Главная | Обратная связь

Давньоруський іконопис. Значення Києво-Печерського монастиря.

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були по-клонними. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності. Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні. Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час, була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів. Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади.Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Книгу на Русі завжди любили і шанували. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася та ілюструвалася руськими писцями та художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги.

Виникнення Києво-Печерського монастиря було обумовлене політичними, економічними й культурними наслідками хрещення Київської Русі в 988–989 рр. «Повість минулих літ» розповідає, що подвижник Антоній,повернувшись до Києва із Святого Афону, довго ходив по монастирях рідної землі, проте не знайшов для своєї душі гідного місця, тому й вирішив усамітнитися в давній печері, що недалеко від княжого села Берестове. Нестор Літописецьписав: «Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це і став жити тут, молитися Богу». Чутка про аскетичний1 спосіб життя ченця в печері швидко поширилася. До нього почали приєднуватися однодумці, яких Антоній постригав у ченці. Він став їхнім духовним отцем. Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, Антоній поставив ігуменом Варлама, а сам переселився на сусідній пагорб, викопавши в ньому нову печеру. Так виникли печери, які пізніше назвали Ближніми й Дальніми. Коли число братії досягло ста осіб, князь Ізяславна прохання Антонія подарував ченцям гору над печерами. Згодом тут було збудовано першу дерев’яну церкву. Із цього часу ченці активно розбудовують наземну частину монастиря й майже всі переселяються в келії, а печери перетворюються на місце поховання. Життя засновників Києво-Печерського монастиря сприймалося як моральний подвиг, адже вони відвернулися від мирських спокус. Цим монахи здобули прихильність і від влади: князі й бояри підтримували їх, дарували їм землю з підданими селянами, угіддя, срібло й золото.

У монастирі розвивається образотворче мистецтво, зокрема іконопис, медицина. Відомо, що саме тут було збудовано першу лікарню в Київській Русі. Печерський монастир став також центром підготовки православного духівництва. Нестор Літописець канонізований1 православною церквою, його тіло знаходиться в Києво Печерській лаврі. Нині мощі літописця відкриті для відвідувачів. У підземних лабіринтах цього монастиря покоїться 123 нетлінних тіла святих, яким майже тисяча років. Їх порівнюють із муміями єгипетських пірамід, тому й не дивно, що київський монастир став місцем паломництва людей з усього світу.

17)Давньоруська архітектура. Софія Київська та храми Чернігова давньоруської доби.

Муроване (кам’яне) будівництво на Русі розпочалось після прийняття християнства в 988 р. Відтоді поширюється культова архітектура – будівництво храмів, що стали символом утвердження нової релігії. Усього у період з Х ст. по 40-і рр. ХІІІ ст. на Русі було зведено близько 10 тис. храмів. У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція з хрестово-купольною конструкцією, коли прямокутне приміщення розбивалося стовпами на подовжені нефи, інтер’єр прикрашався мозаїками і фресками, оздоблювався мармуром. Типові риси цього стилю мала Десятинна церква в Києві, споруджена в 989–996 рр. візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого; Спасо-Преображенський собор у Чернігові, споруджений 1031 – 1036 рр. сином Володимира – Мстиславом та ін. Поступово візантійський вплив слабне, за часів Ярослава Мудрого архітектура набуває національних рис. Пам’яткою цього періоду є шедевр середньовічної архітектури Софіївський собор у Києві, закладений 1037 р. на зразок Константинопольської Святої Софії. Храм є величезною п’ятинефною хрестово-купольною спорудою з 13 банями і хрещатим підкупольним простором. За розміром він перевищував візантійські храми, оскільки був «руською митрополією», головним храмом Київської Русі. Він став не тільки релігійним, а й політичним та культурним центром: тут відбувалися церемонії посвячення на великокняжий престол, приймали іноземних гостей, при соборі було засновано бібліотеку та скрипторій. Це єдиний собор періоду Київської Русі, який зберіг давню архітектуру і найповніший комплекс мозаїк і фресок ХІ ст., є пам’яткою світового значення, тому в 1990 р. занесений ЮНЕСКО до Списку всесвітньої культурної спадщини. Храм мав багате внутрішнє оздоблення: його мозаїка мала 177 відтінків, що створювало багатий колоритний ансамбль; на стінах було багато фресок зі сценами мирського життя – полювання на диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів. Усередині собору над центральним куполом – велике мозаїчне зображення Марії Оранти – Богоматері, що молиться. У другій половині ХІ ст. культове будівництво поширюється в багатьох давньоруських містах – Полоцьку, Новгороді, Чернігові, Переяславі. У цей період будуються Успенський храм Печерського монастиря (1078), Михайлівський Золотоверхий храм (1108), Михайлівський собор Видубицького монастиря та ін. У ХІІ ст. формуються власні архітектурні школи – київська, чернігівська, переяславська, галицька. У будівельній техніці зникають візантійські традиції змішаної кладки, архітектура більше схожа до романської, в інтер’єрі зникає мозаїка, поступаючись місцем фресковим розписам. До пам’яток цього періоду належать у Києві: храм Федорівського монастиря (1131), церква Богородиці Пирогощої на Подолі (1132), Кирилівська церква (1146); у Чернігові: Борисоглібський собор (1128), Успенський собор (1160), П’ятницька церква (поч. ХІІІ ст.) та ін. На початку ХІІІ ст. Київ утрачає значення центра держави, і монументально-руське будівництво переноситься на західно-руські землі. В архітектурі цього часу відчутні ознаки романського стилю (Миколаївська та П’ятницька церкви у Львові, Успенський собор у Володимирі-Волинському, церква Пантелеймона у м. Холм) Поряд з культовою, важливе місце посідала оборонна архітектура –– міські брами, надбрамні вежі, ворота, вали, фортеці. Київ був оточений валами і дерев’яними стінами висотою до 16 м. Вхід у місто був можливий лише через кам’яні ворота – Львівські, Лядські та парадні Золоті. Захищали Київ також фортеці – Вишгород з півночі, Білгород із заходу, Василів із півдня та низка застав уздовж Дніпра. На Київщині та Уманщині збереглися оборонні укріплення – змієві вали.

