 |
|
Утворення інформаційного масиву
 | |
Малі проекти Середні проекти Великі проекти
Попередня експертиза Основна експертиза Заключна експертиза
| 1. Неформальна процедура відбору інвестиційних проектів. 2.Відбір документів за допомогою анкетування | 1. Оцінка фінансового стану компанії. 2. Аналіз структури інвестицій. 3. Оцінка технічних аспектів. 4. Аналіз комерційних аспектів. 5. Оцінка загальної вартості інвестицій. 6. Аналіз фінансових, інституційних аспектів. 7. Оцінка економічних, екологічних, соціальних аспектів. 8. Розрахунок бюджетної ефективності проекту. | 1. Оцінка за проекту методом еквівалента впевненості. 2. Розрахунок ставки доходу. 3. Аналіз інтегрованого ефекту. 4. Визначення ризиків. 5. Формалізований опис невизначеності проектного інвестування. 6. Розрахунок показників ризику вкладення інвестицій. 7. Оцінка проекту за допомогою методів аналізу ризику інвестицій. 8. Розрахунок ре2йтингу проектів. 9. Проведення пост аудиту оцінки ефективності проекту. |
Рис.1.Утворення інформаційного масиву
2. Оцінки майбутньої економічної, фінансової та бюджетної ефективності проекту.
Ідея будь-якого кладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками корінного завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це питання мусить відповісти кожний інвестор від приватної особи до держави в загалом.
Виходячи з цього, теоретичні засади інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефективності (оцінки привабливості) інвестування.
Найвідоміші методи можна розподілити на три групи:
1. Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними;
2. Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;
3. Методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.
4. За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і зіставляється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямків інвестування, окремих програм (проектів) або об’єктів.
Розуміють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.
Фінансова оцінка – передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі доходності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.
Щоб розрахувати задану норму доходності використовують метод граничної ефективності.
За допомогою цього методу проводиться порівняння розрахункової норми доходності з мінімально можливою. Мінімально можлива (припустима) норма – це така процентна ставка, при якій чиста теперішня вартість дорівнює нулю або дисконтовані інвестиції дорівнюють первинним.
ІК= 
= До + 
+ 
+ ... + ,
де ІК– інвестовані кошти (капітал)
Т – час (роки)
Дт – річний доход (позитивний грошовий потік)
НД – норма очікуваного доходу (процентна ставка, коефіцієнт дисконтування, внутрішня норма ефективності).
Внутрішня норма ефективності – це рівень дохідності конкретного проекту у вигляді дисконтної ставки, яка враховує чинники ризику, фінансово-кредитні пільги та інші умови.
Економічна суть методу ВНЕ полягає в порівнянні альтернативних інвестицій з депозитною банківською ставкою. Тобто ВНЕ повинна бути завжди не меншою за відсоток доходу, що приносять внески за депозит. ВНЕ повинна бути завжди більшою від позичкового процента, інакше інвестування проекту за рахунок кредиту втрачає сенс.
Таким чином, ВНЕ інвестицій мінімально припустимий розмір чистого прибутку, який інвестор має одержати з кожної гривні інвестицій.
Також розраховується такий показник, як норма ефективності, який обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень в дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менша одиниці, проект повинен бути відкинутий як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. В практичних розрахунках використовується річна норма ефективності:
НЕр= 
, де
НЕр – річна норма ефективності
ГНр – середньорічні грошові надходження.
ІК – загальна сума інвестованих коштів.
Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких залежить від впровадження конкретного проекту. Економічна ефективність інвестиційного проекту – це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту.
Ринкова економіка, на відміну від адміністративно-командної, розгалужує категорії фінансової і економічної ефективності (оцінки).
Інвестиційний проект повинен бути обґрунтований ширше – з точки зору національної економіки. Таку оцінку у світовій практиці заведено називати економічною, і вона покликана обґрунтовувати результативність проекти з позицій вигод держави і всіх прошарків суспільства. Ця оцінка необхідна, оскільки інтереси інвестора і корпорації не завжди збігаються з національними соціально-економічними інтересами.
Окремі розрахунки фінансових та економічних оціночних показників проекту зумовлюються різноманітною вигідністю результатів для інвестора та суспільства загалом. Наприклад: проект обіцяє велику користь державі, підвищує життєвий рівень населення, проте він недостатньо вигідний для певного інвестора (очікуваний відсоток його прибутку нижчий від внутрішньої норми ефективності.
За цих умов економічна оцінка проекту відіграє приоритетну роль і держава за допомогою податкової, митної, адміністративної, кредитної або цінової політики підтримує проект або субсидує його.
