Главная | Обратная связь

МЕТОДИКА ВІДБОРУ ЦЕНТРІВ ВИТРАТ ТА ЦЕНТРІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ПОЛТАВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

О.В. КАРПЕНКО

 

 

Текст лекції

з дисципліни “Управлінський облік”

для студентів спеціальності 7.0501.06 “Облік і аудит”

всіх форм навчання

Підлягає поверненню

до інституту

Примірник № _____

ПОЛТАВА – 1998

Автор:к.е.н., доц. О.В. Карпенко

 

 

Рецензенти:к.е.н., доцент кафедри фінансів Сумського Державного університету І.І.Плікус

к.е.н., професор кафедри бухгалтерського обліку та аудиту

Полтавського Державного техничного університету В.П. Щур.

 

Текст лекції схвалений на засіданні кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського кооперативного інституту, протокол № 5 від 21.12.98р., та рекомендований до використання в навчальному процесі вченою Радою Полтавського кооперативного інституту, протокол №1 від 20.01.99 р., для студентів вищих навчальних закладів та міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації і перепідготовки спеціалістів за напрямком “Облік і аудит”.

 

Зміст

	Стор.
1.Поняття про сучасні моделі обліку витрат на виробництво та їх класифікація
2.Об’єкти обліку витрат і калькулювання собівартості відповідно до мети управління
3. Вибір варіанту побудови та методу обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості
4. Методика відбору центрів витрат та центрів відповідальності
5. Характеристика сутності та сфери застосування попередільного методу обліку та калькулювання собівартості
6. Характеристика сутності та сфери застосування позамовного методу обліку та калькулювання собівартості
7. Характеристика сутності та сфери застосування нормативного методу обліку та калькулювання собівартості
8. Література

1. ПОНЯТТЯ ПРО СУЧАСНІ СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Система, як форма організації управлінського обліку, повинна виражати взаємний зв’язок прийомів та способів узагальнення витрат за змістом, складом, призначенням, місцями виникнення та центрами відповідальності, за видами продукції (робіт, послуг), їх однорідних групах, напівфабрикатах та способів контролю за використанням виробничих ресурсів у відповідності до діючих норм. Зв’язок елементів системи обліку витрат та калькулювання собівартості показано на рис.1.

ПЕРЕСТОРОГА! Будь-яка організаційна модель повинна відповідати вірогідному та об’єктивному виявленню результатів господарської діяльності та контролю за виробничим процесом.

Національні традиції, технологічні та організаційні особливості виробництва, тривалість виробничого циклу, якісні та кількісні характеристики продукції обумовлюють різноманітність поєднань способів та прийомів обліку витрат на виробництво, а отже наявність різних систем обліку витрат.

Системи обліку витрат проектуються з урахуванням потреб менеджерів. Тому на підприємствах вони можуть бути різноманітними. Між тим теорія і практика виробила загальні підходи до організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Сучасні системи обліку витрат на виробництво можна класифікувати за декількома ознаками: за видом взаємозв’язку управлінського і фінансового обліку у системі рахунків; за оперативністю контролю та рівнем дієвості; за підходом до постійних виробничих витрат; за об’єктами групування.

Першу ознаку класифікації вводимо у зв’язку з очевидністю того, що у ринковій економіці притаманний управлінський облік. У зарубіжній практиці застосовують два варіанти взаємозв’язку між фінансовою та управлінською бухгалтеріями. При першому з них застосовують контрольні рахунки, якими

СИСТЕМА ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО

Елементи витрат

Центри відповідальності

Об’єкти обліку витрат

 

