Главная | Обратная связь

Критерії оцінки політики економічного зростання України міжнародним співтовариством

 

У сьогоднішньому світі, що розвивається під впливом викликів глобалізації, кожна країна зацікавлена у коректній оцінці відповідності власної соціально-економічної системи загальновизнаним стандартам, які характеризують ступінь її розвитку. Для країн перехідного типу, розвиток яких нині визначається триваючими процесами системної трансформації та поетапного наближення до макроекономічних стандартів розвинутих країн (економічної конвергенції), така оцінка здається ще більш актуальною, - насамперед, з точки зору розробки коректних механізмів державного регулювання. У світовій практиці напрацьовані певні різнопланові критерії, за якими оцінюється ефективність трансформаційного та конвергенційного розвитку економік. Проте, зважаючи на специфічність розвитку кожної окремої країни, вони не можуть бути абсолютно універсальними, а їх перелік - вичерпним. Тому здається доцільним визначення придатності, перегляд змісту та уточнення переліку таких критеріїв для кожного конкретного випадку, зокрема для України.[1]

Зміст соціально-економічної трансформації на теренах постсоціалістич-ного простору був концептуально визначений провідними міжнародними інституціями (зокрема, Світовим банком та МВФ) у вигляді низки рекомендацій, що дістали назву "Вашингтонського консенсусу". Згідно з цією концепцією, політика економічного зростання має реалізуватися із залученням механізмів торгівельної лібералізації, приватизації та стабілізації макроекономічного розвитку країни. Наріжними каменями політика економічного зростання, за Ва­шингтонським консенсусом, виступають:

- дерегуляція (надмірний державний контроль за ходом господарських процесів породжує корупцію і робить неефективними зусилля некорумпованих економічних агентів);

- торгівельний лібералізм (торгівельні тарифи повинні мінімізуватися і не запроваджуватися на експорт продукції із значною масовою часткою доданої вартості);

- приватизація (слід сприяти приватизації, оскільки підприємства, що перебувають у приватній власності, забезпечують вищу продуктивність праці);

- права приватної власності (гарантований захист прав приватної влас­ності є необхідною умовою акумуляції багатства в суспільстві);

- прямі іноземні капіталовкладення (залучення капіталів та передових технологій сприяє розвитку виробництва);

- обмінний курс (обмінний курс національної валюти повинен сприяти експорту і бути еластичним відносно експортних цін);

- відсоткові ставки (встановлення банківських ставок повинно здійсню­ватися на ринкових засадах, рівень депозитних ставок повинен стимулювати сукупні заощадження);

- податкова реформа (слід одночасно розширювати базу та знижувати ставки оподаткування);

- бюджетна дисципліна (слід неухильно знижувати дефіцит бюджету, який часто є першопричиною інфляції та відтоку капіталу);

- особлива спрямованість бюджетних витрат (слід мінімізувати субсидування підприємств і акцентувати увагу на державному фінансуванні освіти, охорони здоров'я та розвитку інфраструктури).

Найкращий варіант переходу від централізовано планової до ринкової економіки, на думку фахівців МБРР, пов'язаний із стабілізацією макроеконо-мічної ситуації та економічною інституціоналізацією [5]. При цьому соціально-економічна трансформація може окреслюватися трьома стратегічними лініями (макроекономіка; форма власності; уряд), а кроки їх реалізації мають певну тривалість (табл. 1).[1]

Відомі вчені-економісти справедливо підкреслюють, що зміст економічного зростання в Україні полягає не в демонтажі однієї економічної системи та заміні її абсолютно новою, а в заміні основи економіки, переструктуруванні та створенні нових форм розвитку, які відповідають сучасному характеру світового розвитку [18]. Економічну трансформацію в даному випадку справедливо трактують як "перехід від змішаної економіки, що функціонує на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі" [3].

Таблиця 1

Характеристика переходу від централізовано планової до ринкової економіки [1]

Стратегічна лінія	Об'скт трансформації	Кроки трансформації	Тривалість (рік після початку реформ)
Макроеко-номіка	Ціни	1 .Лібералізація основної маси цін 2.Лібералізація базових цін	Протягом перших 2-х років Протягом 2-9,5 року
Торгівля	1. Відмова від обмежень 2. Встановлення розумних тарифів	Протягом 1-го року Протягом 2-6-го років
Базова інфра­структура	1. Приватизація, демонополізація 2. Розвиток	Протягом 0,5-3-го року Протягом З-7-ro року
Ринок праці	1. Відмова від державного контролю над працевлаш­туванням 2. Лібералізація системи оплати праці	Протягом перших 2,5 років Протягом 2,5-6,5 року
Фінансовий ринок	1. Переструктурування та розвиток 2. Лібералізація та приватизація	Протягом перших 3,5 років Протягом 3,5-10,5 років
Форма власності	Малі підприємства	Розвиток та приватизація	Протягом перших 3,5 років
Великі підприємства	1. Еволюція 2. Переструктурування та приватизація	Протягом перших 1,5 років Протягом 1,5-10,5 року
Іноземні інвестиції	Перегляд державного регулювання	Протягом перших 2-х років
Уряд	Законо­давство	1. Реформа законів про форму власності, комерційну діяльність та податкову систему 2. Поширення реформ на інші сфери	Протягом 0,5-3,5 років Протягом 3,5-8,5 року
Інституційна база	Реформа законодавчих та регулюючих установ та системи фінансового управління	Протягом всього періоду трансформації
Мережа соціального забезпечення	1. Відмова від обмежень 2. Інституціоналізація	Протягом 1-го року Протягом 1-8,5 року

