 |
|
Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання
Характерною особливістю лексичної системи української мови, як і інших мов, є безперервний її розвиток, у якому взаємодіють як власне мовні, так і позамовні чинники, що зумовлюють зміни в її лексичному складі. Ці зміни неоднаково охоплюють увесь словниковий склад мови. Найменшою мірою вони торкнулися основного складу мови, її ядра, тобто тих слів, що належать до шару загальновживаної лексики, яку використовують усі, хто розмовляє українською мовою. Ці слова зрозумілі кожній людині незалежно від освіти, професії, роду занять, соціального стану чи місця проживання. Вони з’явилися у мові в найдавніший період її розвитку, пережили віки і продовжують функціонувати без істотних змін у сучасній мові. Найстійкішими щодо змін є слова-назви на позначення предметів, явищ, абстрактних понять, ознак, числових понять, дій, станів, процесів, тобто слова із властивим їм номінативним лексичним значенням (вони належать до повнозначних частин мови — іменників, прикметників, числівників, дієслів та прислівників). Це і слова, що замінюють інші лексичні одиниці, вказуючи на предмети, ознаки, кількості (йдеться про займенники, або займенникові слова), і ті, які служать засобом зв’язку між повнозначними словами (прийменники та сполучники), і, врешті, ті, за допомогою яких передаються різноманітні модальні й емоційно-експресивні відтінки значень слів і речень (частки та вигуки).
Загальновживані слова є невичерпним джерелом творення нових лексичних одиниць за допомогою словотвірних засобів, що засвідчують динамічні процеси у розвиткові лексичної системи мови, зокрема розширення її словникового складу. Крім того, у мові з’являються і нові слова для позначення нових понять, що означають предмети у найширшому їх розумінні, суспільні явища і процеси, поняття зі сфери духовної і матеріальної культури, науки, техніки, освіти тощо. Водночас у лексичному складі мови спостерігається й інший процес, а саме: деякі слова або окремі значення слів з плином часу поступово виходять з ужитку чи перебувають на його периферії або через зникнення понять на певному етапі розвитку мови, або через інше їх позначення в сучасній мові. З цього погляду розрізняють активно вживану лексику і пасивну.
| До активно вживаноїлексики належать не лише загальновживані слова без помітної застарілості чи новизни, а й терміни, професіоналізми, які мовець вживає, розуміє і розпізнає. Однак цей показник значною мірою залежить від загального культурно-освітнього і духовного рівня мовців, їхніх зацікавлень тощо. Тому слід розрізняти поняття активно вживана лексика й активний запас слів окремих носіїв мови. | ||||
| До пасивної лексики належать застарілі слова (історизмита архаїзми) і нові слова, що ще не набули у мові загальновживаногохарактеру, — неологізми. | ||||
| У складі застарілих слів виразну групу становлять історизми — слова, які вийшли з активного вжитку в сучасній українській мові у зв’язку з тими змінами, які відбулися в суспільно-політичному, економічному, духовно-ідеологічному, культурно-освітньому житті українського народу. | ||||
| До історизмів належать, зокрема, такі основні тематичні групи назв: · назви для позначення класового розшарування суспільства:боярин, дворянин, князь, поміщик, кріпак, смерд, челядь; · назви не існуючих у наш час установ і організацій та назви адміністративних посад: слобода, волость, земство, ратуша, гетьман,гетьманщина, війт, воєвода, староста, курінь, курінний, підскарбій, обозний, сотня, городовий, соцький, кошовий, магістрат; · назви старовинної зброї, амуніції та військових регалій: пістоль, рогатина, колчан, булава, бунчук, лук, таран, лати, пернач,шолом, праща; · назви старовинних монет, грошових одиниць: гривеник, четвертак, копа, півкопи,осьмак, червінець, шаг, шеляг, карбованець,купон; · назви старовинних одиниць виміру і ваги: аршин, ківш, чисниця, корець, око, волока, корх, сажень, лікоть, фунт, пуд, пасмо, десятина, полуланок, гарнець; · назви знарядь праці, що вийшли з ужитку в сучасному господарюванні: мотика, било, рало, борона, плуг, соха, макогін, ступа,драч, кайло, чепіга; · застарілі назви професій: машталір,чинбар, кушнір, бондар, чумак, кожум’яка, ключник, дігтяр, мечник, лавник, писар; · назви одягу, взуття, прикрас: кобеняк, очіпок, плахта, жупан,свита, сіряк, сап’янці, гривна, пектораль, джерга; · назви податків: колодне, гребельне, комірне, колон, осадне, шляхове, подушне, осип. | ||||
Історизми можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій, а також з набуттям нового значення чи з наданням слову стилістичного забарвлення. Наприклад, поширеним у давньоукраїнській мові було слово гривна для позначення грошової одиниці та нашийної прикраси. Упродовж наступних періодів у розвитку української мови це слово в обох значеннях функціонувало вже як застаріле, оскільки існували інші грошові одиниці (пор. червонець, карбованець). У сучасній літературній мові розрізнення значень позначено орфографічно (відповідно:гривня і гривна). У значенні грошової одиниці слово гривня стало активно вживаним, а гривна так і залишилося словом пасивного вжитку.
