Здавалка
Главная | Обратная связь

Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну практику



 

Особлива роль римських юристів стала виявлятися після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнарод­них відносин, в міжнародний торговий обмін, що задов­го до появи Риму було характерно для держав, які знаходилися на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Кар­фаген).

Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких однаково могли б перебувати купці різних національностей. На цій підставі перед римськими магіст­рами постала нова проблема - вирішувати спори, що виникають а нових відносин та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.

Старе римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства тому, що базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виключна роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції проявляється в тому, що вони створювали універсальне, світове право, яке увібрало в себе звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був весь світ, однак, в цьому і полягає роль римських знатоків права, які зуміли переробити звичаї міжнародного обігу, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Согриз Лигіз Сіуіііз імператора Юстиніана.

Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випад­ково звертаємося до історії саме римського права. Воно впливало на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що просліджується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.

Завдяки постійному вивченню римського права, в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднуючим фактором багатьох народів, факто­ром спільності їх матеріального та духовного життя.

Першоосновою формування римського права було право загальнолатинське. На первинному етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Однак, як вказує І.А.Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право – jus від правил релігії – fas.

Це був початок творчості знавців права, визнання резуль­татів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божест­венного закону.

Це викликало до життя не тільки власне римське право, яке мало світський характер, але й дало можливість формування у майбутньому світської юриспруденції. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків, як єдиних знатоків права, та підвищив значення світських юристів, які намагалися, на від­міну від перших, давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає рухатися у своєму розвитку досить швидкими кроками.

У другій половині республіканського періоду з'являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася за словами Цицерона у трьох формах:

А) саvеге - вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договори, заповіти тощо), тобто допомога приватним особам у здійсненні договорів;

Б) respondеге - відповіді на запитання приватних осіб з приводу різних юридичних сумнівів;

В) agere - надання порад щодо подання позовів та проце­суального ведення справи.

Але не тільки практична діяльність римських юристів скла­лася як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основ­ним методом якої стало практичне навчання шляхом участі у юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз'яснення того, що відбувалося у судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи -консультування (200 р. до н. є.)

Наприклад, збереглися відомості про існування книги під назвою Тгірertita, що складалася з трьох частин:

а) закони XII таблиць;

б) коментар до них;

в) позовні форму­ли – legis actiones.

Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридич­ної практики, розвивати юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.

Слід зазначити, що юриспруденція згодом вийшла з чисто практичної діяльності і створила досить значну юридичну літе­ратуру. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з'яв­лялися навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окремі приміщення за рахунок держави. Скла­далися навіть юридичні школи, що отримували широке розповсюд­ження, популярність, формувалася і юридична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рішень по окремим спра­вам, аналітичним роз'ясненням окремих юридичних питань.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.