 

Проте, визначаючи критерії економічного зростання в країнах перехідного типу, необхідно враховувати не лише національну (регіональну) специфіку соціально-економічних перетворень, але й загальний хід цивілізаційного розвитку також. А саме те, що у глобальному вимірі відбувається еволюція економічних систем і одне суспільство (індустріальне) замінюється іншим (постіндустріальним). Тому закономірно, що нині більшість країн постсоціалістичного простору обрали так звану прогресивну модель перехідного періоду як "шлях суспільно-економічного прогресу, по якому розвинуті країни рухаються в постіндустріальне суспільство" [19].

Вплив глибинних тенденції світового розвитку, зокрема формування суспільства знань, надав нового змісту процесам економічного зростання та поставив нові завдання для економік перехідного типу: освоєння нового постіндустріального способу виробництва, в якому знання стали домінуючим фактором розвитку. Зокрема для України це завдання полягає у формуванні основ розвитку економіки на новій інноваційно-технологічній та інституційній основі, що має інвестиційну залежність [17].

З урахуванням зазначеного вище політика економічного зростання в Україні може розглядатися як комплексне поєднання двох складових - модельної (перехід від планової до ринкової системи) та еволюційної (перехід від інду­стріального до постіндустріальна суспільства). Модельна політика економічного зростання постсоціалістичних економік полягає насамперед у подоланні характерних негативів планової системи господарювання - абсолютного панування державної власності та товарного дефіциту [9], а також формуванні якісно нової і більш розгорнутої інституціональної структури економіки.

Еволюційна політика економічного зростання перехідних економік характеризує прихід і утвердження нового (постіндустріального) типу суспільно-економічної формації в загальному контексті цивілізаційного розвитку. Відмітною рисою еволюційної політики зростання економічної системи України (а також й інших пострадянських країн) є те, що вона значною мірою ініційована і перебуває під безпосередньою дією екзогенних чинників. Зокрема, ключовою зовнішньою силою впливу на економічне зростання національної економіки є діяльність міжнародних фінансових організацій і транснаціональних корпорацій [12].

Формулювання критеріїв ефективності політики економічного зростання в перехідній економіці об'єктивно вимагає врахування цільових постанов їх здійснення. На сучасному етапі становлення економічних систем основні цілі соціально-економічної трансформації можна визначити за двома напрямками. Перший з них або "внутрішній вектор" трансформації полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту країни і передбачає досягнення таких цілей:

- подолання найгостріших проблем соціально-економічного розвитку;

- поліпшення показників макроекономічної динаміки;

- створення нової моделі соціальної взаємодії;

- вихід на траєкторію сталого (екологічно збалансованого) розвитку.

Остання із зазначених цілей особливої актуальності набуває у зв'язку із загостренням проблеми збереження глобального довкілля та захисту світового біорізноманіття, вирішення якої вимагає консолідації зусиль національних урядів. Оскільки йдеться про необхідність збереження та поліпшення загального екологічного стану задля прогресу цивілізації, то ця проблема набула планетарного масштабу і нині довготривале економічне зростання країн повинно базуватися виключно на засадах сталого розвитку [7].

Другий напрям економічного зростання або його "зовнішній вектор" направлений на усталення національної позиції у міжнародному економічному співтоваристві. Основоположними цілями економічних перетворень на зовнішньому векторі є інтеграція та конкурентний розвиток у світовому господарському просторі, а також адекватне реагування національної економіки на вимоги та виклики сучасності.

Саме ці два вектори економічного зростання відбивають об'єктивні вимоги внутрішнього та зовнішнього розвитку постсоціалістичних економік в умовах сьогодення.

Розглядаючи економіку України в даному контексті, можна виділити такі напрями її економічного зростання на сучасному етапі:

- підтримання високих темпів економічного зростання в середньостроковій перспективі;

- поліпшення інституціональної організації та формування постіндустріальної структури економіки;

- набуття рис соціально орієнтованого ринкового господарства та роз­виток людського капіталу;

- усунення диспропорцій в регіональному розвитку;

- раціональне бюджетування державних фінансових ресурсів;

- децентралізація фінансових потоків і формування ефективних систем місцевих фінансів;

- оптимізація рівня оподаткування;

- наближення до європейських і світових стандартів розвитку виробни­чого, валютного, торгівельного та інших сегментів економіки;

- активізація зовнішньоекономічних зв'язків у субрегіональному, регіо­нальному та світовому просторі.

За умови реалізації цих напрямів політики економічного зростання Україна матиме якісно нову модель соціально-економічної розвитку, значно ефективнішу за планову та наближену до постіндустріальної.