На відміну від історизмів, архаїзмипозначають предмети в широкому розумінні, явища, ознаки, дії, процеси, які існують у різних сферах стосунків і відносин, між людьми, у побуті, духовно-матеріальній культурі сучасного суспільства, однак мають інші назви, а отже, виступають як синонімічні відповідники останніх. У їхньому складі можна виділити кілька груп:
· власне лексичні, що мають сучасні синонімічні назви для позначення відповідних понять: брань «битва», ланіти «щоки», перст«палець», галити«радіти», правотар «адвокат», атрамент «чорнило», глагол «слово», глаголити, ректи «говорити» тощо;
· лексико-фонетичні,що відрізняються від сучасних назв фонетичним вираженням: пашпорт «паспорт», вражий «ворожий», глава «голова»,длань «долоня», брань «боротьба», прах «порох», піїт «поет», вольний «вільний», се «це», сей «цей», яко «як» тощо;
· лексико-словотвірні, що відрізняються від сучасних назв словотвірними елементами: возсіяти «засяяти», велій «великий», вої «воїни», імати, йняти «мати», небеса «небо», тілеса «тіла», словеса «слова», предстати «постати» тощо;
· лексико-семантичні, що поряд із активно вживаними в сучасній українській мові значеннями мають і застарілі значення: небіж«син брата або сестри, племінник» є активно вживаним, а в значенні «бідолаха, сердешний, неборак» — архаїзм; живіт «частина тіла людини» і архаїзоване значення — «життя» тощо.
Від загальновживаних слів архаїзми відрізняються не лише формальним звуковим складом, а й стилістичним забарвленням. Тому їх використовують у сучасних книжних стилях, передусім у художньому і конфесійному, з яскраво вираженою стилістичною настановою як засіб для створення колориту певної епохи, стилізації мови персонажів, їх соціальної характеристики тощо.
До пасивної лексики належать і нові слова, що не стали здобутком якнайширших кіл носіїв літературної мови, — неологізми. Їх поява в мові зумовлена потребою назвати все те, що досі не мало власного найменування у мові, або надати існуючим словам незвичного, оригінального характеру, нерідко зі стилістичною метою увиразнити щось, надати відтінку застарілості чи осучаснити, надати новоствореним словам емоційно-експресивного забарвлення тощо. Виникнення неологізмів зумовлюється, таким чином, різними потребами життя і розвитку суспільства. Потреба у нових словах особливо відчутна в період національного відродження, коли зростає роль свідомого, цілеспрямованого творення слів на народнорозмовній основі, і передусім це помітно в науковій термінології. Колись новотворами в українській термінології були, наприклад, терміни на позначення усіх частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук. Нині це вже загальновживані терміни.
