 |
|
Тема 2. Наукові концепції лідерства
Ситуаційне завдання
Чи присутні в поведінці Джона Террілла складові елементи лідерства?
На мою думку в поведінці Джона Террілла присутні складові елементи лідерства, так як лідери роблять акцент на зміну тих вчинків або відносин своїх підлеглих, які заважають досягеню певної цілі, що і зробив Террілл. Він знайшов проблему, яка заважала досягненню високої продуктивності і не залишив її не вирішеної. Дії лідера в цій ситуації повинні бути направлені на вирішення проблеми, яка заважала мати успіхи у досягненні високої продуктивності та у задоволенні потреб працівників. Терріл шукає шляхи вирішення цієї проблеми (короткий щомісячний звіт, складений ним), що повинні подолати кризу на підприємстві та звільнити працівників від зайвої роботи, що дає їм можливість працювати по фаху.
2. До якої парадигми можна віднести ментальність Террілла, а до якої - ментальність топ-менеджерів?
Ментальність Джона Террілла можнавіднести до сучасної парадигми так як в його діях були присутні добрі стосунки та співпраця з підлеглими, втілював зміни для подолання кризи, яка неминуче спіткала їх відділ.
Ментальність топ-менеджерів я скоріше відніс б до старої парадигми, хоча в деяких випадках вони перетинаються з сучасною парадигмою, а саме в тому, що топ-менеджери контролювали ситуацію, яка була в їх компанії та все ж таки делегували своїм підлеглим завдання, які мали б вирішити для попередження кризової ситуації.
3. Як би ви вчинили в аналогічній ситуації?
В аналогічній ситуації я вважаю потрібно було, насамперед чітко розмежувати службові обов’язки для кожного працюючого, а саме:
- деяким працівникам повинні бути надані обов’язки, щодо роботи зі споживачами ;
- іншим - розробляти нові продукти.
Якщо говорити про проблему, що виникла з підготовкою звітів, то на мій погляд достатньо одного звіту зробленого керівником відділу, який би дав повну характеристику ситуації, що виникла в відділі.
Тема 2. Наукові концепції лідерства
2.1. Теорії особистісних якостей.
Теорія - це система взаємопов'язаних ідей, побудов і принципів, які пояснюють певні спостереження над реальністю. Теорія не може бути "правильною" чи "неправильною", оскільки це лише перевірені умовисновки чи гіпотези про те, хто такі люди, як вони живуть і чому вони поводяться так, а не інакше.
Теорії особистості виконують дві функції:
1) пояснюють поведінку людини;
2) передбачають поведінку людини.
Кожна теорія включає в себе певні компоненти:
1. Структура особистості - це основні її блоки, незмінні характеристики, які притаманні людині завжди. Такими структурними одиницями є риси, якості особистості. Риса - це схильність людини поводитись певним чином. Другим прикладом структури є описання типів особистості. Тип особистості - це сукупність багатьох рис, які утворюють узагальнені поведінкові характеристики. Наприклад, за К. Юнгом, всі люди поділяються на два типи: інтровертів та екстравертів.
2. Мотивація. Цілісна теорія особистості повинна пояснювати, чому люди чинять так, а не інакше. І таких пояснювальних концепцій є багато.
3. Розвиток особистості - це простеження змін особистості від народження до кінця життя. Є багато стадійних моделей для розуміння фаз зростання. Так, наприклад, у теорії 3. Фройда - стадії психосексуального розвитку, стадії розвитку ego Е. Еріксона і т. д. Теорії особистісного зростання відрізняються тим, яку роль у розвитку особистості відводять вони генетичним чинникам чи середовищу.
4. Психопатологія - кожний персонолог шукає відповідь на питання, чому деякі люди проявляють патологічні чи неадекватні стилі поведінки в повсякденному житті. Етнологія - це вивчення і пояснення причин ненормального функціонування психіки людини.
5. Психічне здоров'я - це критерії оцінки здорової особистості та поняття здорового способу життя. На психічне здоров'я людини теж є різні погляди.
6. Змінення особистості за допомогою терапевтичних впливів, тобто пошук шляхів, як змінити особистість, як підвищити свою компетентність. Є багато психотерапевтичних напрямів, які відрізняються як методами впливу, так і поглядами автора на особистість.
Ефективність теорії можна оцінити за такими параметрами:
1) наскільки її положення можна перевірити;
2) якою мірою теорія стимулює психологів проводити подальші дослідження;
3) наявність внутрішніх суперечностей;
4) економність, тобто кількість понять і концепцій в теорії;
5) широта охоплення, тобто на яку кількість поведінкових проявів її можна перенести;
6) здатність допомогти людям зрозуміти їхню поведінку та розв'язати проблеми.
