Главная | Обратная связь

Відношення до політичних явищ.

Розглянемо кожен з цих рівнів більш докладно.

Світоглядніорієнтації визначаються вибором політичних пози­цій, виходячи з переваги цінностей — індивідуальних чи колекти­вних, релігійних чи атеїстичних, національних чи інтернаціональ-

ролітична культура юриста-практика _______________ 265

них, конфронтаційних чи консенсусних, прагматичних чи ідеалістичних та ін. Цей рівень соціально-культурної орієнтації — загальнородове джерело активності людини. Він залежить від загальної культури юриста, цінностей і орієнтирів загальнокультурного розвитку суспі­льства. Як правило, світоглядні орієнтації мають найбільшу інерт­ність серед інших рівнів політичної культури юриста.

Відношення юриста до влади(на відміну від іншого громадя­нина) як до публічного центру керівництва — прийняття (пануван­ня — примусу) має свою специфіку, що обумовлена його професій­но-правовими знаннями і службовим становищем.

Працівник юридичної сфери формує свою оцінку влади, її здібно­стей і меж у виданні законів, їх застосуванні на основі більш глибо­ких знань, чим працівник неюридичної сфери. На цій професійно-правовій основі він виробляє своє відношення як громадянин (а не як посадова особа) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут юрист виступає як суб'єкт політики, для якого політичні і правові норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють не­обхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.

Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів по­літики за їх порушення. Особливість політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає за провинні діяння, а не за політич­ний недогляд, необережність, нерішучість та ін. Видами політич­ної відповідальності можуть бути осуд, відставка, позбавлення довіри, відкликання (наприклад депутата-юриста, обраного до па­рламенту).

Рівень громадських уявлень юриста є ядром його політичної культури.Для юриста, який бере участь в політичному житті, принципове значення має сформований в його свідомості концепту­альний підхід до співвідношення «держава — особа»: або пріори­тет особи перед державою — гуманістичний (природно-правовий), або пріоритет держави перед особою — державницький (юридико-позитивістський).

Концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа» є більш значимим, ніж його партійні чи політично-групові симпатії. Він визначає його відношення до влади, закону, права, держави, партійних програм, до всіх політичних явищ. Юристу слід керу­ватися принципом паритету, балансу інтересів держави і особи у своїй практичній діяльності. Будучи офіційною особою держави

 

Розділ XI

юрист-практик, з одного боку, є виразником її інтересів, а з ін­шого — захисником прав і свобод людини.

Його професійно-правові обов'язки часто накладають істотний відбиток на політичні погляди. І нерідко сформований концептуаль­ний підхід до влади вступає в його свідомості в конфлікт з його про­фесійно-службовими обов'язками. Тут варто зробити вибір: або службова, або політична кар'єра, якщо політична активність юриста висока (наприклад керівництво партією, балотування кандидатом у депутати за партійним списком).

Відношення юриста до різних політичних явищ:державної політики, міждержавних зв'язків, аж до ставлення до себе як су­б'єкта політичної влади — визначається першими двома й особливо другим рівнем. Він передбачає реальне включення юриста у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними й особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах громадського життя. При цьому юрист не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Основним законом, він зо­бов'язаний толерантно ставитися до інакомислення, плюралізму думок при будь-якому політичному курсі держави.

На кожному з рівнів політичної культури формуються ціннісні орієнтири юриста, що впливають на форми і різновиди його полі­тичної поведінки. Рівні політичної культури юриста можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилеж­ної спрямованості. Важливо, щоб політична культура юриста була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її громадянських прав, а форми його політичної діяльності, що є за­собами вираження поглядів, були тільки законними.

Говорячи про особливості політичної культури юристів-професі-оналів, слід зазначити, що в їхньому середовищі, як у суспільстві в цілому, можливі певні субкультури. Субкультура в політиці — це сукупність однорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активності груп.