Література:
1. Пересада А.А. “Управління інвестиційним процесом”. – К: Лібра, 2002,-472с. (ст. 312)
2. Пересада А.А. “Інвестиційний процес в Україні”. К.; “Видавництво Лібра” ТОВ, 1998р., 392с. (ст..40)
3. Оцінка кредитоспроможності та платоспроможності інвестора.
Першим і одним з найголовніших етапів процесу інвестиційного кредитування є аналіз кредитоспроможності та платоспроможності позичальника. Мета аналізу – оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої приймається рішення щодо можливості надання інвестиційного кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішнім положенням щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями” від 6 липня 2000р. № 279.
Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника.
Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника – юридичної особи слід враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки, рентабельність, коефіцієнти ліквідності, грошові потоки для забезпечення повернення позички та сплати відсотків за неї, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо.
Комерційний банк повинен врахувати також чинники, які багато в чому мають суб’єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника; історію погашення кредиторської заборгованості в минулому тощо.
У результаті аналізу кредитоспроможності та фінансового стану визначаються кількісні параметри, що характеризують господарську діяльність позичальника:
· ліквідність;
· економічну та фінансову стабільність;
· прибутковість ( рентабельність );
· перспективи грошових потоків.
Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів:
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначається відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він показує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами, тобто спроможність позичальника швидко розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ ІІ + розділ ІІІ активу балансу) до загальної суми фінансових і поточних зобов’язань. Бажано щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю.
Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.
Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов’язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов’язань.
Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов’язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами.
До показників економічної стабільності належать:
Оборотність запасів визначається відношенням суми середніх залишків запасів до виручки від орендної реалізації продукції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.
Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється відношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості.
Оборотність кредиторської заборгованості визначається відношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості.
Не менш важливими є аналіз і інших коефіцієнтів:
Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відношенням суми власних коштів до позичкових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому заспокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя.
Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.
Зворотнім до коефіцієнта стабільності є коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, який характеризує розмір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.
Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.
Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.
Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування власних коштів позичальника на здійснення кредитного проекту.
Необхідність надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30% власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту становить 70% до 30%.
При інвестиційному кредитуванні можуть використовуватися і такі способи, які базуються на основі аналізу:
· грошових потоків;
· ділового ризику.
Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація) і відпливу (фінансові витрати, погашення позичок) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві позичальника беруться фінансові данні як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.
Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність позичальника, сезонність поставок і ін.), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позички.
Прогнозований аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом із відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту.
Рух грошових коштів необхідно вивчати у зіставленні із звітом про фінансові результати, про рух грошових та з балансом. Прогноз грошових надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період.
У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується інвестиційний кредит, усі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід враховувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.
Література:
1. Пересада А.А., Майорова Т.В. “ Інвестиційне кредитування”: Навч. посібн. – К: КНЕУ, 2002,-271с. (ст. 37)
4. Діагностика інвестиційного клімату.
Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових, економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових витрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від найнесприятливішого до найсприятливішого.
Чинники інвестиційного клімату можна ранжувати так:
1. Рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку:
· стан та структура виробництва;
· рівень розвитку робочої сили;
· стан ринку інвестицій і інвестиційних товарів фондового ринку.
2. Політична воля влади та правове поле держави:
· створення відповідної законодавчої і нормативної бази;
· досягнення стабільності національної грошової одиниці. Валютне регулювання;
· забезпечення привабливості суб’єктів інвестування.
3. Стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників:
· інвестиційна діяльність банків, її рівень;
· рівень розвитку та функціонування пара банківської системи;
· інвестиційна політика національного банку.
4. Статус іноземного інвестора:
· режим іноземного інвестора;
· діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій;
· наявність вільних економічних і офшорних зон.
5. Інвестиційна активність населення:
· відносини власності в державі;
· стан ринку нерухомості;
· виконання державної програми приватизації.
Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи:
1. Інституціональні:
· внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, ступінь державного втручання в економіку, культура.
Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується є розкрадання.
Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить відсутність масової дрібної приватної власності. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь.
2. Економічні:
· загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.
3. Соціально-психологічні:
· соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні можливості вподовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Але, в країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, не піде і іноземний інвестор. Тому за умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку приоритетних виробництв (промислова політика), а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.
Література:
1. Пересада А.А. “Інвестиційний процес в Україні”. К.; “Видавництво Лібра” ТОВ, 1998р., 392с. (ст..40)
2. О.Д.Данілов, І.М. Івашина, Р.Г.Чумаченко Інвестування: Навч. посібник.-К.: Видавничий дім “Комп’ютерпрес”, 2001.-364с. (ст. 22)