Главная | Обратная связь

Кон’юнктурні дослідження циклічність економічного зростання України

 

Як свідчить міжнародний досвід, країнам властивий хвилеподібний розвиток, а економічній динаміці — циклічність із чітким чергуванням періодів експансій та рецесій. В умовах глобальних трансформацій, коли у світовій економіці синхронізуються кризові явища, формуються міжнародні економічні цикли, одним із найважливіших інструментів ринку стає діагностика циклічності, що полягає у постійному моніторингу макроекономічної кон'юнктури та розробці заходів, які стабілізують економічні процеси. На наш погляд, однією з умов досягнення Україною стабільного висхідного тренду зростання є теоретична розробка системи оцінювання та аналізу циклічності в економіці, методологічне забезпечення досліджень ринкової кон'юнктури і на їх основі розробка ефективних стратегій антициклічного регулювання.[13]

На етапі становлення вітчизняної економічної науки феномен циклічності розглядали та аналізували відомі українські вчені — М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, Я.Д. Іманштейн, В. Акуленко та багато інших. Серед відомих вітчизняних дослідників варто відзначити В. Гейця, Б. Панасюка, О. Білоруса, Д.Лук'яненка. Так, В.Гейцем проведена теоретико-емпіричний аналіз економічних циклів в Україні. Вченим встановлено, що економіка України характеризується асиметричністю ринкової рівноваги, яка викликана відсутністю структурних зрушень в економіці, низьким її інноваційним потенціалом порівняно з країнами Заходу, втратою макроекономічної конкурентоспроможності. Вивченню економічних циклів присвячені наукові праці Б.Панасюка. Дослідник показав, що циклічність властива країнам не лише з ринковою економікою, а й із командно-адміністративною, в тому числі Україні за часів СРСР. Роль антициклічного регулювання на загальнодержавному рівні та на рівні транснаціональних компаній досліджується в наукових працях О.Білоруса та Д.Лук'яненка.

Окремі питання аналізу макроекономічної кон'юнктури в Україні висвіт­лювались Й. Завадським, В. Поповою, І. Грабинською, Л. Возною, О. Бандурою. Однак актуальними залишаються розробка теоретико-методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, прогнозування на їх основі еко­номічного зростання.

Першочерговим завданням у процесі дослідження економічних циклів є обґрунтування факторів, що впливають на формування економічної кон'юнктури, забезпечення економічного зростання, та є базовими для виділення циклу. Емпірично таке завдання полягає у фіксації кластерів поворотних точок (turning points) економічної кон'юнктури, виявленні взаємозалежностей між основними макроекономічними показниками, виділенні довгострокового тренду зростання економіки.

Основним макроекономічним індикатором ділової активності є обсяг валового внутрішнього (або національного) продукту країни. Відомі американські вчені-дослідники економічних циклів Дж. Стокта М. Уотсон вважають динаміку ВВП «ядром (серцевиною) економічного циклу». Саме обсяги ВВП у зіставному вираженні є основою для формування базової вибірки показників сукупної економічної активності. Щомісячні та щоквартальні значення ВВП, скориговані на інфляцію та сезонну циклічність, не лише сигналізують про реальний стан ринкової кон'юнктури, а й є основою для макроекономічного прогнозування.

Доцільним, на нашу думку, у вітчизняній практиці визначення та оцінки економічних циклів є використання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво, роздрібний товарообіг. Вибір зумовлений, по-перше, максимальною наближеністю показників до таких, що використовуються для ідентифікації економічних циклів за кордоном; по-друге, наявністю відповідних офіційних статистичних даних.

У міжнародній практиці кон'юнктурних досліджень використовуються три концептуальні схеми економічного циклу:

- класичний бізнес-цикл — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно статичної бази порівняння (фактично досліджується динаміка базовних темпів зростання основних макроекономічних індикаторів);

- цикл зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно динамічної бази порівняння — економічного тренду, яким зазвичай є загальна тенденція зростання ВВП;

- цикл темпів зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно попереднього рівня (фактично обчислюються ланцюгові темпи зростання основних макроекономічних індикаторів, часто — лише ВВП).