Субкультура груп юристів-практиківвідрізняється специфіч­ними поглядами її членів на інститути влади, ставленням до прав­лячої еліти, зразками участі в управлінні, контролі й організації політичного життя. Ця специфіка обумовлена професійно-базовими установками, що складають ядро їх правової культури, стиль юри­дичного мислення.

Політична культура юриста-практика_________________ 2ЬІ

В основі виділення субкультури групи лежать варіанти базових цінностей. Субкультура володіє як раціонально усвідомленим по­глядом, так і неусвідомленим відношенням до дійсності, що зміц­нюють у їх носіїв єдині підходи, оцінки, асоціації політичних явищ і підсилюють почуття внутрішньої згуртованості. Кожна суб­культура має певний соціальний масштаб, час існування і різ­ний ступінь вкоріненості у свідомості і поведінці юриста. Розходження субкультур надають владі внутрішнє джерело ево­люції і саморозвитку.

Субкультура груп юристів-практиків здатна цементувати культу­ру суспільства і впливати на політичну стабільність, ефективність влади, порядок і умови прийняття й реалізації рішень, легітимність системи, її можливості адекватно реагувати на зовнішні зміни, за­конну міру застосування насильства з боку репресивного апарату держави.

§ 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста

Юристи-практики, як і всі громадяни, незалежно від сфери діяль­ності і займаної посади, можуть і повинні мати політичні погляди, бути прихильниками політичної платформи будь-якої політичної партії або руху, брати участь у виборах, обиратися самі. Юристи не повинні у зв'язку зі здійсненням ними своєї професійної діяльності позбавлятися волі вираження думок, і, зокрема, наданого їм права: а) брати участь в обговоренні проблем, пов'язаних з організацією і реорганізацією системи юстиції; б) вступати або вільно створюва­ти місцеві, національні і міжнародні професійні організації; в) про­понувати і роз'ясняти розроблені проекти правових реформ в інте­ресах суспільства і інформувати громадськість про дані питання².

Будь-яке обмеження прав і можливостей особи юриста в самостій­ній переробці суспільного багатства, ціннісного освоєння суспіль­ного досвіду зменшує роль політичної культури як у його поведінці, так і в політичному житті суспільства. Тому в ст. 35 Конституції України записано". «Кожний має право на свободу світогляду». Ця стаття відповідає ст. 19 «Загальної декларації прав людини» 1948 р.: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх ви-

² См.: Стандарти незавнсимости юридической профессии //Советская юсти-ция. — 1991. — №№ 23—24. — С. 19—20.

Розділ XI

раження». Отже, юристу як громадянину України дано право вільно поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних та інших інтересів (за винятком обмежень, установлених зако­ном в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей). Однак юристу як особі, що знаходиться на державній службі, встанов­лені обмеження в користуванні цим правом. Визначеним категорі­ям юристів законодавчо забороняється належати до політичних партій, брати участь у політичних акціях. Це невходження в сус­пільні об'єднання, що переслідують політичні цілі, і є принципомполітичного нейтралітету як необхідної умови нормального фун­кціонування демократичної держави.

Специфіка діяльності юристів як державних службовців, юрис­тів — працівників правоохоронних і судових органів полягає в тому, що вони не можуть бути членами будь-якої партії. У противному разі вони втратили б здатність виконувати покладені на них функції і перетворилися б в арену міжпартійних дискусій або боротьби різ­них партійних інтересів. Єдино вірним виходом є деполітизація цих органів. Юристи повинні бути політично нейтральними і не по­рушувати норм стосовно їх фахів, закріплених у Конституції і законах про заборону політичної діяльності. Така позапартій-ність, обмеження політичних прав і свобод працівників судових і правоохоронних органів є формальною, державно-обов'язковою, узаконеною, легальною. Вона відповідає міжнародним актам: Міжна­родному пакту про громадянські і політичні права, що був прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН у 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини й ін. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема, говориться про можли­вості обмежень стосовно створення суспільних асоціацій «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції» (ст. 22). Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, закріплюючи право на об'єднання (ст. 11), містить обмеження в користуванні цим правом «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції, дер­жавного управління».