Об’єкти управління

Чинники виробництва

Продукти

Ринок

Узагальнення витрат за елементами

Групування та перегрупування витрат за центрами відповідальності

Узагальнення та розподіл витрат за продуктами

Вихід продукції

Використання виробничих ресурсів

Накопичувальні відомості

Калькуляції

Всього витрат

Нормативна собі вар тість, відхи лення

Запаси продукції

Доходи від реалізації

Облік витрат

Облік результатів діяльності

Фінансовий облік

Облік витрат за елементами

Облік витрат за центрами відповідальності

Калькуляційні відомості, листи

Рис.1. Зв’язок елементів системи обліку витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

виступають рахунки витрат та доходів фінансової бухгалтерії. З ними безпосередньо кореспондують рахунки управлінської бухгалтерії. Ця система носить назву інтегрованої. При другому варіанті системи управлінського і фінансового обліку є автономними. Для взаємозв’язку використовують парні контрольні рахунки з однаковою назвою. Їх називають у різних країнах по-різному: рахунки-екрани, віддзеркалюючи рахунки.

?Якщо вважати, що в Україні традиційно сформувалася своя система управлінського обліку, яка певною мірою відрізняється від західної, то якою вона є: автономною чи інтегрованою?

Більшість з Вас погодиться, що у нашій країні ця система інтегрована. Наявність чи відсутність двох бухгалтерій (фінансової та управлінської) має регламентуватися Законом про бухгалтерський облік. Програмою реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 р. № 1706 передбачається необхідність надання суб’єктам господарювання можливостей визначати межі і форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку.

Між тим вирішення проблем управлінського обліку нині частково здійснюється через механізм облікової політики саме завдяки інтегрованому характеру вітчизняного бухгалтерського обліку.

Розглянемо другу ознаку класифікації – оперативність та дієвість контролю.

У першому випадку виділяють облік фактичних (історичних) витрат. У другому – облік нормативних, стандартних витрат. Обидва види мають місце у вітчизняній практиці. Більш поширеним є облік фактичних витрат, що обумовлено недостатнім рівнем комп’ютеризації облікового процесу та інертністю мислення бухгалтерів та керівників підприємств.

Другий вид в Україні традиційно називають нормативним методом, а на зарубіжних підприємствах – “стандарт-кост”.

Принципово новим для вітчизняної теорії та практики є поділ систем в залежності від підходу до постійних витрат на системи обліку повних (повної собівартості, абзоршен-костінг)* та неповних (“дірект-кост”, “стандарт-кост, урізаної собівартості”, маржинальних витрат, верібл – констінг, метод прямої калькуляції)*.

Знову виникають проблемні питання:

 

?	який варіант є притаманним для України;
?	чи можливе застосування обох з них відповідно до вимог національних стандартів.

 

Використання систем обліку витрат на виробництво може бути довільним. Між тим у Типових положеннях з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості методами обліку витрат визначені нормативний, по передільний, позамовний.

Одночасне використання ознак групування дозволяє класифікувати системи обліку витрат таким чином (рис.2).

Різноманітність реальних умов виробництва потребує використання додаткових ознак групування. Наприклад, розрізняють напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат за процесами. Додаткові ознаки допомагають більш чітко розрізняти один вид системи від іншого з метою практичного застосування.

У процесі практичної діяльності виникли змішані варіанти систем обліку витрат. Так, на основі обліку повних витрат сформувалися такі системи:

Ø обліку відносних індивідуальних витрат;

Ø обліку витрат за факторами виробництва;

Ø функціонального обліку витрат;

Ø структурного обліку витрат;

Ø обліку постійних розподільчих витрат.

-------------------

* - у дужках наведені синоніми термінів, які Ви можете знайти в інших джерелах інформації

 

 

Взаємозв’язок управлінського та фінансового обліку у системі рахунків бухгалтерського обліку		Ø інтегрована система обліку; Ø автономна система обліку
Оперативність контролю,		Ø система фактичних витрат;
дієвість		Ø система стандартних витрат
Повнота включення витрат у собівартість		Ø система повних витрат; Ø система неповних витрат
Об’єкти групування		Ø система обліку витрат по замовленнях; Ø система обліку витрат по процесах

Рис.2. Класифікація систем обліку витрат на виробництво.

