 |
|
ЦИФРОВИЙ ФОРМАТ ЯК ТЕХНІЧНА ОСНОВА СУСПІЛЬНОГО МОВЛЕННЯ
Уже більше 15 років точаться розмови навколо зміни національного мовлення на території України. Беручи приклад з країн Європи, медіаспільнота впевнена, що саме суспільне мовлення повинно замінити державне та приватне чи хоча б існувати поруч з ними, як повноцінний мовник. Одну з актуальних проблем вбачають в технічному аспекті, а саме у введені цифрового формату, на основі якого і працюють суспільні телерадіокомпанії світу. До того ж цей саме технічний перехід обростає завдяки ЗМІ все більшими міфами та здогадками, які в першу чергу стосуються введення нового необхідного обладнання та його дороговизни.
Цифрове мовлення – це новий тип технологiї мовлення, що передає iнформацiю про картинку та звук в байтах. Таким чином цифровий мовник може передавати набагато бiльше iнформацiї нiж це можливо при використаннi аналогової технологiї, до того ж пропонує покращену якiсть зображення та звуку. Воно також є бiльш ефективною технологiєю для мовникiв, оскiльки останнi за її допомогою можуть передавати бiльше нiж один сигнал одночасно [1]. Перехід до цифрового мовлення дає значне збільшення кількості телерадіо каналів, покращення якості зображення й звуку, розширення функціональних можливостей телевізійних систем [2, с. 3].
Таким чинном, об’єкт дослідження – цифровий формат мовлення, що набуває все більшої популярності в усьому світі.
Предметдослідження єоснови створення та функціонування суспільного мовлення, зокрема технічні.
Метацього дослідження – визначити особливості цифрового формату як технічної основи суспільного мовлення та наголосити на його використанні на території України.
Цифрове телебачення – це галузь телезівійної техніки, в якій передача, обробка й зберігання телевізійного сигналу здійснюється у цифровій формі. Використанням методів та засоби цифрового телебачення – це нова сходинка розвитку техніки, що забезпечує ряд переваг щодо аналогового:
· збільшення стійкості до перешкод трактів передачі й запису телевізійних сигналів;
· зменшення потужності передавачів телерадіомовлення;
· значне збільшення кількості телепрограм, що передаються в тому ж частотному діапазоні;
· покращення якості зображення і звука в телевізійних цифрових приймачах з звичайною стандартною роздільною здатністю;
· створення телевізійних систем з новими стандартами роздільної здатності зображення (телебачення високої чіткості HD, 3D, 5D, 4K);
· розширення функціональних можливостей студійної апаратури, що використовується при підготовці й проведенні телепередач;
· передача в телесигналі різної додаткової інформації, перетворення телевізійного приймача в багатофункціональну інформаційну систему;
· створення інтерактивних телесистем, при використанні яких глядач отримує можливість впливати на програму.
Ці переваги обумовлені як самими принципами, що властиві цифровому мовленню, так і наявністю різних алгоритмів, схемних рішень й потужної технологічної бази для створення відповідних пристроїв [2, с. 5].
Цифрове мовлення використовує як мінімум три базових стандарти. Найбільш поширений – DVB разом зі своїми модифікаціями, який був ініційований конгломератом європейських інституцій, так чи інакше причетних до телерадіомовлення, а саме EBU (European Broadcasting Union), ETSI (European Telecommunications Standards Institute) і CENELEC (European Committee for Electrotechnical Standardization). Зараз він використовується або тестується в десятках країн більш ніж 300 компаніями.
Згідно із задумом, DVB Project був створений для того, щоб полегшити роботу розробникам і виробникам техніки, а головне знизити витрати. В ідеалі планувалося уніфікувати техніку і мовлення таким чином, щоб будь-якої переробки обладнання, передавальних станцій не було потрібно взагалі.
Основні варіанти стандарту DVB включають DVB-S (перше покоління стандарту для супутникових систем), DVB-C (цифрова кабельна система) і DVB-T (стандарт для наземного мовлення). Крім того, існують такі варіанти, як DVB-H (стандарт для портативних медіапристроїв), DVB-S2 (друге покоління стандарту для супутникового мовлення), DVB-DATA (стандарт передачі цифрових даних) тощо.
