 |
|
Правовий режим земель сіл, селищ, міст. Зонування земель.
Правовий режим земель у межах населених пунктів (міст, селищ і сіл)—це встановлений правовими нормами порядок, який визначає структуру та цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту та окремих категорій в його межах, приналежність цих земель певним суб'єктам, розпорядження, управління та користування ними, права та обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів, а також компетенцію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин. Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог як до організації всієї території, так і окремих її частин, розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та підпорядкованістю правового режиму всіх земель у межах території населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії.
Одна з основних особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів полягає в тому, що серед функцій державного управління цими землями головне місце посідає функція планування та забудови. Правові форми планування та забудови земель у межах населених пунктів закріплено містобудівним законодавством.
Особливості правового режиму земель у межах території населених пунктів полягають ще і в тому, що він визначається відповідно до зонуванням земель у межах населених пунктів. Зонування земель - це їх розмежування з виділенням особливих зон і визначенням для кожної з них цільового призначення, пріоритетних функцій і відповідних режимів землекористування.
Рішення із зонування земель приймають, виходячи з таких основних принципів щодо комплексної їх організації:
- орієнтації на інтенсивне використання і раціональну організацію;
- установлення науково обгрунтованого балансу земель різного призначення, збереження особливо охоронних природних територій, сільськогосподарських угідь і місцевостей з цінною історико-культурною спадщиною і створення необхідної інженерно-транспортної інфраструктури;
- чіткого розмежування земель сільськогосподарського, лісогосподарського, природоохоронного призначення й урбанізованих територій із закріпленням у законодавчому порядку відповідних режимів їхнього функціонального використання;
- раціонального використання природних ресурсів;
- охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки;
- забезпечення найбільш сприятливих організаційно-територіальних умов для ведення сільського господарства.
До складу земель поселень, наприклад, можуть входити земельні ділянки, віднесені згідно містобудівних регламентів до наступних територіальних зон:
• житлова;• суспільно-ділова;• виробнича;• інженерних і транспортних інфраструктур;• рекреаційна;• сільськогосподарського використання;• спеціального призначення;• військових об’єктів;• інші територіальні зони.
Матеріали із зонування земель виготовляють у складі текстової і графічної частин.
У текстовій частині обгрунтовують умови встановлення зон, їхньої границі, площі земельних угідь і т. п.
Графічна частина включає схематичну оглядову карту, на якій у кольорі показують розташування кожної з установлених зон
ст. 180 ЗК
1. Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів.2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону.
Поняття та склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення регламентується, головним чином, ЗК та ЗУ “Про природно-заповідний фонд України”.
До складу земель природно-заповідного фонду включаються ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
До природно-заповідного фонду України належать:♦ природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;♦ штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-парково-го мистецтва., пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
♦ заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
♦ пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності
Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказ-ники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садо-во-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки ство-рені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ят-ки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані за-безпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною пе-ререєстрацією охоронного зобов’язання.
Землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а також землі природних територій та об’єктів, що ма-ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, a також історико-культурну цінність і є відповідно до статті 6 зга-даного Закону об’єктами комплексної охорони, належать до зе-мель природоохоронного та історико-культурного призначення.
На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи першкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
• 1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об´єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст. ст.. 7, 9 та ін. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);
• 2. деякі об´єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а також положення ст. ст.. 83, 84 ЗКУ щодо об´єктів, що не можуть приватизуватися). Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати у недержавній власності;
• 3. встановлений особливий порядок оголошення територій об´єктами природно-заповідного фонду (ст. ст.. 51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);
• 4. передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду;
• 5. передбачене влаштування навколо об´єктів природного-заповідного фонду охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» та ін. нормативними документами;
• 6. встановлений пільговий режим оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком: відповідно до пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ, майже всі об´єкти природно-заповідного фонду звільняються від земельного податку;
• 7. за порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена підвищена відповідальність
Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказ-ники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садо-во-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки ство-рені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ят-ки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані за-безпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною пе-ререєстрацією охоронного зобов’язання. Землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а також землі природних територій та об’єктів, що ма-ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, a також історико-культурну цінність і є відповідно до статті 6 зга-даного Закону об’єктами комплексної охорони, належать до зе-мель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи першкоджає їх використанню за цільовим призначенням.