 

На основі обліку неповних витрат сформувалися системи:

Ø багатоступінчатого обліку витрат;

Ø обліку відшкодування постійних витрат;

Ø обліку відшкодування граничних нормативних (стандартних) витрат.

 

В методичних цілях ми обмежимося дослідженням сутності та сфер застосування позамовного, попроцесного, нормативного методів та їх різновидів; систем обліку повних та неповних витрат.

Вибір системи обліку виробничих витрат залежить від мети, яку ставить бухгалтер-менеджер. Якщо має місце лише орієнтація на виробництво її основною метою своєї діяльності він ставить удосконалення калькуляції та контролю витрат, то обирається метод обчислення повних витрат. Якщо головним є прийняття управлінських рішень, орієнтація на ринок, то застосовують метод обчислення неповних витрат.

В економічній літературі ви знайдете поняття “ринкові” системи обліку витрат”, саме так називають системи обліку повних та неповних витрат.

На відміну від оціночних показників, які обраховують на вітчизняних підприємствах, “ринкові” системи обліку передбачають визначення “результату брутто” (внеску на покриття, маржинального доходу).

Маржинальний дохід визначається як різниця між доходом від реалізації і змінними витратами. Саме він є джерелом покриття постійних витрат та отримання прибутку.

Зауважимо, що постійні витрати розглядають в цілому по підприємству, без віднесення до конкретних виробів.

“Ринкові” системи обліку витрат гнучні, нескладні у застосуванні, ефективні при короткотермінових розрахунках, підвищують дієвість обліку.

Між тим існують певні труднощі у розрахунках маржинального доходу при багатопрофільному виробництві, затрати змішуються з прибутком, що роблять непридатними ці системи для прийняття середньо- та довгострокових рішень щодо змін у виробництві та структурі витрат на нього.

 

ВИСНОВОК:

Вибір і проектування системи обліку витрат здійснюється з урахуванням чотирьох принципів: ефективність, контроль, узгодженість, гнучкість.

Принцип ефективності полягає у тому, щоб ефективність нової системи обліку було вищою, ніж попередня як за понесеними витратами так і за результатами, які вона забезпечить.

Принцип контролю полягає в тому, що система повинна забезпечити механізм захисту інтересів підприємця, його майна, забезпечити інформацією для прийняття управлінських рішень.

Принцип узгодженості передбачає відповідність обраної системи організаційній структурі підприємства, його кадровому персоналу, рівню забезпеченості ЕОМ.

Принцип гнучкості передбачає можливості системи задовольняти нові проблеми бізнесу, допомагати віришувати нові завдання, які постійно з’являються та потребують вирішення.

Система обліку витрат має відповідати цим принципам та бути доопрацьованою згідно до вимог менеджерів підприємства.

 

2. ОБ'ЄКТИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВІДПОВІДНО ДО МЕТИ УПРАВЛІННЯ

Системи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості, їх варіанти та методи залежать від вибору об’єктів обліку витрат та об’єктів калькулювання.

Об’єктом обліку витрат називають сукупність витрат на підприємстві; згруповану за певною ознакою з метою управління собівартістю.

Розгляньте уважно рис.3.

? Чи можете Ви розширити перелік запропонованих об’єктів обліку витрат?

ПЕРЕСТОРОГА! Інформація, згрупована по об’єктах обліку витрат повинна відповідати вимогам управління і забезпечувати можливість розмежування витрат між незавершеним виробництвом і готовою продукцією, задовольняти потребу у калькулюванні як всього випуску продукції, так і кожної одиниці випущеної продукції.

Об’єкт калькулювання - це сегмент діяльності, який потребує вимірювання пов’язаних з ним витрат.

Номенклатуру об’єктів калькулювання розробляють на кожному підприємстві з урахуванням виробничих чинників (тип виробництва, асортимент продукції, рівень уніфікації деталей).

