Главная | Обратная связь

Володимир Михайлович Івасюк

Антонович

Головним методом досліджень національної культури вчених-емігрантів став позитивізм, намагання наповнити точним і перевіреним фактологічним та джерельним матеріалом змістовну сутність культури. Важливою віхою на шляху розвитку національної культурологічної думки став вихід у 1940 р. праці "Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича". Дмитро Антонович, як і Іван Крип´якевич, не відійшов від проблемно-хронологічного принципу у висвітленні української культури, однак не можна не помітити спроби ввести в текстуальний контекст книжки суто культурологічні категорії. Вчений подав тлумачення поняття культури, розділяючи її на матеріальну і духовну, по-сучасному правдиво надав творчій діяльності людини роль ланцюга, що пов´язує природу та культуру .Він уперше наголосив на особливостях українського гуманізму, намітив періодизацію культури за стильовими епохами, хоч і не всі терміни, зокрема еклектизм до позначення культурно-історичних явищ XIX ст., сприймається адекватно сучасним дослідником.Виступаючи проти замкненості культур, вчений обґрунтував тезу про культурні взаємовпливи як вагомий чинник культурного розвою та поступу будь-якої нації, намагаючись тим самим знайти в європейському культурному просторі місце для української культури. Вибудовуючи схему культурного розвитку, Д. Антонович запропонував у якості механізму цього процесу ідею перехрещування культурних впливів, творчого переосмислення культурного надбання інших народів. Такий підхід дав йому ключ до пояснення особливостей національної культури, причин її високої життєздатності та високої культурності народу.Виходячи з ідеї про історичний прогрес та спільну майбутню долю людства, Д. Антонович цілком оптимістично сприймав факт існування загальнолюдської культури, яка представлялася йому як "безмежно багата скарбниця, до якої кожний народ вкладає ним надбані культурні скарби". Для вченого було цілком очевидним, що світова культура - це не протиставлення культурної ідентичності на рівні цивілізації та національних вибухів у локальних культурах. Загальнолюдське і національне тісно взаємопов´язані між собою, представляючи світову єдність у національному розмаїтті. Тому вчений з прикрістю відмічав, що в силу об´єктивних причин не зміг зібрати точних відомостей про внесок українців до вселюдської культури.

 

89. Творчісьть Івасюка, Білозіра,Петрененка, Скрипки.

Володимир Михайлович Івасюк

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудові пісні «Червону рута» й «Водограй» — перший великий тріумф молодого митця.У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара«Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня.Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта.У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського.18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.

 

Ігор БілозірНародився 24 березня 1955 року в місті Радехові у Галичині. Від 1977 року — керівник ВІА «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень донині. Крім того, пише пісні для своєї дружини, вокалістки Оксани Білозір, а також виконує деякі пісні сам.Побитий 8 травня 2000 року у кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові. Внаслідок завданих травм 28 травня 2000 року помер у лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі . Автор естрадних пісень, камерно-інструментальних композицій, творів для оркестру, музики для театральних вистав. Серед творів пісні: «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» — на слова Б. Стельмаха;«Ніби вчора, моя мамо», «Коханий» — на слова П. Запотічного;«Голубий сніг», «Лицарі» — на слова Анни Канич.Його творчість здобула визнання у США, Канаді, Німеччині, Польщі, Росії. В 1997 році йому присвоєне звання Народного артиста України.

