Главная | Обратная связь

Проблема запровадження спеціальної земельної юрисдикції

У спеціальній літературі висловлюються пропозиції запровадити спеціальну форму та механізм вирішення земельних спорів, а також запровадити спеціалізовані земельні суди. Як видається, у сучасних умовах, коли навіть існуючі суди стикаються із проблемами матеріального та фінансового забезпечення, а складність судової системі часто стає серйозною перешкодою для захисту порушених прав громадян, запровадження спеціальної земельної юрисдикції видається невиправданим. Воно здатне ускладнити і без того доволі заплутану судову систему України. Не можна не погодитися із Н. В. Ільків та О. В. Ільницьким у тому, що, хоча історії відомий позитивний досвід запровадження спеціалізованих земельних судів або квазсудових установ, «на сучасному етапі це не ідеальне вирішення проблеми».

Більш перспективним є запозичення позитивного досвіду США та інших країн, де використовується т. з. медіація - посередництво, сприяння виробленню компромісу. По ряду категорій спорів досудове звернення до медіатора є обов´язковим. Медіація довела свою дуже високу ефективність і дозволила розвантажити суди. Як видається, правило про обов´язковість медіації доцільно було б передбачити для окремих земельних спорів (зокрема, з приводу дотримання правил добросусідства, межових спорів тощо). Крім того, у США запроваджено суд для дрібних спорів, де справи розглядаються за спрощеною процедурою, позивачеві достатньо викласти сутність своєї вимоги. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Сума позову обмежена, суд захищає право лише шляхом присудження до відшкодування шкоди, збитків або виконання грошового обов´язку в натурі. Такі суди також могли б сприяти ефективному захисту земельних прав і дозволили б розвантажити існуючу судову систему.

Варто зазначити, що і чинне процесуальне законодавство дозволяє ефективно вирішувати земельні спори, враховуючи при цьому їх специфіку. Так, вірно вчиняють ті суди, які у необхідних випадках проводять огляд спірної земельної ділянки за її місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК України).

Вирішення земельних спорів органами місцевого самовряду­вання здійснюється відповідними радами відповідно до повно­важень, що прямо передбачені у земельному законодавстві. Вони закріплені для обласних рад - ст. 8, для Київської і Севасто­польської міських рад - ст. 9 та для сільських, селищних, міських рад - ст. 12 ЗК. При цьому органи місцевого само­врядування згідно з ч. З ст. 158 ЗК вирішують земельні спори, які виникають відносно земель відповідних населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності або у користуванні громадян, тобто межові спори, та спори відносно додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Зазначимо що межові спори і спори, що виникають у зв'язку із відхиленнями від правил добросусідства, є відносно новими видами спорів. Критерії визначення меж земельних ділянок та зміст вимог відносно добросусідства передбачені у гл. 17 ЗК. Так, спори щодо додержання правил добросусідства, тобто оби­рання власниками і землекористувачами таких способів викорис­тання земельних ділянок відповідно до їх цільового призна­чення, при яких власникам і землекористувачам сусідніх земель­них ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні-запахи, шумове забруднення тощо), під­лягають розгляду відповідними органами місцевого самовряду­вання. Що стосується спорів щодо розмежування меж районів у містах, то їх вирішення носить самоврядний характер.

Вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів зберігає свої адміністративні ознаки і здійснюється держаними органами. Це визначається самою категорією спорів, до яких віднесені земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування: обмежень у використанні земель та щодо земельних сервітутів, Виникнення таких спорів може мати місце, наприклад, у випад­ках відхилення від вимог змісту земельних сервітутів, передба­чених гл. 16 ЗК, реалізації права користування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, закріплених у гл. 16-1 ЗК, або недотримання обме­жень встановлених нормами гл. 18 ЗК.

Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори, щодо меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, а також розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. За такого охоплення органами виконав­чої влади з питань земельних ресурсів зазначеного виду земель­них спорів не залишаються спори для вирішення обласними та районними радами, про які йдеться у ст.ст. 8, 10 ЗК. Можна припустити, що органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів, а обласні та районні ради вправі вирішувати аналогічні межові спори стосовно земельних ділянок комунальної влас­ності, але прямої вказівки на це в змісті розглянутої земельно-правової норми немає.

Однак із змісту наведеної земельно-правової норми випливає декілька висновків. Відомо, що органом центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин нині є Держкомзем, а його місцевими органами є відповідні управління в областях та відділи у районах. Проте у ст. 15 ЗК, присвяченій повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, не передбачено функцій зазначеного органу щодо вирішення ним земельних спорів, а повноваження місцевих органів виконавчої влади у галузі зе­мельних відносин взагалі не визначені у ЗК. Не передбачені такі функції й для місцевих державних адміністрацій, а, отже, немає й можливості делегувати такі повноваження регіональ­ним і місцевим органам спеціального управління земельними ресурсами.

Можна було б задовольнитися вказівкою наведеної земельно-правової норми на те, що орган центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважений вирішувати інші питання у галузі земельних відносин. Проте його компетенція щодо вирішення земельних спорів не врегульована на законо­давчому рівні. ЗК все ж вимагає вирішення земельних спорів відповідно до закону.