ОБ’ЄКТИ ОБЛІКУ ВИТРАТ

 

Центри відповідальності

Одиниці продукції

Місце виникнення витрат	-	підприємство, виробництво, вид діяльності, ділянка, цех, бригада, агрегат, переділ (фаза), стадія, процес
Центри відповідальності	-	підрозділи, за якими є можливість оцінювати виконання встановлених адміністрацією обов’язків
Статті витрат з групуванням відповідно до мети управління	-	для калькулювання та оцінки випущеної продукції (прямі та непрямі, основні та накладно виробничі та невиробничі; витрати за видами продукції та витрати за центрами відповідальності)
	-	для прийняття рішень та прогнозування (релевантні та нерелевантні, змінні та постійні, маржинальні)
	-	для здійснення контролю та регулювання (регульовані та нерегульовані, ефективні та неефективні в межах норм і відхилень від норм контрольні, неконтрольні)
Чинники виробничої діяльності	-	особливості технології, тип організації виробництва, структура управління підприємством
Види та групи однорідної продукції	-	замовлення, напівфабрикати, готові вироби

Рис.3. Види об’єктів обліку.

Ознайомтеся з прикладами об’єктів калькулювання, наведеними у наступній таблиці.

 

Таблиця 1 Приклади об’єктів калькулювання витрат

Об’єкт	Приклад
Виріб	хліб “Дарницький”
Послуга	виконання вантажних перевезень автомобілем ГАЗель
Проект	реконструкція парку відпочинку для дітей та молоді
Замовник	обсяг будівельно-монтажних робіт по зведенню житлового будинку по вул. Кагамлика
Діяльність	контроль якості виробленої продукції
Підрозділ	бухгалтерія
Регіон	усі операції по Полтавському району
Програма	сертифікації професійних бухгалтерів

 

Необхідно зрозуміти, що обгрунтована номенклатура об’єктів калькулювання є запорукою реальності вірогідності калькуляцій відносно окремих видів продукції. Принципи формування об’єктів та об’єктів калькулювання обумовлені єдністю процесів обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості (перший процес – облік витрат, наступний за ним – калькулювання собівартості).

Для вимірювання об’єктів калькулювання у практичній діяльності використовують різноманітні калькуляційні одиниці (вимірники калькуляційних об’єктів). Основні з них наведені у таблиці №2.

У більшості випадків вимірник, обраний для калькулювання, співпадає з натуральною одиницею вимірювання обсягів виробництва продукції. Наприклад, для хлібопечення це одна тонна, для ковбасного цеху – один центнер.

При калькулюванні проміжних продуктів, продукції підрозділів та технологічних фаз застосовують умовні одиниці.

Різноманітність калькуляційних одиниць потребує обгрунтованого підходу до їх вибору в умовах конкретного виробництва. Рекомендації по вибору калькуляційних одиниць наводяться в галузевих інструкціях.

 

Таблиця 2 Приклади основних груп калькуляційних одиниць

№№	Групи (за подібністю ознак)	Приклади
1.	Натуральні одиниці	штуки, тони, кілограми, літри, погонні метри, кіловат-години
2.	Умовно-натуральні	виробниче замовлення, 100 пар взуття, тона штамповок, один верстато-комплекс, тисяча умовних банок, кубічний літр залізобетонних виробів, швейні вироби одного прейскурантного номеру
3.	Умовні	спирт 100%-міцності, мінеральні добрива в перерахунку на процент азоту, томато-продукти по вмісту сухих речовин
4.	Вартісні	затрати на 1 грн. товарної продукції
5.	Одиниці робіт	десять тонн кілометрів вантажних перевезень, машино-зміна
6.	Одиниці часу	машино-день, машино-година, нормо-година
7.	Експлуатаційні одиниці	потужність, параметри продукції, продук-тивність

 

ВИСНОВОК:

Для обгрунтування вибору варіанту побудови та методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції необхідно визначити об’єкти обліку, об’єкти калькулювання витрат та калькуляційні одиниці.