Що стосується інших професій, то для них у міжнародних доку­ментах не встановлюються обмеження в створенні суспільних об'­єднань і членства в них. У порівнянні з міжнародними документами законодавство України розширило коло юристів-практиків, яким

Політична культура юриста-практика_________________ 269

заборонена участь у політичних об'єднаннях. Ця заборона відносить­ся не тільки до працівників міліції, але й до всіх правоохоронних і су­дових органів. Про категорії юристів, що неможуть бути члена­ми політичних партій, чітко сказано в Законі України «Про політичні партії в Україні».До них, зокрема, віднесені: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) працівники Служби безпеки України; 5) юристи — військовослу­жбовці.

Закон України «Про державну службу» не закріпив принцип полі­тичного нейтралітету державного службовця. Однак у «Загальних правилах поведінки державного службовця » відзначено, що «дер­жавні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній або іншій суспільній діяльності лише поза ме­жами їхніх службових обов'язків і в позаробочий час, щоб не підри­вати віру громадськості в неупереджене використання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків»³.

Розглянемо конкретно, як виражений принцип політичного нейтралітету (неучасті в політичних партіях) у Конституції Ук­раїни і деяких спеціальних законах, присвячених діяльності пра­цівників системи правоохоронних і судових органів.

Відповідно до ст. 127 Конституції України професійним суддям за­боронено належати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, одержувати представницький мандат. У ст. 5 Закону України «Про статус суддів» підкреслюється: «Суддя не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої». Політична нейтральність судді вимагає від нього не виявляти політичні симпатії чи антипатії: не здійснювати матеріальної допомоги визначеним політичним партіям, не брати участь у політичних демонстраціях, не агітувати за кандида­тів у депутати і т. п. Щоб бути незалежними, судді не повинні дозво­лити втягнути себе в партійні дебати, які обов'язково відбуваються в політичній системі будь-якого суспільства⁴.

³ Юридичний вісник.— 2000. — № 48. — С. 18.

⁴ Вимога позапартійності судової діяльності властива всім цивілізованим держа­
вам. Ця вимога записана в Кодексі судової етики СІЛА: суддя не повинен втруча­
тися в політичну діяльність.

Розділ XI

Стаття 6 Закону України «Про Службу безпеки України» назива­ється «Позапартійність Служби безпеки України». У ній вказується, що використання Служби безпеки України в партійних, групових або особистих інтересах не допускається. Діяльність партій, рухів і інших суспільних об'єднань, що переслідують політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється. На період служби або роботи за трудовим договором членство працівників Служби безпе­ки України в таких об'єднаннях припиняється. Як виняток, дозво­ляється членство працівників, що уклали трудовий договір зі Слу­жбою безпеки України, у професійних союзах.

Стаття 3 Закону України «Про міліцію» проголошує, що під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних суспільних об'єднань/А згідно ст. 18 цього Закону працівникам міліції забороняється бути членами по­літичних партій, рухів і інших громадських організацій, що мають політичну мету, а також організовувати страйки⁵ або брати в них участь.

Працівникам органів прокуратури України не дозволяється бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів, брати участь у їхній діяльності. Ст. 6 Закону України «Про прокура­туру» підкреслює: «Співробітники прокуратури не мають права на­лежати до яких-небудь політичних партій або рухів». Однак голо­вне полягає не у встановленні обмежень, а в тім, щоб ніякі політичні переваги не виявлялися в практичній діяльності працівників юриди­чної сфери.

Що стосується інших категорій юристів (нотаріус; адвокат; юрисконсульт; працівник органів реєстрації актів цивільного стану; юрист, що працює в органах законодавчої і виконавчої влади), то вони, як і будь-який громадянин, мають право створювати політичні партії і бути їх членами.

