 |
|
Типологія становлення саморегуляції особистості курсанта.
Становлення людини відбувається постійно, розширюється взаємодія із середовищем та її сфери, діапазон і характер саморегуляції, розвивається свідомість. Мірою становлення та розвитку саморегуляції особистості у її прямуванні шляхом соціального самоствердження є зростання значущості соціальних ролей та функцій. У цьому контексті морально-релевантна становлення вступника є етапом його громадянського самоствердження. Соціальне становлення курсанта є етапомстановлення його як офіцера. Повне, всебічне, морально-релевантне та успішне становлення курсанта є, власне кажучи, визнанням адекватності його можливостей до саморегуляції вимогам соціальних і соціально-психологічних ролей в умовах навчання і, таким чином, його підготовленості до засвоєння програми відповідного курсунавчання.Становлення випускника інституту у первинній офіцерській посаді є мірою його спроможності до саморегуляції, ствердження як офіцера-майстра.
За даними нашого дослідження становлення особистості курсанта здійснюється у різних формах. Загалом, у контактній групі, первинному колективі, прагнення особистості можуть бути спрямованими на розширення сфер взаємодії із соціальним середовищем та його перетворення, і, тим самим, забезпечення всебічного розвитку власної індивідуальності, і, навпаки, на звуження цих сфер і пристосування до їх вимог. У першому випадку має місце активна саморегуляція у другому - пасивна. Рівень соціальної значущості, корисності спрямування саморегуляції дозволяє оцінювати її як морально-релевантну, або - ні. Така оцінка залежить від взаємодії багатьох чинників, серед яких особлива роль належить характеру та мірі, якою особистість курсанта впливає на оточення, а також, меті та мотивації поведінки. Зокрема, в залежності від спрямування та змісту мотивів і цілей саморегулювання особистість може бути зорієнтована альтруїстично або егоїстично, на інших або на себе і т.ін. Саморегулювання характеризує також стиль, спосіб поведінки і взаємодії особистості із оточенням.
Зрозуміло, типологія становлення саморегуляції курсанта є різною, оскільки особистість звичайно прагне до самореалізації у різних сферах, офіційних і неофіційних стосунках у колективі, соціальному середовищі та на різних рівнях спілкування; по горизонталі, серед рівних, по вертикалі, серед старших, начальників молодших, підлеглих.
Успішність становлення саморегуляції курсанта може бути різною, що певним чином позначається на психічному стані курсанта, а також, соціальному контактному середовищі, колективі.
Критерії успішності становлення саморегуляції курсанта.
Які ж критерії успішності даного процесу? Їх можна виділити у дві групи: зовнішні та внутрішні, - за ознаками проявів змісту самореалізації курсантів, виокремленному у дослідженні.
Характеристикою групи внутрішніх критеріїв становлення саморегуляції , їх невід'ємною рисою та атрибутом є усвідомлено-мотивована самоактивність особистості. Тому, внутрішніми критеріями феномену становлення саморегуляції курсанта розглядались потреба у самореалізації, мета та мотиви даного процесу, прояви механізмів саморегуляції. Також, внутрішнім, особистісним критерієм успішності становлення саморегуляції була позитивна самооцінка особистістю перебігу та результатів даного процесу. Крім того, задоволеність або незадоволеність індивіда своїм положенням у рольовій структурі колективу, результатами своєї діяльності виступала також внутрішнім показником успішності становлення саморегуляції .
Водночас, зовнішні критерії становлення саморегуляції виявлялись за рівнем, широтою, стійкістю та спрямованістю актуалізованих прагнень особистості, сферами, засобами, формами її самореалізації. До зовнішніх критеріїв успішності становлення саморегуляції були віднесені: ефективність, результати діяльності та поведінки курсантів (успішність, дисциплінованість, участь у громадській роботі, показники у спорті та ін.), авторитет, положення у рольових, офіційній та не офіційній структурах стосунків (рис. 4.1) у колективі та ін. Проявом цих критеріїв слугувало визнання з боку керівників, старших, інших курсантів.