Неологізми бувають загальнонародні (загальновживані) й індивідуально-авторські (оказіоналізми).
| Слова-неологізми, які утворено від питомо українських або давно засвоєних запозичених коренів за допомогою властивих українській мові словотвірних засобів, з часом поповнюють загальномовний словник, а отже, набувають ознак загальновживаних слів. Саме тому слова сприймаються як нові доти, доки вони повністю не засвоїлися як активно використовувані та не набули загальновживаного характеру. На початку XX ст., наприклад, неологізмами були такі тепер загальновживані слова, як внутрішній, зовнішній, народний, представник, винахідник, перекладач, дописувач, пізнання, незалежність, письменниця, звіт, стосунок, поступовий, чинник, мрія та ін. | ||||
Але не всі неологізми з часом уходять до активного загальномовного словника. Виняток становлять більшість індивідуально-авторських новотворів, які називають оказіоналізмами і які створені для певного контексту як виразні стилістичні засоби. Наприклад: Бджолиність золота гуде... Лугів роздолище безкрає Буяє цвітом (А. Малишко). Слова бджолиність та роздолище є оказіоналізмами, і хоч вони утворені за продуктивною в українській мові словотвірною моделлю, проте їх не фіксують загальномовні словники. Проте всі ці новотвори відіграють неабияку стилістичну роль у художньому стилі, передусім у поетичному мовленні. Ефективність їх уживання визначається умінням автора знайти незвичні поєднання коренів відомих слів з афіксами, майстерно вжити їх з іншими словами у певному контексті, надавши йому незвичного стилістичного характеру за рахунок новотворів.
| Застарілі й нові слова (неологізми). |
| Розділ: Мова - Жанр: Лексикологія. Фразеологія |
| Застарілі слова, тобто такі слова, які нині вийшли з ужитку поділяються на дві групи. Архаїзми – слова, які в процесі мовлення були замінені більш сучасними, оскільки явище, дія чи предмет, який вони називали, широко використовується. Наприклад, старослов’янське слово «десниця» означає права рука, а «шуйця» - ліва. Тому лівшу в давнину називали «шульгою». Зараз це не таке вже й рідке прізвище серед українців. «Глагол», яке в російській мові закріпилося за дієсловом, в старослов’янській мові означало просто будь-яке «слово». Тобто «глаголити» означало «говорити». Багато архаїзмів належать до періоду Київської Русі та часів Козаччини. Тоді спудеї (студенти) зело (дуже) лєпо (гарно) глаголили (говорили) як піїти (поети). Друга група застарілих слів – історизми. Ці слова виникають і виходять із ужитку разом із певними явищами, соціальними устроями, речами. Князі, джури, виборні, сотники, гетьмани, парторги, комісари – вже давно у минулому. Лише у двадцятому столітті двічі значний масив лексики перейшов у історизми. У двадцятих роках, під час боротьби за незалежність України, зникли з активного вживання царі, князі, купці, управителі, дворяни, так само як і багато назв побутових речей, наприклад, штиблети, гасова лампа, порохівниця, личаки. Короткий свій вік прожили слова: «петлюрівці», «махновці», «УНР», «ЗУНР», «Центральна Рада». В дев’яностих роках ХХ століття та сама доля спіткала слова: п’ятирічка, соцзмагання, передовик, комсомолець і т.д. Натомість постійно виникають і засвоюються мовцями нові слова – неологізми. Проте дуже швидко новостворені слова можуть перейти в розряд активної лексики. Наприклад, десять років тому неологізмом було слово «мобільний телефон», потім, як побілки стали поширеним явищем, їм на зміну прийшли «кпк», «смартфони», «комунікатори» з великою кількістю можливостей, таких як «блютуз», «інфрачервоний порт», передачею інтернет даних тощо |
| Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. |
| Розділ: Мова - Жанр: Лексикологія. Фразеологія |