В Україні сьогодні деякі приватні компанії пропонують скористатися стандартом DVB-T2 – друге покоління стандарту DVB-T, що покликаний збільшити як мінімум на 30% ємність мереж цифрового ефірного телебачення в порівнянні з DVB-T при тій же інфраструктурі мережі і частотних ресурсах. У ньому використовується стандарт стиснення відео MPEG-4 AVC з модуляцією OFDM. Максимальна швидкість потоку може досягати 50 Мбіт/с. DVB-T2 є останнім в сімействі стандартів DVB цифрового ефірного (наземного) телебачення, так як, запевнює гендиректор Російської телерадіомережі А. Романченко, фізично неможливо реалізувати більш високу швидкість передачі інформації в одиниці спектру [3].
Більш технічно розвинена Японія, відкинувши стандарт DVB, вибрала свій власний цифровий шлях — стандарт ISDB (Integrated Services Digital Broadcasting). Бразилія використовує локальну модифікацію японського стандарту — SBTVD (Sistema Brasileiro de Televisão Digital), що швидше за все, на думку Р. Бойко, більше ніколи і ніде не буде використовуватися. США теж пішли своїм шляхом, створивши стандарт ATSC, який був прийнятий й їх найближчими сусідами Канадою і Мексикою, а також Південною Кореєю [4].
Перехiд України вiд аналового на цифрове мовлення був закрiплений мiжнародною угодою пiдписаною у 2006 роцi в Женевi. Незважаючи на те, що всі українські телеканали сьогодні здійснюють аналогове мовлення. В Києві експериментально ведеться трансляція телеканалів в стандарті DVB-T. Відсутність досконального плану переходу на цифрове мовлення з аналізом існуючого медіапростору та його потреб в сукупності з економічною кризою та зміною влади призвели до досить різких рухів регулятора в процесі запровадження ефірного цифрового мовлення.
Так, з 2006 року регулятор змінював, як стандарт стиснення відео, так і стандарт мовлення, обравши зрештою найновіший стандарт DVB-T2. На додачу регулятор вирішив боротися з піратськими приймачами і ухвалив рішення про те, що ефірне цифрове телебачення транслюватиметься в закодованому режимі, що суттєво звужує можливість споживачів у виборі приймаючого обладнання. Процес переходу на цифру супроводжується численими скандалами, пов'язаними як з вибором провайдера ефірної цифрової мережі, який забезпечуватиме трансляцію сигналу, так і розподілом місць в мультиплексах (фізичний діапазон частот, на якому транслюється пакет телеканалів) — ним став ТОВ «Зеонбуд», засновником якого є офшорна компанія. Також з численними наріканнями проведено конкурси на загальнонаціональне мовлення та перший конкурс на регіональне мовлення, в наслідок якого в ефір не потрапили телекомпанії-ветерани. Голосування по повторному регіональному комплексу було проведено 12 вересня 2012 року, переможцями якого стали 25 компаній Починаючи з 2015 року, планується, що всi канали України будуть транслюватися тiльки в цифровому форматi [1; 5].
Отже, цифровий формат зі своїми різноманітним стандартам, який є технічною основою суспільного мовлення у світі, створений задля спрощеної, з точки зору фінансів та технічного обладнання, й поліпшеної передачі звуку та зображення. Він має безперечні переваги перед аналоговим мовлення, що практикується й досі на українських медіатеренах.
Література
1. Що таке цифрове телебачення?– [Електронний ресурс] : web-сайт // Індустріальний телевізійний комітет. – Режим доступу: http://www.digitaltv.net.ua/info/what. – Назва з екрану. 2. Смирнов А. Основны цифрового телевидения: Учебное пособие. – М.: „Горячая линия – Телеком”, 2001. – 224 с.: ил. 3. Балашова А. Если появится новая востребованная услуга, люди потратятся [Электронный ресурс] : web-сайт // Коммерсант. – 2012. – 26 апр. – Режим доступа: http://www.kommersant.ru/pda/kommersant.html?id=1922997. – Загл. с экр. 4. Бойко Р. Цифровое вещание: все по разному [Электронный ресурс] : web-сайт // Подбери TV. – Режим доступа: http://www.podberi.tv/review/460. – Загл. с экр. 5. Ліцензування телерадіомовлення [Електронний ресурс] : web-сайт // Дистанційний курс Інституту Медіа Права. – Режим доступу: http://medialaw.in.ua/go.php/1/content.php/cid/30. – Назва з екрану.