 

3. ВИБІР ВАРІАНТУ ПОБУДОВИ ТА МЕТОДУ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ФАКТИЧНОЇ СОБІВАРТОСТІ

 

 

На вибір варіантів побудови та методів обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості впливають об’єктивні та суб’єктивні чинники.

Першим чинником є вид підприємницької діяльності – комерційна, виробнича, кредито-банківська.

Другим – є галузь, або підгалузь виду діяльності. Наприклад, усі підприємства, які виготовляють, або добувають продукцію, поділяються на добувні (добування вугілля, солі, руди тощо) та переробні (харчова, цукрова, кондитерська, машинобудівна тощо).

У добувних галузях відсутні витрати на сировину і матеріали, так як це дарунки природи. У більшості з них не має незавершеного виробництва, готова продукція однорідна.

Третім чинником можна виділити технологічний процес (сукупність операцій), який як фактор класифікують за такими основними ознаками:

 

Таблиця 3 Характеристика технологічного процесу

Чинники	Приклади
Характер технології виробництва	перервний, безперервний
Вид технологічних операцій	механічні, органічні, змішані
Характер організації виробництва	робочі місця, технологія, лінії
Характер продукції	виріб, робота, послуга за формою, степенем готовності, конструкторською та технологічною складністю

 

Четвертим чинником є мета управління. Бухгалтер повинен керуватися принципом “різна собівартість для різних цілей”. Отже, якщо метою управління витратами є визначення цін, прийняття рішень при нормальних обставинах, то доцільно обрати систему обліку повних витрат. Система обліку неповних витрат буде доцільною, коли метою управління є визначення цін, прийняття оперативних рішень при неординарних обставинах, визначення собівартості за центрами відповідальності для планування та контролю діяльності відповідальних осіб. При цьому зауважимо, що вибір системи за повнотою включення витрат у собівартість та оперативністю контролю залежить від національних традицій, наявності ЕОМ та суб’єктивного розуміння бухгалтером та керівником підприємства зисків, які приносить оперативне управління витратами на виробництво.

Розглянемо на прикладах, як деякі об’єктивні чинники обумовлюють вибір варіанту побудови та методу обліку витрат.

Якщо розглянемо технологічний процес як сукупність операцій, що формують технологічну фазу (переділ), то бухгалтеру необхідно з’ясувати, які з них можуть знайти відображення у первинних документах на основі даних про кількісні параметри виробничого процесу з метою подальшого групування витрат за видами продукції, місцями виникнення та іншими ознаками. Якщо є можливість у ході технологічного процесу на окремих операціях визначити кількісні та вартісні параметри виробничого процесу, то облік можна здійснювати за операціями, фазами, переділами. Якщо такої можливості немає, то облік витрат має бути побудований по виробництву в цілому.

У виробництвах з механічною технологією продукцію одержують після поєднання самостійних механічних елементів (деталей, комплектів). У цих виробництвах можна відокремити в обліку будь-яку ділянку виробництва, бо є можливість визначити вартісні та кількісні параметри.

Тому обліковий процес може здійснюватися з розподіленням на фази, переділи дільниці, окремі операції.

У виробництвах з органічною технологією з’являється можливість визначати кількісні та вартісні параметри виробничого процесу відповідно до напівпродукту (напівфабрикату) та формувати його собівартість. У разі відсутності такої можливості облік організовують в цілому по підприємству.

Наприклад, у пивоварінні технологія виробництва є безперервною і включає переділи сухого та мокрого солодорощення. Крім цих переділів можна організувати облік витрат за фазами мокрого переділу – варіння, бродіння, добродіння, розлив.

Якщо на підприємстві характер організації виробництва дає можливість відокремлювати робочі місця, технологічні, переділи то бухгалтер має змогу організувати облік за центрами витрат (робоче місце, переділ, фаза, лінія), а у їх межах за іншими ознаками відповідно до потреб управління.

