 |
|
Вимоги до уроків на яких вивчається орфографічний матеріал
Формуючи знання, уміння і навички з орфографії, слід брати до уваги, що кожен урок, присвячений цьому завданню, існує не сам по собі, а є певною ланкою в системі інших уроків. На кожному уроці ставиться цілком конкретна мета щодо формування знань, умінь і навичок з орфографії, кожен урок мусить містити елементи новизни, бути вищою сходинкою у становленні правописних навичок.
У зв'язку з визначеними в дидактиці типами і структурою уроків слід зазначити, що у початкових класах найбільш поширеними є комбіновані уроки. На одних з них подаються нові знання й формуються відповідні орфографічні уміння, на інших — проводиться робота над закріпленням знань і удосконаленням відповідних правописних умінь. У практиці навчання є також узагальнюючі й контрольні уроки.
У методиці визначилися такі вимоги до уроку мови:
1. Засвоєння нових знань, їх застосування у мовленнєвій практиці, розвиток і виховання школярів зливаються в єдиний процес.
2. Чіткість і внутрішня логіка уроку, його цілеспрямованість, підпорядкованість вирішенню поставленої мети.
3. Урок мови — це передусім урок розвитку мовлення й мислення учнів.
Перша вимога диктує: дидактичний матеріал, дібраний для спостережень за орфографічним явищем, вправи для закріплення, постановка запитань і завдань мають бути спрямовані на розв'язання навчальних, розвивальних і виховних завдань.
Реалізуючи наступну вимогу, учитель має чітко уявляти ті навчальні завдання, які слід поставити на конкретному уроці і які обумовлюють його логіку й структуру. Крім того, необхідно бачити ті взаємозв'язки, які існують між раніше одержаними знаннями і тим орфографічним матеріалом, який вивчається, розуміти лінгвістичну сутність орфограми. Це буде визначальним при доборі дидактичного матеріалу, виборі методичних прийомів пояснення, визначенні системи завдань.
Знання, уміння і навички, якими оволодівають учні, потрібні для розвитку й удосконалення усного й писемного мовлення.
Орфографічна грамотність — одна з основних вимог, яка ставиться до писемного мовлення. Тому вся система навчальних вправ, які пропонуються для виконання в класі і вдома, має бути спрямована на формування умінь орфографічне правильно виражати на письмі власні думки й передавати чужі.
Установка на розвиток мовлення вимагає під час засвоєння орфографічних явищ уваги не лише до писемного мовлення, а й до усного, яке лежить в його основі.
Процес засвоєння нових знань, формування умінь і навичок, розвиток мовлення нерозривно пов'язаний з розвитком мислення учнів. Тому керівництво розвитком мислительної діяльності молодших школярів — одне із завдань, яке має вирішуватись на уроках мови. Щоб забезпечити успішність у розв'язанні цього завдання, учитель має, виходячи з особливостей навчального матеріалу, заздалегідь визначати, які розумові операції сприятимуть його усвідомленню і засвоєнню. Значить, готуючись до уроку, необхідно визначити не лише зміст знань та умінь, над формуванням яких буде проводитись робота, а й ті розумові дії, якими мають оволодіти учні для свідомого засвоєння навчального матеріалу, а також відповідні методи і прийоми навчання, які б активізували розвиток розумової діяльності молодших школярів.
12.1.Перевірка зошитів і робота над помилками.
Систематичний контроль за якістю виконання письмових робіт — важливий стимул розвитку грамотності і писемного мовлення учнів. Усі записи в учнівських зошитах (виправлення помилок, підкреслення, зразки письма, оцінка) треба робити чітко, й охайно червоним чорнилом або пастою. Пропуски помилок, неохайне виправлення, недбало написані зразки букв, цифр, слів перешкоджають розвитку грамотності учнів.
У 1—4-х класах кожна учнівська робота з української (російської) та іноземної мов, математики перевіряється й оцінюється.
Щомісяця оцінка за ведення зошита виставляється в окрему графу класного журналу та в зошиті з поміткою «За ведення зошита».
Усі контрольні письмові роботи: диктанти, перекази, твори, а також, самостійні, творчі роботи, - слід перевіряти до наступного уроку. Оцінки вчитель зобов’язаний поставити в зошити, щоденники (в 3 (2)—4 (3) -х класах) та в класний журнал.
Перевірку слід завершити роботою над помилками (колективною чи самостійною).
Письмова робота над помилками, зробленими в контрольних роботах, проводиться в зошитах для контрольних робіт після їх перевірки, а продовжується закріпленням орфограм на наступних уроках у робочих зошитах.
Кожний вид помилок як з мови, так із математики, вимагає від учителя певного прийому виправлення.