Рис. 4.1 Положення курсантів у неофіційній структурі стосунків
Проте, для визначення успішності процесу становлення саморегуляції курсантів цих критеріїв було не достатньо. Так, наприклад, у кожному курсантському колективі виявлено від 10%, до 15% курсантів, які, з огляду на зовнішні показники, успішно самореалізують себе у колективі: займають високе положення в системі офіційних стосунків колективу (деякі заступники командирів взводів, командири відділень), мають авторитет у взводі, успішно опановують навчальну програму і т.ін. І все-таки вони не вважають, що їх прагнення до самовияву реалізується успішно, оскільки їх домагання за рівнем і широтою відрізняються від досягнутого. Потреба у самореалізації цієї частини курсантів значною мірою задовольнялась за рахунок офіційної сфери стосунків, проте, серед них були невдоволені дискомфортом у міжособистісному спілкуванні у своєму колективі, а часом у діловій, офіційній сфері.
Отже, успішність розглянутого процесу становлення саморегуляції характеризувалась мірою збігу першої та другої групи критеріїв у конкретному акті самореалізації особистості.
Якісні характеристики критеріїв успішності становлення саморегуляції були різними, навіть полярними, в залежності від ціннісних орієнтацій особистості та соціального середовища, зокрема, були виявлені якісно-змістові характеристики становлення саморегуляції, позитивного спрямування (гарна успішність, дисциплінованість, чесність, зібраність і т.ін.). Водночас у становленні, яке стихійно складалось у мікрогрупах, вони були протилежно іншими, негативного спрямування, наприклад, приховування, суперечки з молодшим начальницьким складом, порушення
Одним із чинників саморегуляції курсантів, який впливає на її характер та успішність, є авторитет. Зокрема, успішність становлення саморегуляції морально-релевантного спрямування знаходиться у прямій залежності від об'єктивної сторони авторитету. Положення курсанта у системі офіційних стосунків у колективі, як посадової особи молодшого начальницького складу, створює йому додаткові можливості не тільки впливати на інших, але і для прояву власної індивідуальності. Особливо помітно впливає на становлення саморегуляції курсанта моральний, особистісний бік авторитету. За відсутності цього складника авторитету, а також, коли курсант має негативний моральний авторитет, його самореалізація у колективі не буває успішною, крім, мікрогруп негативного спрямування, де таке можливе.
Загальна залежність становлення саморегуляції курсанта від авторитету його особистості може бути сформульована у такий спосіб:
1. курсант має позитивний авторитет і, відповідно, саморегуляцію спрямовану на морально-релеватні цінності;
2. курсант має негативний авторитет і його саморегуляція морально не релевантна, неуспішна, інколи, асоціальна;
3. Коли особистості бракує авторитету, становлення її саморегуляції не може бути успішним. Внутрішня налаштованість на те, щоб не виявляти власної активності, тягне за собою становлення саморегуляції, яке може бути як успішним, так і неуспішним.
Що переважає та домінує у становлення саморегуляції людини: індивідуально-особистісна, індивідуалістична або алоцентрична спрямованість самосвідомості та мотивації; прагнення ствердити себе та досягти визнання за будь-яку ціну, будь-якими засобами та способами саморегуляції; зорієнтованість на морально-релевантні принципи; спрямованість на отримання задоволення від визнання іншими її чеснот; отримання кінцевих суспільно-значущих результатів власної діяльності; особистісна мета підкорити собі інших, піднятися над ними або допомагати їм; зробити свій внесок у загальну справу і т.ін., - все це визначає суспільну значущість особистості, вагомість її діяльності, поведінки та відповідний характер ставлень до неї.
Таким чином, становлення саморегуляції особистості курсанта - це процес її цілеспрямованої взаємодії з безпосереднім соціальним оточенням, в якому реалізується прагнення виявити свої можливості у діяльності, виконанні різних соціальних і соціально-психологічних ролей та спілкуванні для досягнення певних результатів,ставлень інших та їх визнання, з метою набути суспільну та особистісну значущість, розвинути власну індивідуальність.