2.2. Поведінкові теорії.
Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього закономірно виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними у процесі спрямування людей на досягнення цілей організації? У дослідженнях щодо відповіді на таке запитання можна виділити три підходи:
1) підхід з позиції особистих якостей керівника;
2) поведінковий підхід;
3) ситуаційний підхід.
Підхід з позицій особистих якостей керівника. В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позіції особистих якостей є:
1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні;
2) визначення способів виховання таких особистих якостей.
В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; впевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що:
по-перше, не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам;
по-друге, один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості.
На закладі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.
Поведінковий підхід. Згідно поведінкового підходу до лідерування результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування. Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на робітників організації.
При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються. Яких саме факторів:
-особистих якостей керівника;
-особистих якостей підлеглих;
-завдань та дій, які вони виконують тощо.
Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму.
2.3. Теорія індивідуалізованого лідерства.
Індивідуальне лідерство, – суб’єктом прояву лідерства виступає окрема особистість. Прояв може здійснюватися як безпосередньо по відношенню до себе (саморозвиток особистості), так і до інших особистостей.
Інституційне (або організаційне) лідерство, – суб’єктом прояву лідерства виступає організація. Прояв може здійснюватися як безпосередньо по відношенню до себе (саморозвиток організації), так і до інших організацій.
Таким чином, лідерство однієї особистості (по відношенню до власного життя чи діяльності групи) є індивідуальним. Відповідно лідерство групи людей (по відношенню до розвитку власної організації чи діяльності інших організацій) – є організаційним. У першому випадку ми говоримо про лідера-особистість, у другому про лідера-організацію.
К.Манфред, аналізуючи характеристики організацій-лідерів, стверджує, що такі організації: "Мають сфокусований спектр продукції. Дуже чуттєві до навколишніх. Згуртовані, з сильною культурою, спільним баченням світу та системою мислення. Є прихильниками розподіленого лідерства, заохочуючи лідерство на всіх рівнях організації. Підтримують постійні інновації, які є джерелом організаційного життя. Заохочують оптимістичний настрій співробітників. Розуміють значущість задоволення клієнтів. Продукують культуру навчання, реальності помилок, сприйняття різностороннього мислення та дій. Продукують наявність системної перспективи, формування синергетичного ефекту. Не ризикують без достатніх підстав та оцінюють показники результативності".
Серед особистісних характеристик, детермінуючих характер лідерства, дослідники виділяють:
• уявлення політика про самого себе, якість самооцінки;
• мотивацію, що визначає політичну поведінку;
• систему політичних переконань;
• стиль прийняття політичних рішень;
• стиль міжособистісних відносин;
• стійкість до стресу.
2.4. Ситуаційні теорії.
Головний недолік усіх поведінкових теорій лідерства – це намагання визначити єдиний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з лідерства показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.
Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.
В моделі Ф. Фідлера враховані три фактори:
1. характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);
2. структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, можливість структуризації тощо);
3. посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).
При цьому Ф. Фідлер вважав (базові положення теорії), що:
• стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним);
• керівник не здатний пристосувати свій стиль керівництва до умов конкретної ситуації;
• необхідно призначати керувати підрозділом менеджера, стабільний стиль якого найбільше відповідає ситуації у цьому підрозділі.
Такий підхід, на думку Ф. Фідлера, забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.
Для визначення особистих якостей керівника (його стабільного стиля керування) Ф. Фідлер запропонував проводити опитування керівників. Опитування має на меті з’ясувати ставлення керівника до підлеглого, з яким той менш за все хоче працювати (найменш привабливий колега – НПК). Логіка оцінки результатів опитування є такою:
• керівник, який порівняно доброзичливо характеризує НПК, як правило, орієнтований на людські відносини, уважно ставиться до підлеглих;
• керівник, який жорстко негативно описує НПК, в основному зосереджений на завданні і мало стурбований людськими аспектами в управлінській діяльності.
Модель Ф. Фідлера передбачає, що:
• відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;
• завдання може бути структурованим і не структурованим;
• посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.
Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих стилів керування. Залежно від рейтингу НПК змінюється і стиль ефективного керування. Тобто менеджера з певним ставленням до НПК слід призначати керувати підрозділом з відповідною комбінацією ситуаційних факторів.
Теорія “життєвого циклу” П. Херсі і К. Бланшара. В основу теорії “ життєвого циклу” покладено гіпотезу, що ефективність стиля керування залежить від ступеня “зрілості” виконавців (підлеглих).В рамках цієї теорії під “ зрілістю” розуміється:
• здатність підлеглого нести відповідальність за свою поведінку;
• бажання досягти поставленої перед ним мети;
• освіта та досвід щодо конкретного завдання, яке необхідно виконати.