Якщо класичний бізнес-цикл показує зміну в часі рівнів сукупної ділової активності, то цикли зростання і темпів зростання — швидкість цієї зміни. Низхідна динаміка економічного циклу згідно з класичною моделлю називається рецесією, згідно з Моделлю циклу зростання — рецесією зростання. Доцільним є визначення та оцінка економічних циклів зростання лише в ситуації, коли чітко простежується довгостроковий з позитивним нахилом тренд зростання ВВП. [13]

На основі проведених досліджень вітчизняними вченими, можна зробити ряд висновків. По-перше, крім кризового періоду 1990-1996 років, який за часовим критерієм відповідає депресії, в Україні не спостерігалося будь-яких суттєвих економічних коливань, які б характеризували рецесії. По-друге, є очевидним формування середньострокового тренду економічного зростання. Переломним етапом (нижньою поворотною точкою циклу) є період, що припадає на кінець 1998 — початок 1999 року, початком етапу стабілізації став 2000 рік. Графічний аналіз отриманих нами показників ВВП у порівнянних цінах за період 1996-2004 років у розрізі кварталів (рис. 1) дозволяє зробити висновок, що в динаміці цього макроекономічного індикатора можна чітко простежити коливання, які періодично повторюються, — так звані сезонні цикли, які є найбільш яскравим прикладом циклічності в економічній динаміці. Сезонна циклічність простежується в динаміці ВВП як у фактичних цінах, так і в порівнянних.[13]

 

Рис.1. Зміни ВВП в Україні (1996-2004роки) [13]

Якщо математично екстраполювати кут нахилу вектора економічного зростання в Україні, починаючи з 1999 року, то нескладно підрахувати, що за умови збереження середніх протягом 1999-2004 років темпів зростання ВВП вітчизняна економіка досягне рівня 1990 року через 8-10 років. Якщо взяти до уваги розрахунки довгостроко­вих прогнозів зростання ВВП в Україні на період 2001-2050 років, що проведені в Інституті економічного прогнозування НАН України з урахуванням потенційного впливу циклічності у розвитку світової економіки [4], то момент досягнення ВВП рівня 1990 року припаде згідно з оптимістичним сценарієм прогнозу на 2010 рік (з відповідними середньорічними темпами приросту від 2005 року — 7,3%, 2006-2010 років — 8%). Виходячи з висновків вітчизняних вчених розглянутих в дослідженнях методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, вважається, що нинішня стадія економічного розвитку України, починаючи з 1999 року, є не зростанням, а фазою економічного пожвавлення, оскільки вершина попереднього циклу (рівень ВВП 1990 року) не є досягнутою.

Нестабільну динаміку ділової активності можна пояснити як відсутністю стійкої тенденції до зростання у реальних секторах економіки, прорахунками у монетарній та фіскальній політиці, так і з точки зору концепції циклічного розвитку — дією різних джерел циклічної осциляції, що генерують короткострокові флуктуації (вплив політичного циклу, зовнішніх шоків тощо).

Значний вплив на економічну динаміку в Україні здійснюють зовнішні коливання макроекономічної кон'юнктури, які, виходячи з концептуальних засад циклічного економічного розвитку, можна характеризувати як осциляторні шоки. Це можна простежити, зіставивши динаміку сукупної економічної активності в Україні з сукупним європейським та американським класичними бізнес-циклами. Здійснені нами порівняння показали, що національна економіка за період 1990-2004 років перебувала під впливом двох груп кон'юнктурних факторів: перша — дестабілізуючий вплив рецесій в економічному циклі США та європейському циклі (відповідні періоди липень 1990 — березень 1991 та 1 квартал 1992 — 3 квартал 1993) — загострювала економічне спадання в Україні; друга — економічна експансія європейських країнах протягом 1999-2000 років — стимулювала активність вітчизняних експортерів і, таким чином, сприяла кон'юнктурному піднесенню у країні в цілому.