 |
|
Поняття плем’я, народ, нація. Проблема етногенезу українців.
У сучасному світі налічується приблизно 3,5 тис. людів (етносів) [4,с. 13]. Прихід у світову історію кожного народу− це итог тривалої спільної історичної практики багатьох поколінь людей, поява народу (етносу) − це конкретна стадія поступального розвитку, соціальної зрілості певної етнічної спільноти.
Зарубіжні вчені вирізняють такі типи етнічних спільнот, як клан і плем'я, що відповідають докласовим суспільствам, а також націю і люд, що прийшли їм на зміну в індустріальних суспільствах. У вітчизняній літературі продовжує домінувати існуюча ще за радянських часів типологія етнічних спільнот, побудована на марксистському вченні про суспільно-економічні формації:– первіснообщинній формації відповідає такий тип етнічного утворення як плем'я (іноді вказують і рід);– феодальній та рабовласницькій – народність;– капіталістичній – нація.Поняття рідвживається для означення первіснообщинних груп, члени яких є кровні родичі, о'єднані певними господарськими й суспільними зв'язками. Визначальним етнотворчим фактором у родових о'єднаннях є сімейно-шлюбні стосунки, у формі ендогамії, як необхідної умови й ознаки виникнення і збереження етнічної спільноти (під ендогамією розуміють заборону шлюбних стосунків поза межами певного етнічного утворення). Плем'я є наступним, вищим типом етносоціальної організації, яка о'єднує кілька родів. Розширення етнотворчого комплексу на рівні племінних о'єднань проявляється в тому, що до ендогамності та культурно-релігійних особливостей додаються спільна мова, звичаї, традиції, інститут управління у формі вождівства, ради старійшин тощо Поняття «народ» («етнос»), «народність», «нація», «етногенез» є ключовими у пострадянській, зокрема й українській, етнологічній літературі. Тому актуальною є неувязка правильного визначення цих осознать. Слово «народ» у сучасному науковому та суспільному лексиконі майже злилося з поняттями «етнос» і «етнічна спільнота», а нерідко воно застосовується як тотожне термінові «нація». Взагалі терміни „етнос” і „нація” – синонімічні і перекладаються з грецької та латини одним словом „люд”. Більшість сучасних українських дослідників його походження виводить від слів «рід», «родина», «народити». Крім того, в українській суспільній думці утвердився етносоціальний підхід, згідно з яким, поняття „люд” охоплює всі класи, суспільні верстви та прошарки, що мешкають на території Української держави. До українського народу, таковым чином, входять не лише етнічні українці, але й представники всіх інших етнічних груп (меншин), що проживають на території України. Етнос – це стійка природно таісторично сформована на певних територіях динамічна людська спільнота, що має власну самоназву й усвідомлює свою єдність та спільне походження, протиставляючи для себя всім іншим аналогічним утворенням, і характеризується сталими своєрідними ознаками мови, культури, способу життя, психічного складу та менталітету, стійкими господарськими таекономічними зв’язкамиНародностями називають людські спільноти, які виникли на основі злиття племінних о'єднань, передували націям і мали такі риси, як спільність мови, території, економічних і культурних зв'язків. Нація− це найвища стадія в розвитку етнічних спільностей і не всі вони досягли такового рівня. З 3,5 тисяч етносів у сучасному світі лише 800 є націями . Усі інші знаходяться на донаціо-нальних етноісторичних стадіях. Перетворення етносу в націю відбувається шляхом зростання й поглиблення його самосвідомості. Етнос, на відміну від нації, не усвідомлює своєї єдності в межах власної етнічної території, має несформовані національні інтереси, а тому нездатний створити незалежну національну державу Таковым чином, нація – це політично організований етнос або група етносів, які о’єднані спільними інтересами у створенні своєї національної держави.етногенез – це процес зародження, формування й зникнення етнічних спільнот та сукупності суспільних явищ іпроцесів, що визначають зміст і форми їхньої життєдіяльності Проблема етногенезу українців – надзвичайно складна, її висвітлення – ключ до розуміння витоків культури, ментальності й етнічної самосвідомості народу. Звідси – її заполітизованість, прагнення політиків використати ті чи інші етногенетичні схеми для обгрунтування певних ідей, пов?язаних із майбутнім України. Починаючи з тридцятих років минулого століття і до майже до останніх днів існування СРСР наукові пошуки в царині етногенезу і етнічної історії українського народу фактично були забороненими. Звільнення з праці, поневіряння і навіть арешт – ось що ще кілька десятиліть тому чекало тих поодиноких дослідників (Я.Дашкевич, М.Брайчевський та ін.), які наважувались піддати сумніву тезу про походження українців, росіян і білорусів зі спільної колиски