 |
|
Освіта та наука Київської Русі.
Запровадження християнства викликало нагальну потребу і в освічених священиках, і в книгах, отже, дало могутній поштовх розвитку освіти. Можна сказати, що у Х –ХІ ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти в Київській Русі ґрунтувався на використанні власних традицій та болгаро-візантійського досвіду навчання. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого (978— 1054 pp.). шкільна освіта стає частиною державної і церковної політики Київської Русі. Утворилися такі типи шкіл:
- школи «книжного вчення» – державні школи підвищеного типу для підготовки дітей князівської знаті до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного життя; тут вивчали мови – грецьку й латинську, канонічні книги, «сім вільних мистецтв» – тобто основи граматики, риторики, логіки, арифметики, геометрії, астрономії і музики; прикладом таких шкіл були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Мудрого (1037 р.) при Софійському соборі, яка мала міжнародне значення. За деякими відомостями, у школі Ярослава навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці; самі князі були надзвичайно освіченими, наприклад Володимир Мономах знав 5 мов: грецьку, латинську, німецьку, угорську й польську.
- монастирські школи– згідно зі Студитським уставом, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти, при монастирях з ХI ст. відкривалися школи, які поділялися на внутрішні (для майбутніх монахів) і зовнішні (для мирян);
- школи грамоти– існували переважно в містах, у них учили дітей бояр, купців, заможних ремісників здебільшого на кошти батьків; вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів;
- жіночі школи – школи для дівчат, де навчали грамоті, письму, рукоділлю; прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах;
- годувальництво – форма домашнього виховання дітей князівської знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) годувальників серед воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Годувальники були за наставників і управителів, в їхні обов’язки входило розумове, моральне і військово-фізичне виховання, залучення до державних справ, військового й політичного життя, вивчення мов. Поява і поширення писемності та освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут наукових знань. Осердям тогочасної науки була теологія (богослов’я). Але воно пов’язувалось не тільки з думками святих отців Церкви, а й античних філософів (Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля та ін.). Спираючись на теологію й міфологію, тогочасна наука опрацьовує також інші галузі знання — історію, право, природознавство, математику, астрономію.