З появою стінобитних пристроїв усе частіше зводять високі кам’яні мури, вежі, оборонні башти з бійницями (оборонні укріплення Галича, Кам’янця, Дрогобича, Луцька). Софія Київська стала не лише пам'ятпиком перемоги християнства на Русі, а й водночас мопументом слави, бо була поставлена па тому місці, де Ярослав отримав перемогу пад печенігами. Печеніги були найстрашнішим степовим напасником. їх розгром надовго убезпечував кордони давньоруської держави. Зведений па кошти великого князя київського, храм св. Софії мав також уславити самого Ярослава як одного з могутніх володарів Європи, утвердити у свідомості народу непорушність тієї феодальної ієрархії, яка очолювалась кпязем, що сидів па київському столі. На бокових стінах і на західній стіні центрального нефа розміщувались портрети Ярослава. Весь образ грапдіозпого н'ятинефного собору, увінчаного тринадцятьма главами, мав наочно втілити ідею прилучепості Русі до світової християнської цивілізації, до розумно впорядкованого світу. Як і в чернігівському соборі, у Софії Київській стовпи, пілони, арки сприймаються як одиниці урочистого просторового ритму, що охоплює всі частини колосальної будови. Поступово наростаючи, він досягає кульмінації при переході з двоярусних нефів у центральний підкупольний хрест, який розкривається па всю висоту чотирма піднятими до купола підкружпими арками. Арка і склепіння так високо і круто піднесені над п'ятами, так широко розчахнуті, а прольоти такі численні, що саме просторове ядро храму сприймається як пайістотпіглий художній елемент архітектури. Воно перестає тут здаватися "порожнечею" між розсупутими стінами й опорами. Стягуючись до центральної підкупольної частини, вливаючись у неї, простір набуває певної пластичної форми. Саме цей рух фіксується поглядом, який весь час знаходить усе нові перспективи і піде не зустрічає площину стіпи. Там же, де погляд може зануритися у глибину простору центральної глави і центральної апсиди, йому відкривається поверхня мозаїк, що зблискують золотом, та потоки світла пазу стріч. Композиція храму з його центральним внутрішнім простором і пірамідально зовнішпіми обсягами втілює універсальний принцип об'єднання множини різновсликих частин в єдипс ціле. Ця строга ієрархічна система є своєрідною моделлю Божественного Космосу, очищеного від усього випадкового, тлінного. У сприйманні тогочасних людей храм виглядав зримим образом неба не землі. Архітектура Київської Русі — Це не тільки культові споруди, а й мистецтво фортифікаційних споруд та житлових будівель.

3) Спасо-Преображенський собоHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BE-%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_(%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2)"рПерша половина XIстоліття - Доволі висока. Восьмистовпний триабсидний п'ятибанний храм. Первісно мав прибудівлі — дві симетричні каплиці, північну сходову вежу та південний приділ-хрещальню. У XVIII ст. зазнав перебудови. Були перекладені конхи абсид і частина склепіннь. Бічні каплиці були зламані. Південна хрещальня була знищена, на її місці зведена вежа-дзвінниця. Древня північна сходова вежа симетрично надбудована, теж з ярусом дзвонів. Перед порталами собору зведдені притвори. Мармурові стовпи в інтер'єрі обкладені цеглою

4) Собор Бориса й ГліHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B0_%D0%B9_%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%B0_(%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2)"баHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B0_%D0%B9_%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%B0_(%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2)" (ЧернігівHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B0_%D0%B9_%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%B0_(%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2)")- 1115- 1123- Шестистовпний триабсидний однобанний храм. Дещо пізніше побудови був оточений галереями (втрачені). У XVII ст. перебудовувався у костьол. Наприкінці XVII ст. перебудований в стиліукраїнського бароко. В 1857 р. збудована нова вівтарна частина. Склепіння і вівтарні абсидипервісного храму не збереглись. Первісний вигляд відтворено в 1950-і рр. у процесі глибокої реконструкції (М. В. Холостенко)^[49]. В процесі дослідження собору була виявлена будівля-попередник (маленька церква або палацева споруда).

⁵⁾ Успенський соборЄлецкого монастиряДо 1097 або1110—1120Це шестистовпний триабсидний храм з трьома притворами (останні не збереглися). Зовнішній вигляд перероблений у добу українського бароко, добудовані бані над нартексом та вівтарем, з півдня прибудований приділ. Збереглися деякі фрески XII ст^.

6) П'ятницька (св. Параскеви) церква в Чернігові-Чотирьохстовпний триабсидний храм зі ступінчатою композицією верхніх частин. Перебудована в стилі українського бароко наприкінці XVII ст. Зруйнована німцями у 1943 р. ВідбудованаП. Д. Барановським у первісних формах в 1959 р. Від древнього храму в новобудові вціліли стіни (краще збереглись північна і вівтарна) і частина склепіннь..

7) Іллі́нська це́рква1069(?) або початок XIIстоліття- Невелика безстовпна одноабсидна церква з нартексом. В результаті перебудови кінця XVII ст. у формах українського бароко отримала дві додаткові бані.