Політична діяльність усіх категорій юристів-практиків, крім зазначених у Законі України «Про політичні партії України», яким вона заборонена, відбувається у таких формах:

1) політичноїучасті — пряме або опосередковане утягнення у розробку і реалізацію політико-управлінських рішень в країні, вплив

⁵ Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи праців­никами (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення трудової суперечки.

Політична культура юриста-практика_________________ 271

на політичну спрямованість дій у міжнародному співтоваристві. Утягнення у політику на національному рівні припускає висування іюлітико-посадових осіб і вплив на їхню діяльність. Залучення до процесів політико-владних співвідносин відбувається у таких формах участі: виборах; референдумах; контролі за діяльністю політичних лідерів і інститутів; політичних мітингах, зборах, маніфестаціях; одержанні і передачі політичної інформації; політичних партіях і ру­хах, громадських об'єднаннях та ін.;

2) політичного функціонування— управління діяльністю по­літичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп: визначення механізму прийняття рі­шень, діяльність щодо прийняття рішень, добору і розстановки ка­дрів, контролю за виконанням рішень і роботи кадрів та ін.

 

Розділ XII ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА

§ 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста

Етична культура юриста— це система моральних принципів і норм, які сформувалися як результат почуттів, знань, потреб, пере­конань, що виражають у моральній поведінці юриста гармонію вну­трішніх переконань і їх зовнішніх проявів.

Етична культура — це природне ядро професійної культури юри­ста як особи, категоричне веління морально діяти під час виконання службових обов'язків. Вона не терпить неморальну діяльність, по­грози, психологічний тиск, різні види насильства, інші негуманні засоби вирішення юридичних питань. Якщо професійно-правова етика — це живе функціонування моралі в процесі юридичної діяль­ності, то етична культура юриста, будучи основою правової етики, являє собою внутрішнє (природне) веління дотримуватися мораль­них принципів і норм, що сформувалися в суспільстві.

Не можна говорити про будь-які особливі моральні принципи і но­рми суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів, юрисконсуль­тів, тобто про такі норми, які були б притаманні тільки одній професії або спеціальності. Коли розробляються і затверджуються в державі етичні кодекси, що містять правила поведінки адвокатів, суддів, слідчих, нотаріусів, то в їх зміст вкладаються узагальнені спеціаль­но-фахові нормативи (регулятиви) їх етичної культури. Ці нормативи відповідають міжнародним деонтологічним стандартам. Проте, бу­дучи складеними з урахуванням культури конкретного суспільства і для певного національного ґрунту, вони є узагальненими, єдиними й обов'язковими для кожної юридичної професії в масштабі даної країни.

Зміст етичної культури юриста:

 

Моральна свідомість	Моральні відносини	Моральна поведінка
етичні цінності; принципи і норми моралі; ідеали: добро, зло, честь, обов'язок, гідність, совість, відповідно до яких	моральна взаємодія, моральний конф­лікт, моральний авторитет, моральна	моральний вчинок, мора­льні наслідки та санкції; мораль-

/ тична культура юриста

репутація та ін.на практика

Практичний аспект

ічдбувається самооцінка особи

Теоретичний аспект

Структура етичної культури юриста:

1)наявність етичних почуттів, знань, потреб;

2) перетворення етичних почуттів, знань, потреб у моральні пе­реконання, звички морального оцінювання чужої поведінки;

3) готовність діяти, керуючись етичними знаннями і переконання­ми, тобто чинити морально, по совісті.

Основне етичне правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, щоб він був спроможний зробити для себе сам, маючи для цього необхідні знання і навички, властиві юристу-

фахівцю.

Від рівня етичної культури юриста залежить якісне й ефективне ішконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому.

Рівні прояву етичної культури юриста:

1) відношення юриста до своєї професійної діяльності і її резуль­татів (як особи-професіонала);

2) відносини з колегами по роботі (як члена робочої групи);

3) відносини з клієнтом, підсудним, підслідним та іншими людь­ми в процесі вирішення юридичної справи (як представника влади).

