Главная | Обратная связь

Особливості правового режиму окремих видів сільськогосподарських угідь

Правовий режим земель сільськогосподарського призначен­ня — це теоретичне поняття, яке узагальнює їх правову ха­рактеристику як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, які складаються з приводу цих земель. У радянський період розвитку земельного права і законодавства основною складовою і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на них, у тому числі й на землі сільськогосподарського призначення. Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє дійти висновку, що правовий режим земель сільськогосподар­ського призначення визначається сукупністю встановлених цим законодавством правил їх використання, включення до ци­вільного обігу, охорони, обліку, моніторингу. Безпосереднім об'єктом зазначеного правового режиму є конкретне земельне угіддя — земельна ділянка (незалежно від її площі), викорис­товувана за її цільовим призначенням. Це перший елемент пра­вового режиму.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Ця обставина обумовлена видами таких земель та їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які здійснюють використання зазначених земель; іншими об'єктивними причинами. Тому в літературі прийнято виділяти загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.

Загальний правовий режим охоплює всі землі, придатні для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-кому­нального господарства, залізних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогоспо­дарського виробництва, згідно з ч. З ст. 23 ЗК надаються пере­важно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим поширюється на сільськогоспо­дарські угіддя з кадастровою оцінкою вище середнього рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Правовий режим цих земель полягає в їх пріоритетному використанні для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель відпо­відно до ст. 150 ЗК належать зокрема: землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі при­родно-заповідного фонду, землі історико-культурного призна­чення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається лише для будів­ництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових сверд­ловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні погодити питання про це з Верховною Радою України.

У літературі зазначається, що правовий режим земель сіль­ськогосподарського призначення передбачає вирішення 2 основ­них завдань: 1) забезпечення родючості цих земель, тобто охорони їх якості (якісний аспект); 2) забезпечення збережен­ня кількості зазначених земель, тобто запобігання зменшенню їх площ (кількісний аспект)1.

Таким чином, під правовим режимом земель сільськогоспо­дарського призначення треба розуміти встановлений законодав­ством України спеціальний порядок їх використання.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, що вони повинні надаватися, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК). Визначення придатності земель для потреб сільського господарства провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Крім того, згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК до набран­ня чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та кому­нальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земель­них ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місце­вості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу зе­мельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподар­ського виробництва.

Землі сільськогосподарського призначення поділяються на сільсьгосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під пасовища, сіножаті та в інших цілях, а також для будівництва різного роду житлових, адміністративних та господарських споруд, пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва або переробкою сільськогосподарської продукції.

Що стосується права власності на землі сільськогосподарського призначення, то слід відмітити, що є правильним конституційне закріплення цього права виключно за українським народом, а також обмеження суб’єктного складу щодо набуття права власності на цю категорію земель. Будучи вагомим базисом в розвитку країни, землі сільськогосподарського призначення повинні належати виключно громадянам України.

Достатньо новими для земельного законодавства є такі категорії набуття права користування землями сільськогосподарського призначення як емфітевзис, суперфіцій та сервітут. Проте їх наявність необхідна і неодноразово підтверджена практикою земельних правовідносин.

Позитивним моментом є наявність обмежень на право власності на землі сільськогосподарського призначення. Це сприяє рівномірному розподілу земель між громадянами і виключає можливість виникнення монополій на дану категорію земель.