурно історичного процесу у працях:

Оксана Пахльовська - письменник, культуролог, професор. Доктор філологічних наук. Лауреат Національної премії України ім Т Шевченка за 2010 рік. Автор збірки віршів «Долина храмів». Працює в галузі поетичного і прозового перекладів. Перекладає з італійської, іспанської, старопровансальської мов. Живе і працює в Італії. Основні праці: Українсько-італійські літературні зв’язки XV-XX ст., Українська літературна цивілізація, та ін. вірш: Козацькі оркестри

Ліна Костенко - укр письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії. Кіносценарії: «Перевірте свої годинники» (1963) — про укр поетів, загиблих під час 2 світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства. Романи: Маруся Чурай, роман у віршах, «Записки українського самашедшого» Поеми: Берестечко, Дума про братів Неазовських, Скіфська одіссея, Сніг у Флоренції

69. Романтизм і реалізм в укр. Літературі 19 ст.: творчість «Руська трійця», П Гула́к-Артемо́вський, Гр. Кві́тка-Основ'я́ненко

«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на Зх. Укр. Землях національно-культурне відродження. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833) до якої ввійшло 15 віршів. У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову укр літературу. Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Петро́ Гула́к-Артемо́вський — укр письменник, вчений, перекладач, поет. До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Він також ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму. З 1817 р. почав друкуватися в журналі «Український вісник». Байка «Пан та собака» — найгостріший твір української літератури 19 століття. Ідейний зміст співзвучний тогочасним прагненням проти кріпацтва, проти ставлення до кріпака як до робочої худоби. В основі байки — соціальний конфлікт між Паном і кріпаком. В історії укр літер значення Гулак-Арт. визначається його положенням наступного за Котляревським поета, який, використовуючи творчі методи останнього (бурлеск, травесті), спробував ввести в укр літературу ряд нових жанрів (балади: «Твардовський», «Рибалка»).Твори: Батько та син, Дві пташки в клітці, Пан та собака, Справжня добрість, Цікавий і мовчун, Рибалка

Григо́рій Кві́тка-Основ'я́ненко — укр прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Квітка-Основ'яненко носить почесне ім'я «батька української прози».

Найвидатніші твори: Конотопська відьма (1833), Маруся (1834), Сватання на Гончарівці (1835), Сердешна Оксана (1841), Козир-дівка (1838), Ганнуся (1839)

За його творами знято фільми: «Сватання на Гончарівці» (1958), «Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957 і 1971), а за мотивами повісті «Конотопська відьма» — кінокартину «Відьма» (1990, 2 а). Йому присвячено документальні фільми «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979), «Квітка-Основ'яненко» (1988).

70. Література т. зв. соціалісти́чного реалізму: тичина, рильський, сосюра.

Соціалісти́чний реалізм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.

Соціалісти́чний реалізм (1934 — 41) у прозі й образотворчому мистецтві були звужені до виробничого жанру: ілюстрування індустріалізації й колективізації (в образотворчому мистецтві ще портрети й пам'ятники, переважно Сталінові), у поезії до прославлення партії й вождів («Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М. Рильського); у музиці величальні на честь партії пісні й кантати.

Радянські письменники мали повне право хвалити радянський спосіб життя, але не мали права на найменшу критику. Соціалістичний реалізм був і жезлом і дубинкою. Митці, які недотримувалися норм соціалістичного реалізму, ставали жертвами репресій і терору. Серед них М. Куліш, В. Поліщук, Григорій Косинка, М. Зеров, В. Бобинський, О. Мандельштам, М. Гумільов, В. Стус. Він скалічив творчі долі таких талановитих митців, як П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, О. Довженко.

В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина в низці «партійно витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством. Такими моторошно майстерними стали збірки «Чернігів» (1931) й особливо поезія «Партія веде», надрукована в газеті «Правда» (21. 11. 1933) та одноіменна збірка (1934), що стала символом упокорення української літератури сталінізмові. За ними з'явилася низка інших збірок з вишуканими назвами в дусі апології сталінізму: «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості» (1938), «Сталь і ніжність» (1941) «Партія веде» — хрестоматійний у радянські часи вірш Павла Тичини. Вірш став одним із символів радянської літератури. Усталений текст вірша «Партія веде» не цілком відповідає волі автора — існує запис П. Тичини: "До вірша «Партія веде»замість «всіх панів» треба «всіх катів» «паліїв за паліями»

Сосюра. Попри несприятливі обставини, у 1930-их роках Сосюра, майже єдиний в Україні культивував інтимну, любовну лірику: «Червоні троянди» (1932), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940) та інші. 1942 — 44 Сосюра воєнний кореспондент. З того часу збірки: «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Олег Кошовий» (1943) та інші. З повоєнних збірок визначніші: «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960). Помітне місце в творчості Сосюри посідають також ширші епічні полотна: поеми «1871» (1923), «Залізниця». (1924). віршований роман «Тарас Трясило» (1926).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.