Діяльність юриста характеризується щоденним спілкуванням з різними людьми, які залежать від нього, а тому потребують від ньо­го дбайливого, коректного ставлення. Тільки при високому рівні моральної свідомості як результату моральних знань, переконань, потреб і при дійсно високоморальній поведінці можна говорити про етичну культуру юриста.

Невиконання норм етичної культури може спричинити застосу­вання санкцій аж до звільнення з рядів професії. Тобто етична культура передбачає етичні зобов'язання і відповідальність, що властиві юридичній практиці. Вони закріплені у професійних кодек­сах.

Етичні вимоги, що характеризують етичну культуру адвоката, слідчого, прокурора та інших юристів, повинні знайти практичне застосування в їх професійній діяльності. В умовах побудови пра­вової держави професія юриста покликана уособлювати собою до­бро, справедливість, законність та інші загальнолюдські цінності.

Розділ XII

§ 2. Кодекс професійної етики юриста Кодекс професійноїетики юриста— це система мораль­них принципів, що лежать в основі діяльності юриста, є його світо­глядним і методологічним орієнтиром. Дати вичерпний перелік усіх моральних принципів юриста неможливо, тому що кожна особа індивідуальна і є носієм більшої або меншої їх кількості в різному поєднанні. Проте варто виділити основні моральні принципи, без яких не може відбутися юрист у правовій державі. Вони становлять зміст кодексу професійної етики юриста.

1. Дотримання принципів верховенства праваозначає усвідо­млення юристом своєї місії служіння праву. Юрист-практик не по­винен ототожнювати поняття права і закону, але він не може і про­тиставляти їх. Він зобов'язаний керуватися міркуваннями про те, що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий під­лягає точному виконанню. У випадку, коли якийсь закон, з точки зору юриста, не цілком відповідає ідеям правової держави, то він зобов'язаний стояти на сторожі дотримання прав людини відповід­но до Конституції країни і міжнародних стандартів з прав людини. Кожен юрист покликаний вести боротьбу з правовою анархією, ні­гілізмом, бути «служителем» права, охоронцем закону.

2. Гуманне ставлення до людини— це ставлення до її життя іздоров'я, честі і гідності як вищої соціальної цінності. Для юриста важливо усвідомлювати свою роль, як представника держави у справі створення умов для реального здійснення основних прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, а також їх юри­дичної охорони і захисту. Однієї високої кваліфікації (диплома і ате­стації) недостатньо для того, щоб відбувся професійний працівник юридичної сфери. Необхідно турботливе ставлення до людини, з якою він стикається в процесі виконання своїх службових обо­в'язків. Кожен, хто за обставинами має спілкування з прокурором, слідчим, суддею, адвокатом і т. д., очікує, поряд із кваліфікованим виконанням обов'язків, поважного ставлення до себе. У ході про­фесійного контакту з особами, що вчинили злочин, юрист не пови­нен втрачати витримки і самовладання, зобов'язаний шанувати їх права.

Сформоване в моральній свідомості суспільства поняття повагипередбачає: справедливість, рівність прав, можливість найбільш повно задовольнити інтереси особи, довіру до неї, уважне ставлення

/■ 'тичпа культура юриста______________________________ 275

ні її переконань, проблем, чуйність, ввічливість, делікатність. У гу­манному ставленні до людини з боку юриста лежить визнання гід­ності особи.

3. Порядність— це вихідний принцип високого морального рів­ня виконання професійних повноважень. Порядність означає органі­чну нездатність до безчесного, низького вчинку. Вона виявляється насамперед у засобах і прийомах, використовуваних юристом у своїй діяльності. Для досягнення поставленої цілі юрист вибирає засоби і прийоми, що не суперечать нормам права і моралі, відповідають прийнятим правилам поведінки. Неможливо законодавчо регламен-іувати всі нюанси, що пов'язані з юридичною практикою, у деяких ситуаціях саме від порядності слідчого, судді, нотаріуса залежить доля, добре ім'я конкретної людини або її близьких.

Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість¹. Ці якості повинні вияв­лятися в усіх видах взаємовідносин: «керівник — підлеглі», «між колегами», «юрист — клієнт».

4. Довіраявляє собою ставлення людини до дій іншої особи, до неї самої і заснована на переконаності в її правоті, вірності, сумлін­ності, чесності.

Якщо керівник бачить у підлеглому лише виконавця своєї волі, а не особу, між ними не виникне довіри. Черствість і брутальність і боку керівника, бажання «зірвати зло» на підлеглих, відсутність самоконтролю тільки створює нетерпиму обстановку в колективі. Ображений підлеглий, у свою чергу, може перенести таке пово­дження на колег і клієнтів.

Ґрунтом для довіри може стати тільки турбота керівника про кожного підлеглого. Він має проявити увагу до проблем у ро­дині підлеглого, якими він стурбований; у міру можливостей відгук­нутися на прохання особистого характеру; уміти вислухати і дати пораду; зміцнити впевненість підлеглого в його професійній придат­ності; об'єктивно оцінити його як фахівця. Виконувати обов'язок керівника — це також захищати своїх підлеглих від погроз, насиль­ства, наклепу, образи, жертвами яких вони стають під час виконан-¹ Принцип правдивості передбачає надання тільки правдивої, суб'єктивно істинної інформації. Принцип чесності — ширший, крім суб'єктивно чесного ста­влення до висловлення індивідуальних оцінок, особистої думки, власної правової позиції, він припускає також добросовісну (порядну, гідну, моральну) поведінку V взаємовідносинах із колегами і клієнтами.

 

г

 

276___________________________________________ Розділ XII

ня своїх службових обов'язків, а також піклуватися про здорову морально-психологічну атмосферу в робочій групі (колективі). При такому підході підлеглий усвідомлює, що інтереси діла — це і його інтереси.

Довіра між колегами відіграє величезну роль, тому що при ін­дивідуальності праці юриста позитивний результат може бути дося­гнутий тільки спільними зусиллями всього колективу як об'єднання однодумців. Для довіри важлива вимогливість до себе і колег, вмін­ня визнавати допущені помилки, надавати допомогу іншим.

5. Співчуття— це розуміння почуттів і думок іншого. Воно виражається в наданні моральної підтримки устремлінням людини і готовності сприяти їхньому здійсненню (наприклад, знаючи про недостатній досвід свого молодого колеги, надати йому посильну допомогу у складних ситуаціях).

Довіра і співчуття стосовно клієнтів є важливими засобами встановлення морально-психологічного контакту. Використовувати надані державою повноваження необхідно розумно, в рамках зако­ну, з урахуванням загальнолюдських цінностей. Так, норми моралі зобов'язують слідчого в процесі обшуку бережно ставитися до май­на особи, що обшукується.

Людина буде співробітничати з юристом (слідчим, адвокатом), якщо зрозуміє, що він співчуває їй і хоче допомогти шляхом встано­влення істини в справі. Юрист не повинен виявляти агресивність, збентежувати клієнта, викликати в нього почуття провини (крім особливих ситуацій), придушувати його або, навпаки, помітно під­строюватися під позицію співрозмовника. Довіра і співчуття до людини виступають критеріями вибору слідчим, прокурором, суд­дею запобіжного заходу, а також визначення виду покарання, засно­ваного на приписах закону.

6, Чесністьпередбачає принциповість, вірність зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті проведеної справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Ця якість повинна визначати поведінку юриста у всіх випадках спілкування із клієнтом і взяття на себе зобов'язання щодо виконання таких значимих для нього дій: забезпечення безпеки клієнта або членів його сім'ї, створення всіх умов для захисту, обіцянку довести справу до кінця, які б тру­днощі не довелося перебороти. Чесність — це запорука моральних

/• тична культура юриста____________________________ 277

стосунків в юридичній практиці. Дана вимога випливає з об'єктивної необхідності спільної діяльності, і виявляється у загальному інте­ресі — встановленні істини.