| Порівняймо два речення: 1. Автомобіль виїхав за місто в поле. 2. Хіба це автомобіль – це ж равлик якийсь, черепаха, застряг серед дикого поля! Хоча слова в обох реченнях вжиті одні і ті ж: автомобіль, поле, однак вони відрізняються одне від одного емоційним забарвленням, тобто настроєм, з яким вони вимовляються, почуттями, які вони викликають у слухача або читача. Перше речення складається з нейтральної лексики. До речі, більшість слів саме такими і є. Проте у певних мовленнєвих ситуаціях, як от в наведеній в другому реченні – слова стають емоційно забарвленими. Таке забарвлення називається контекстним або ситуативним. Вміння письменника створити такий контекст, у якому слово набуде протилежного звучання, яскраво демонструє Тарас Шевченко в рядках поеми «Кавказ»: «Слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам царям слава». Вислів «цар-батюшка» або в шевченковій інтерпретації «батюшка-цар» в царській Росії мав позитивне емоційне забарвлення, викликав замилування, патріотичні почуття. Проте розташувавши епітет ««батюшка-цар» в одному ряді із собаками, адже хорт – це мисливський пес, поряд із псарями (тими, хто доглядає собак), автор нівелював величне і пафосне сприйняття царя |
| Нейтральна й емоційно забарвлена лексика (продовження). |
| Розділ: Мова - Жанр: Лексикологія. Фразеологія |
| Читати почат статті "Нейтральна й емоційно забарвлена лексика". До другої групи емоційно забарвлених слів належать власне слова, які самі виражають почуття й емоції: 1. Назви почуттів: радість, щастя, задоволення, горе, сум, журба, надія, безнадія, любов, ненависть; 2. Слова, що виражають оцінку (негативну чи позитивну): хороший, поганий, добрий, злий, нікчемний, грандіозний. 3. Слова, що набули емоційного забарвлення через афікси (суфікси, префікси – пестливості чи згрубілості): машина, машинка, машинерія, рука, ручище, рученька; 4. Поетична лексика, втому числі й символи: орел сизокрилий, ластівочка, тополя, калина. 5. Слова дитячого мовлення: цяця, ляля, їстоньки, вава. 6. Лайливі слова: дурень, тупака, зараза. Лайливу лексику краще не вживати, адже думку висловити можна і не ображаючи співрозмовника. Однак інколи вона може бути яскравою характеристикою персонажа. Маленька Яришка, сестра Яви Реня, головного героя твору Всеволода Нестайка «Тореадорі з Васюківки», говорила: «Думаєш… думаєш… я тобi повiгила, що ти подагував? Я знала, що ти жагтуєш… загаза чогтова! …» В цьому реченні яскраво поєднались і дитяча мова (дівчинка ще не вимовляє «р») і лайлива лексика. |
| Поняття про стійкі сполуки слів і вирази |
| Розділ: Мова - Жанр: Лексикологія. Фразеологія |
| Мовлення (на письмі – мова) подібна до конструктора, де деталями виступають окремі слова. В деяких випадках ми користуємось окремими словами-деталями, щоб висловити свою думку, і заміна кожного слова викличе зміну смислу всього речення. Наприклад: Я працюю на комп’ютері. Ти їхав на автомобілі. Батько зробить фотографію. Проте доволі часто певні слова поєднуються одне з одним і працюють вже не окремо, а в сполуці, які отримали назву стійких. Наприклад, ми говоримо завжди: брати участь ( до речі, будьмо уважні, не "приймати участь" (як у російській мові), а саме «брати»), дякуємо вам ( так само, не "дякувати вас" (як в російській), мати на увазі, домогтися зрушень тощо. В процесі мовлення деякі надто влучні вислови настільки сплавились, що їх окремо вже є не вживають. Коли говориш слово «байдики» продовження виникає мимовільно «бити». Такі сполуки отримали назву фразеологізмів, або ідіом. До речі, «байдики бити», як і більшість фразеологізмів, за значенням дорівнює одному слову – ледарювати. До стійких належать також вислови видатних людей, які ще називають крилатими фразами: «Бути чи не бути?» Вільяма Шекспіра, або «Учітесь, читайте, і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…» Тараса Шевченка. |
Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»
Інше визначення: фразеологізми — (фразеологічні звороти) стійкі словосполучення, які сприймаються, як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.