Тарас Петрененко

Свій шлях на саму вершину української поп-музики Тарас Петриненко починав як і більшість його ровесників з танцмайданчика, де на початку 1969 року заспівав "Еней", складений з учнів спеціальної музичної школи ім. Лисенка. Через рік"Еней" дебютував на телебаченні і майже два роки був безперечним лідером української рок-музики. В кінці 1971 року Петриненко створив новий, дещо попсовіший гурт "Дзвони", та через три роки знову об'єднався з друзями з "Енея". Новостворений ВІА "Візерунки шляхів", довантаживши лірику "Дзвонів" та фолк-рок"Енея", патріотикою членів спілки композиторів, на початку 1975 року записали на "Мелодії" платівку-гігант. Відразу ж гурт запросили до Укрконцерту, де під вивіскою "Гроно" він проіснував майже рік.Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитою "Мрією", та після того як їм заборонили виконувати власні пісні, він з гуртом "Чарівні гітари" емігрував до Росії.З 1982 року Петриненко в тульському ансамблі "Красные маки", який на той час складався виключно з українських музикантів. З "Маками" він записав свої перші російськомовні хіти - "Погасшие звезды", "Перелетная птица", "Я скоро вернусь", та не чекаючи коли він стане вже зовсім модним поп-співаком, повертається в Україну. В 1986 році Петриненко разом з гітаристом Ігорем Шабловським та співачкою Тетяною Горобець відроджує "Гроно". Спочатку репертуар дублював "Маки", та з'явилися "Україна", "Пісня про пісню" і досить швидко Петриненко став лідером української пісні. Дещо політизований і розтиражований лейблом "Кобза", альбом 1989 року "Я професійний раб", здається зовсім не мав вад. Цікаво, що всі вважали "Гроно" поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок.В 1991 році Петриненко почав запис для "Аудіо України" альбому "Господи, помилуй нас", який був завершений лише через два роки. Причиною тому розвал гурту "Гроно" - одного разу акомпануючі музиканти просто не повернулися із зарубіжних гастролів. Та це не відбилося на якості альбому - за підсумками 1993 року він визнаний кращим в Україні. В 1995 році метр нашої поп-музики мабуть вирішив спочити і несподівано став ві-джеєм - він деякий час вів на центральному телебаченні програму "Колискова для дорослих". Влітку 1997 року на "Таврійських іграх - VI" Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ"Золота Жар-птиця" в номінації "Жива легенда". В кінці року фірма "Нова Рекордс" випустила третій сольний альбом Петриненка "Любов моя", планується нарешті розтиражувати і попередній.В 1999 році за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки, солісту-вокалісту концертно-творчої організації "Київщина" Тарасу Петриненку присвоєне звання Народного артиста України; одночасно звання Заслуженої артистки України присвоєне його напарниці Тетяні Горобець.

 

СкрипкаОлег Скрипка народився у місті Совєтабад Ленінабадської області Таджикської РСР (сьогодні смт Гафуров Согдійського вілоятаТаджикистана) у сім'ї українських переселенців.Виріс у Мурманській області Росії.1986 року закінчив Київський політехнічний інститут. Цього ж року було створено гурт «ВВ».В 1987 р. «ВВ» стає членом київського рок-клубу, здобуває першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад», випускає свій хіт «Танці».1990 року група здійснює турне Францією та Швейцарією, під час якого в одній з найбільших газет Франції Le Monde виходить матеріал про «ВВ».У 1991—1996 роках Олег Скрипка разом зі своєю групою живе у Франції й гастролює країною.1996 року Скрипка повертається до Києва й відтоді активно концертує в Україні та за кордоном, регулярно відвідує Москву.2000 року «ВВ» виступає в Ризі, Лондоні, дає концерт у Московському палаці молоді, далі — тур містами Сибіру.В січні 2002 року — тур Ізраїлем і Португалією, у лютому того ж року — кілька концертів у Нью-Йорку, 2003 року — виступ у Торонто.2004 року Олег Скрипка стає одним із організаторів фестивалю Країна мрій, цей фестиваль розпочав свою історію через 10 років після виходу пісні та альбому ВВ з такою ж назвою. Під егідою «Країни мрій» Олег Скрипка займається також і різносторонньою видавничою і просвітницькою діяльністю.2007 році Олег Скрипка проявляє неабиякі танцювальні таланти і здобуває друге місце у проекті «Танці з зірками 2».У 2008 році Міністерство культури і туризму України висунуло кандидатуру Олега Скрипки на присвоєння Шевченківської премії у якості «режисера-постановника етнічного фестивалю Країна Мрій». Проте Олег сказав на це:У 2009 році група активістів запропонувала висунути Олега Юрійовича кандидатом в Президенти України, але Скрипка відмовився^[1].У 2012 році став тренером у талант-шоу "Голос країни. Нова історія" на каналі 1+1. А потім взяв на себе тренерські обов'язки у проекті "Голос. Діти", де розкриває секрети успіху на "дорослій" сцені дітям 6-14 років^[2].