7. Правдивість юриста являє собою моральну якість, що харак­
теризує його як особу, котра зробила для себе правилом говорити
людям істину, не приховувати від них дійсний стан справ, якщо це не
заподіє шкоди інтересам громадянина і держави. Правдивість — це
загальнолюдська вимога, проте окремі види юридичної діяльності
в силу їх специфіки мають потребу у деяких обмеженнях — випра­
вданих і допустимих. До них варто віднести доброчесний обман:
дезінформація супротивника, легендування оперативно-розшукової
діяльності і деякі інші засоби, що використовують правоохоронні
органи. До цього можна додати те, що правда не завжди моральна.
Розкриття перед злочинцем плану проведеної операції не можна
назвати моральним вчинком. У деяких випадках припустимим і ви­
правданим можна вважати обман стосовно своїх колег, якщо аналі­
зована справа пов'язана з корумпованістю чиновників і необхідно
уникати тиску з боку «зацікавлених осіб».

8. Сумлінністьозначає не тільки діяти компетентно (мати про­фесійні знання, уміння і навички), але й з найбільшою віддачею власних сил і здібностей, докладанням всіх зусиль для виконання професійного обов'язку в найкоротші терміни і при максимально­му врахуванні інтересів справи. Сумлінність передбачає компетен­тність, старанність і пунктуальність в процесі виконання профе­сійних обов'язків.

9. Самовідданість виражається в діях, що за своїм характером представляють собою акт самопожертви — добровільного прине­сення в жертву своїх інтересів, а іноді і життя заради інтересів інших людей, досягнення поставлених цілей в ім'я справедливості.

В умовах перехідного періоду нашого суспільства і держави, що супроводжується нестійкістю економічного, політичного і духовно­го життя народу, саме юристи, як носії високих етичних принципів, повинні стати зразком у виконанні своїх професійних функцій. Не­рідко жертвуючи своїми особистими інтересами (як духовними, так і матеріальними), вони отримують задоволення від результатів своєї праці: якісного і повного розслідування кримінальної справи, вда­лого захисту клієнта в суді і т. п. Так, вчинок працівника право­охоронних органів, що вступає в нерівну боротьбу із супротивни-

 

и

Розділ XII

ком і не шкодує своїм здоров'ям, іноді не має, на перший погляд, істотного практичного ефекту, проте незмірно велика його моральна цінність. Такий вчинок сильніше впливає на свідомість і поведінку всіх членів суспільства — як законослухняних, так і злочинців.

Зазначені принципи містяться в етичних (деонтологічних) кодек­сах юридичних професій. Деякі з них стали «заповідями» юристів-початківців. Наприклад, у СІЛА діють 10 заповідей суддів-поча-тківців: будьте ласкаві; будьте терплячі; будьте порядні; небудьте чванливі; ледачий суддя — поганий суддя; не бійтеся скасування ваших рішень вищими інстанціями; не буває неважливих справ; будьте оперативні; користуйтеся здоровим глуздом; просіть Божо провидіння про допомогу і наставляння.

§ 3. Професійний обов'язок юриста

Професійний обов'язок юриста— це сукупність нормативів (вимог) правового і морального характеру, якими він повинен керу­ватися як у практичній юридичній діяльності під час здійснення службових повноважень, так і в повсякденному житті, поза служби. Часто професійний обов'язок збігається з юридичним обов'язком, особливо тоді, коли працівник не знаходиться на службі. Напри­клад, затримка злочинця працівником міліції, який не знаходиться на службі, є його професійним обов'язком. Тобто професійний обо­в'язок ширше поняття «службовий обов'язок», що пов'язаний з ви­конанням функціональних зобов'язань.

Обов'язок юриста, де б він не працював або служив, — не ми­ритися з порушеннями законів, прав людини, інтересів суспільства і держави. Так, професійно-правовий і моральний обов'язок слідчо­го виключають зволікання з оглядом місця події або відмови від його проведення.