Для конкретизації оберемо хлібопекарне підприємство.

Для підприємств хлібопечення характерним є безперервність технологічного процесу. Виготовлення хлібобулочних виробів триває кілька годин протягом однієї зміни. Незавершеного виробництва майже не буває. Якщо залишається опара, рідкі дріжджі, то використані на їх виробництво матеріали вважають незавершеним виробництвом. Підготовка борошна та інших матеріалів, заміс та бродіння опари, заміс та бродіння тіста, його розробка, випічка виробів як окремі технологічні операції недоцільно окремо відображати в обліку (процес виробництва короткотерміновий).

? Який би ви обрали вид системи обліку виробничих витрат? Відповідей може бути декілька:

Ø інтегрована система фактичних повних витрат обліку за процесами (переділами);

Ø інтегрована система нормальних певних витрат обліку за процесами (переділами);

Ø інтегрована система фактичних неповних витрат за процесами (переділами);

Ø інтегрована система нормативних неповних витрат за процесами (переділами).

 

Відносно класифікації за об’єктами групування як варіант обирається простий (однопередільний) метод.

Для вибору конкретного варіанту побудови обліку витрат необхідно:

Ø відібрати облікові номенклатури;

Ø розробити нормативне господарство;

Ø розробляти систему документообороту;

Ø підготувати схеми облікових регістрів;

Ø визначити центри витрат і методи виявлення відхилень від норм;

Ø методи розподілу непрямих витрат та розрахунків незавершеного виробництва;

Ø методи оцінки відходів та побічної продукції;

Ø методи обчислення сукупної собівартості продукції та собівартості окремих її видів;

Ø розробити робочий план рахунків.

ВИСНОВОК:

Побудова моделі організації управлінського обліку залежить від громіздкої низки чинників і тому їх вибір є індивідуальним для кожного підприємства.

 

МЕТОДИКА ВІДБОРУ ЦЕНТРІВ ВИТРАТ ТА ЦЕНТРІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Вивчення досвіду підприємств, які займають стійкі позиції в умовах ринкової економіки свідчить про такі підходи до побудови аналітичного управлінського обліку:

Ø за центрами виникнення витрат;

Ø за центрами відповідальності за витрати;

Ø за центрами рентабельності виробництва.

 

Досить поширеним є підхід до обліку за місцями виникнення витрат.

Методика визначення місць виникнення витрат включає сукупність таких взаємопов’язаних етапів.

 

1. Побудова організаційної системи управління підприємством.

2. Визначення структурних підрозділів, за якими є можливість організувати нормування, планування, облік витрат.

3. Формування мети управління витратами.

4. Осмислення принципів виділення місць виникнення витрат.

5. Групування місць виникнення витрат за характером виконуваних у них функцій.

6. Розробка номенклатури місць виникнення витрат.

Існуюча на підприємстві організаційна структура управління передбачає визначення підпорядкованості структурних підрозділів, за якими можуть узагальнюватися витрати.

Метою управління витратами можуть бути:

Ø дієвий та всебічний контроль ефективності роботи підприємства;

Ø точність калькулювання, яка забезпечується диференційованим розподілом накладних витрат на одиницю продукції.

Принципами відокремлення місць виникнення є такі:

1. Визначення сфери відповідальності за кожним місцем виникнення витрат.

2. Чинники, які впливають на витрати і використовуються в управлінні ними повинні мати кількісні характеристики.

3. Вибір місць виникнення витрат, повинен максимально спростити облік та розподіл різних видів витрат за місцями її виникнення.

4. Пошук компромісу між точністю результатів обліку витрат за місцями виникнення та складністю облікових процедур.

Групування місць виникнення витрат за характером виконуваних у них функцій може мати такий вигляд.