Каліграфічно неправильно написану,букву або цифру вчитель підкреслює і на полях або в окремому рядку наводить зразок правильного її написання.
Для шестирічних і семирічних першокласників під час формування графічних навичок варто не тільки підкреслювати неправильну форму букв, а й обов’язково підправляти їх, показуючи цим, де саме дитина припускається помилки, неправильність нахилу показувати похилою, лінією поряд з буквою, яку написала дитина неправильно.
На полях учитель позначає помилку відповідним умовним значкам: (/) — орфографічна, (Г) — граматична, (V) — пунктуаційна, (М) — мовна. Стилістичні і лексичні помилка підкреслюються в тексті хвилястою лінією. Учнів слід привчати до розуміння позначення (без уживання термінів), зроблених учителем у зошитах.
До виправлення помилок у письмових роботах учнів учитель має підходити диференційовано: у зошитах сильніших учнів ставити помітку на полі в рядку, в якому допущена помилка; середніх — можна підкреслити слово з помилкою, а саме виправлення пропонується зробити дітям самостійно.
Виправляти повністю записи необхідно в зошитах, слабких учнів. Такий підхід до перевірки учнівських зошитів потребує повторного їх перегляду.
13. Види вправ із лексики, методика їх проведення.
Лексичні вправи — це завдання, спрямовані на усвідомлення суті лексичних умінь. Вони активізують і збагачують словниковий запас учнів, виховують у них увагу до слова, його значення, розвивають мислення. Практичний матеріал лексичних вправ дає широкі можливості для виховної роботи на уроках української мови.
При складанні лексичних вправ перед учителем стоять такі завдання: 1) відповідність змісту вправ теоретичним відомостям з лексики, передбаченим програмою; 2) добір лексичних вправ зумовлюється характером навчального матеріалу; 3) лексичні вправи повинні формувати мовленнєві уміння й навички; 4) вправи повинні сприяти розвиткові логічного і художнього мислення учнів; 5) зміст вправ повинен носити виховний характер.
З погляду дидактичних завдань лексичні вправи об'єднуються в кілька типів: 1) з'ясування суті лексичного явища; 2) відшукування виучуваного явища серед слів (у реченні, зв'язному тексті) за зразком чи без нього; 3) добір прикладів, що ілюструють виучуване лексичне явище; 4) групування
14.Вивчення займенника
Займенник е найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники.
Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.
Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення дітей із загальним поняттям про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь оперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також на удосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.
Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:
займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;
займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ї особи ще й за родами;
займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.
Ознайомлення учнів із займенником має важливе значення і для оволодіння наступним граматичним матеріалом, зокрема змінюванням дієслів за особами і числами.
Починається формування поняття про займенник із ознайомленням учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Здійснити це можна так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті: «Вона була тиха і несмілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ніколи нікому не заважала».
Керуючись пізнавальною діяльністю школярів, учитель вдається до евристичної бесіди:
— Чому ви не можете точно сказати, про кого йдеться в тексті?
— Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона» словом «дівчинка». Що тепер вийшло?
— А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки ви про це дізналися?
— Отже, замість якого слова вжите слово «вона»? Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова «дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» і чому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідає на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками.
Розширюючи уявлення школярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, третя особи».
Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множиною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середнього, інші особові займенники форм роду не мають.
Свої знання про займенники учні закріплюють на спеціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника. Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини — ще й рід.
Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.
Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто з відмінюванням.
Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:
займенники змінюються за відмінками;
зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;
решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.
Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою — це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Показати це можна, використавши таблицю відмінювання займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні й дійдуть потрібного висновку.
Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.
Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'являється у займеннику тоді, коли він уживається з прийменником (у нього, але його), в орудному ж відмінку наявність н є постійною ознакою.
Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.
У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні слово, з яким зв'язаний займенник; 2) від цього слова до займенника ставлю питання; 3) за питанням визначаю відмінок займенника. Вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час вивчення дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплять одержані знання про особові займенники.
17.
Залежно від етапу і дидактичної мети роботи над тією чи іншою темою розрізняються такі типи уроків:
1) урок формування умінь і навичок;
2) урок засвоєння нових знань;
3) узагальнюючий урок;
4) урок повторення нового матеріалу (тренувальний урок);
5) комбінований урок.
Структура уроку граматики:
I. Актуалізація опорних знань
Новий матеріал, який вивчається на уроці, обов’язковозв’язаний з тим, що вже раніше вивчали. Знання учнів слід актуалізувати (повторити, поновити).
II. Мотивування навчальної діяльності
Метою цього етапу є зацікавлення учнів вивченням нового матеріалу. Діти повинні пересвідчитись в необхідності засвоєння тієї чи іншої теми.