 

Таблиця 4 Характеристика місць виникнення витрат

Види місць виникнення витрат	Приклади
Основні:
Ø Які відносяться до постачальниць-ко-заготівельної діяльності	Відділ постачання Сировинний цех Склад матеріалів
Ø які відносяться до виробничої діяльності	Ділянки та цехи основного виробництва відповідно до галузевих та технологічних особливостей підприємства
Ø які відносяться до управлінської діяльності	Відділ прогнозування та аналізу Бухгалтерія Канцелярія
Ø які відносяться до збутової діяльності	Відділ маркетингу
Допоможні:
Ø загальногосподарські	Об’єкти соціальної сфери (їдальня, гуртожиток, спортзала, ремонтна майстерня, кімната психологічного розвантаження)
Ø загальновиробничі	Відділ технічного управління виробництвом Конструкторське бюро Відділ технічного контролю та контролю якості

 

Результати обгрунтування вибору місць виникнення витрат завершуються розробкою їх номенклатури. Наприклад, реєстраційний номер 121 означає:

1 - загальногосподарські витрати

12 - об’єкти соціальної сфери

121 – їдальня.

Тобто перша цифра означає функцію виробництва, до якої належить місце виникнення витрат, наступні – порядковий номер в даній групі.

Зауважимо, що в економічній літературі та на практиці розглядаються два підходи до вибору витрат, які необхідно обліковувати за місцями їх виникнення:

Ø загальний комплекс прямих та непрямих витрат, пов’язаних з роботою даного підрозділу (служби, виду діяльності) без групування за видами продукції;

Ø обмеження лише непрямими витратами, які відносяться до даного підрозділу та носять загальний характер відносно видів продукції. Прямі витрати обліковують за видами продукції без перегрупування (узагальнення) за місцями виникнення витрат.

 

Вибір варіанту, за яким узагальнюються всі витрати, що виникають у підрозділі, дозволяє більш реально використовувати бюджетування та нормативний метод обліку витрат.

Система обліку, яка передбачає складання внутрішніх звітів за результатами зіставлення стандартних (кошторисних показників з фактичними, називаються обліком за центрами відповідальності).

Центром відповідальності – називають підрозділ підприємства, по якому є можливість делегувати і контролювати виконання завдань (функцій) при визначених ресурсах та результатах. Основним принципом центру відповідальності є забезпечення в зв’язку: витрати обсяг переробки сировини, матеріалів прибуток.

Ознайомтеся з класифікацією центрів відповідальності.

 

 

За функціональним принципом

 

 

обслуговуючі		матеріальні		виробничі		управлінські		збутові
допоміжні центри: електропідстанція, їдальня		відділ матеріально-технічного постачання, склади, комори		цехи основного та допоміжного виробництва		адміністрація, бухгалтерія. канцелярія		відділ маркетингу, відділ збуту

 

 

За территоріальним принципом

 

філія № 1

філія № 2

або

склад № 1 у мікрорайоні “Половки”

склад № 2 у мікрорайоні “Левада”

 

Рис. Класифікація центрів відповідальності

Розглянемо схему обліку витрат за центрами відповідальності.

	Центри відповідаль ності адміністрації (управлінням)	Центри відповідаль ності допоміжного виробництва	Центри відповідальності основного виробництва
Види витрат
	І	ІІ
Первинні витрати
Розподіл витрат центрів відповідальності адміністрації
Розподіл витрат центрів відповідальності допоміжного виробництва
Загальна сума витрат за центрами відповідальності основного виробництва

Рис.3. Облік витрат за центрами відповідальності.

Організація обліку та контролю за місцями виникнення та центрами відповідальності показує, що для оцінки діяльності кожного підрозділу необхідно визначати прибуток, який має одержати конкретний центр відповідальності. Тому як різновид центрів відповідальності виділяють центри рентабельності. В них випуск продукції у гривнях розглядають як дохід, а суму використаних ресурсів як видатки. Різниця між ними є прибутком центру.